img_3341В наш час годі когось здивувати якоюсь подією, чи якимось поступком, але ми випадково зустріли людину, колишнього воїна УПА, який прожив до 90 р. у підпіллі, маючи вдома бункер. Про цю людину ми не змогли не написати пару слів, тому що подібних історій  з перших уст все менше  можемо почути в теперішній час. Ще в часи проголошення держави Україна ми чули різні історії  і сповіді колишніх вояків і псевдо вояків УПА, які розповідали різні історії 40-х 50-х років. Але, виявляється, в українському підпіллі є настільки тверді люди, що   навіть тепер в 2016 р. нам ледве вдалося розговорити останнього з стрільців  загадкової сотні «Загроза», якої навіть немає чомусь в Вікіпедії , і яка складалася переважно зі стрільців  з селища Перегінська. Адже вояка УПА вважає, що ми ще не перемогли своїх ворогів, вони є поміж нас.    Отже, онук повстанця влаштував зустріч зі своїм дідом колишнім воїном УПА, який проживає у мікрорайоні Перегінська «Завасильова». На привітання «Слава Україні», старий вояка з дружиною гучно відповіли «Героям Слава!», і зі сльозами на очах сказали, що останній раз у них в хаті так віталися 70 років назад. Перший раз він довго приглядався до нас і неохоче розмовляв з нами, але після декількох зустрічей цей скромний дідусь став відвертіший і вже зі своєю дружиною на камеру співали зовсім невідомих повстанських пісень, а розповідаючи про ті буремні часи, поринався в глибоку задуму, переживаючи знову ті трагічні події.                                                                                                                                                                                                              Я Вірста Володимир Семенович, ніколи не розповідав про себе і свого брата повстанця сотні «Загроза»,  стрільця на псевдо «Вітер», Вірсту Констянтина Семеновича, знаючи золоте  правило «Хто мовчить той буде жити», а  після проголошення незалежної України ніхто мене не шукав і я нікого не шукав, друзів моїх вбили, а ті що «замельдувались» не продали мене.Та і запроданців помижи нашого люду багато, боротьбу нашу ми  ще не виграли.                                                                            Я був молоденьким парубком , на вигляд зовсім  хлопчиськом , коли  добровольцем пішов у лави  нашої Української Повстанської Армії. В цей час мій брат Констянтин вже був бійцем нашої славної УПА і перебував у сотні «Загроза» , під командуванням  сотенного «Заморського»  . А спонукали мене на такі рішучі дії, самі наші «визволителі» зі сходу, які гнобили нас на кожнім кроці, заганяючи наших земляків у тюрми, тільки за те, що ми проголошували себе українцями, і прагнули своєї держави. До нас  брат приводив стрільців до хати і ми годували наших хлопців, згодом ми з батьком і братом зробили бункер у нас під стайнею, а другий бункер в урочищі «Юрів», там вибрали місце біля звору, копали швидко ,за ніч вирили, глину носили в ріку, щоб нас не розконспірували. Але уявить собі як ми здивувалися коли замітили в день ,метрів чотири від нашого бункера інший бункер виритий декілька днів раніше. Одного разу прийшли до нас повстанці з Ясеня «Прут» і «Цікавий» і запропонували мені постріляти з папашки, я дав чергу, коли зі сторони Небилова  «енкаведисти» під проводом Чупіна почали стріляти в сторону Перегінська, а зі сторони Перегінська інша група «енкаведистів» під проводом Сенкова у відповідь почала стріляти по своїх, отже ми спровокували перестрілку між «енкаведистами»,партизани втекли одні в бік Перегінська вбрід через Лімницю, а інші в бік Сливок. Опівночі    до нас  постукали                                                                                                                                          большевики, батько відчинив їм хату, і «енкаведисти»  зачали допитувати батька хто тут стріляв, але мого батька вони не налякали, він колишній січовий стрілець, але знайшовши біля хати гільзи мене з батьком дуже побили, і батька забрали в тюрму. 

img_3345на фото мій батько сидить зліва

Після того до нас додому прийшли хлопці з лісу «Богун», «Доброволець», «Вихор», «Джимайло», і я пішов з ними у партизани.                                                                

 Отже, я Вірста Володимир Семенович 1926 р.н.будучи молодим хлопцем в  1944 р. побачив на свої очі звірства «визволителів», які гнобили наше населення, мене не треба було агітувати,  щоб я вступив добровольцем у нашу народну визвольну армію УПА , де вже вступив  мій старший брат Константин «Вітер» в Перегінську сотню «Загроза» під командуванням на той час сотенним «Заморським».

 Мене записали в сотню «Загроза» третя чота, перший рій,  дали мені псевдо «Іскра», озброїли німецьким карабіном марки «Маузер». Наша сотня знаходилась в лісах Суходолу і Ілемні. Табір був розсташований біля Суходолу, там повстанці побудували літні лазівки, ми спали в них, а рано дижурний нас будив: «Рання зоря», і всі ставали у шеренгу. Чотовий «Жбурай»  давав команду «Позір» і ставали струнко. Ройовим у мене був «Лис», «Голуб» проводив молитву «Вірую». Після молитви давали приказ хто куди йде, хто вишколюється, хто йде в рейд по продукти, хто в розвідку. Вдень було тяжко партизанам, ходили ночами, а як місяць світив, то був ворог партизанський.

Якийсь час я був у охороні сотенного «Заморського», це був справжній лицар. Згадую, як ми з повстанцем «Живим» супроводжували нашого сотенного до села Ілемні. Першою втратою для нас була загибель стрільця «Вітрогона», а далі бій за боєм проходив ми втрачали багато хлопців. У сотні був зрадник з Лугів, якій виказував постій сотні більшовикам. У нас у сотні стрільці були фізично і морально виснажені, хоча нас і намагався підтримати політвиховник «Скорий». Мене повстанці любили, я був наймолодший у сотні, але любив розказувати повстанцям різні смішинки. Але коли настала зима, нам стало дуже тяжко, наш табір розбили большевики, і багато хлопців загинуло, частина повстанців пішли додому, а інші хлопці на чолі із чотовим «Скибою» прибилися до інших сотень в тім числі і мій брат «Вітер» пішов до сотні «Опришки» під командуванням «Довбуша». Брат мене відправив додому і я переховувався у бункері вдома , брат інколи забігав у наш бункер і відпочивав там, дуже був змучений після боїв з більшовиками. Я виглядав молодим хлопчаком, і мене не запідозрили в тому що я воював, а повстанці «замельдовані» і захоплені в полон мене не здали ,і так мене ніхто не чіпав. img_3336На фото я і мій брат
 Я переховувався довший час в бункері під стайнею.                                                                Мій брат був канцелярист в сотні, і ми з братом закопали архів з літературою,  але, нажаль, не все вдалося віднайти поки що. Брата мого вбили при невідомих обставинах після війни, ті що його вбили, не сиділи в тюрмі. Дочекавшись незалежності нашої держави я вирішив не виходити з підпілля і так і ніхто крім моєї дружини не знали, що я воював в УПА. img_3328на фото моя дружина справа                                                                                                    Але  про це дізнався мій онук і розповів про це хлопцям з братсва ОУН-УПА і вони переконали мене записатися до Перегінської станиці Всеукраїнського братства ОУН-УПА, і допомагати заповнити білі плями   історії нашого багатостраждального краю, адже я знав не лише майже кожну челядину в Перегінську і його дух. Багато чого забулося, але надіюся віднайти закопані архіви, де розповідається про подвиги наших героїчних хлопців.  img_3323            30 грудня 2016 р. Володимиру Семеновичу виповнилося 90р. і вийшло дуже символічно що в  цей день керівник Перегінської станиці Всеукраїнського братства ОУН-УПА ,Корінь Роман, вручив йому посвідчення братчика ОУН-УПА.  Володимир Семенович  радіє з того приводу, що дожив до того часу, коли нарешті наших воїнів УПА признали воюючою стороною, адже вони пролили кров за синьо-жовтий прапор і тризуб які є державними символами України.

2 КОМЕНТАРІ

Залишити відповідь до Сергій Скасувати відповідь