У ніч на 8 лютого 1943 року сотня Григорія Перегіняка-“Довбешки-Коробки” напала на районний центр Рівненської області Володимирець, захоплений нацистами.
“Гітлерівська Німеччина остаточно розгромлена і розбита. Не боятися більше українському народові ні винищування у газових камерах, ні масових розстрілів цілих десятків сіл озвірілими гестапівцями.
Не буде вже німець бити по лиці свободолюбивого українського селянина, ні відбирати в його землі, щоб повернути його в раба німецького пана. Не гнатиме тисяч і десятків тисяч робітників і селян у новітній ясир — в Німеччину […].
Великий вклад у перемогу над Німеччиною внесли й Ви, Українські Повстанці. Ви не допускали, щоб німець свобідно господарив на українській землі і вповні її використовував для своїх загарбницьких цілей. Ви не дозволили йому грабити українського села, не допускали до вивозу в Німеччину.
Ваша караюча рука гідно відплачувала за розстріли і палення сіл […]. У боротьбі з Німеччиною наша Українська Повстанча Армія зорганізувалася і пройшла першу бойову школу”.
Такими словами визначив роль своїх побратимів у розгромі Третього Райху головнокомандувач УПА Роман Шухевич у травні 1945 р.
Що збройний конфлікт між ОУН(б) та німецькими окупаційними силами неуникний — стало очевидно з моменту формування перших стаціонарних відділів українських націоналістичних партизанів на зламі 1942—1943 рр.
Першою масштабною атакою українських повстанців проти німецької окупаційної адміністрації став напад сотні Григорія Перегіняка-“Довбешки”-Коробки” (інші джерела подають псевдо, як “Довбенко”) на районний центр Рівненської області Володимирець вночі на 8 лютого 1943 р.
Григорій Перегіняк (псевда: «Коробка», «Довбенко», «Довбешка») народився 8 січня 1908 року в селі Старий Угринів Калуського району Івано-Франківської області.
Був засуджений поляками за замах на старо-угринівського солтиса Ільківа — прислужника окупантів та приналежність до ОУН на довічне ув’язнення (вбивство провокатора), деякий час перебував у в’язниці «Святий Хрест» (Вронки, Келецького воєводства, Польща) разом із односельцем Степаном Бандерою — Крайовим провідником ОУН та іншими засудженими Львівським та Варшавським судовими процесами, звільнився у вересні 1939 р. Пройшов військові курси ОУН у 1940 р., учасник похідної групи ОУН у 1941 р., вояк збройних відділів ОУН-Б на Поліссі в 1942 р. У листопаді 1942 р. організував поблизу Луцька другу сотню УПА, а згодом виникли й інші сотні УПА. На Поліссі організував перший військовий відділ — сотню для спеціальних завдань, особливо проти карних експедицій, які німці висилали для поборювання спротиву населення за нездачу контингентів чи висилання молоді до Німеччини.
Сотня “Коробки” була одним із перших більших повстанських відділів. Її перший бій відбувся 20 січня того ж року. Це була акція наступального характеру. Того дня відділ Коробки зробив засідку на колону німецької поліції та власівців поблизу с. Городець Володимирецького району.
Акція принесла успіх: вбито 4 німецьких поліцейських, 1 українського шуцмана, гебітскомісара Сарненського району, а 30 власівців відступили до Володимирця.
 |
| Антинацистька боротьба ОУН і УПА в цифрах і фактах. Інфографіка від Центру досліджень визвольного руху, Українського інституту національної пам’яті та Українського кризового медіа-центру. |
Успішна операція окрилила повстанців, і через 18 днів вони вже наважилися атакувати районний центр. Причина атаки на Володимирець лежала на поверхні: на початку лютого німці арештували давнього діяча ОУН на Сарненщині “Діброву”. Було відомо, що його утримують у підвалі будинку німецької жандармерії у Володимирці.
Успішна операція окрилила повстанців, і через 18 днів вони вже наважилися атакувати районний центр. Причина атаки на Володимирець лежала на поверхні: на початку лютого німці арештували давнього діяча ОУН на Сарненщині “Діброву”. Було відомо, що його утримують у підвалі будинку німецької жандармерії у Володимирці.
На той момент у цьому райцентрі основні окупаційні сили складалися з 30 німецьких жандармів, 70 російських козаків (колишніх військовополонених Червоної армії) та 80 узбеків (також колишніх радянських бранців).
Попри те, що ні козаки, ні узбеки не визначалися особливо високим рівнем боєздатності, все ж операція була доволі ризикованою з огляду на достатньо чисельний гарнізон. На боці ж повстанців мали бути несподіванка і нічна пора.
Попри те, що сотня Г. Перегіняка складалася з людей недостатньо добре підготовлених і не надто гарно озброєних, завдяки блискавичності нападу акція вдалася. Під час наскоку було захоплено казарми козаків і приміщення жандармерії.
Убито 7 осіб, у тому числі 3 козаків і 4 німців (серед них і коменданта жандармерії), 6 козаків було виведено із собою і після допиту страчено в лісі неподалік Володимирця.
 |
| Визволено з ув’язнення “Діброву”, захоплено 20 карабінів, 65 ковдр і доволі багато амуніції. Втрати сотні становили 1 вбитого і 2 поранених. Після блискавичної атаки, користуючись безладом, що запанував у містечку, сотня швидко відійшла з райцентру. |
Розуміючи, що німці почнуть переслідування партизанського відділу, Перегіняк, очевидно, віддає наказ рухатися на північ у район поліських боліт — ідеальної місцевості для того,щоб “відсидітися”, перечекати німецьке переслідування.
Німці й справді організували проти повстанської сотні каральну експедицію силою 350 вояків, яка вийшла на табір Перегіняка 22 лютого 1943 р. у лісовому масиві неподалік м. Висоцька на Рівненському Поліссі. Повстанці, обороняючись, почали відступ углиб лісу.
Під час нападу німців Г. Перегіняк був не в таборі, а на сусідньому хуторі. Почувши шум бою, він спробував дістатися до свого відділу, але натрапив на німців і загинув у перестрілці. Після його смерті командування сотнею перебрав на себе Никон Семенюк-“Ярема”. Так завершився перший етап антинімецької збройної боротьби повстанської сотні “Коробки”.
Відтоді напади оунівських груп на районні центри з метою визволити своїх побратимів із німецьких тюрем продовжилися. У відповідь на перші атаки повстанців проти німецьких сил безпеки й адміністративних установ нацисти розпочали терор проти мирного українського населення. В умовах постійного страху й терору українцям не залишалось нічого іншого, як братися за зброю й активно долучатися до повстанського руху.
http://www.istpravda.com.ua/articles/2017/02/8/149525/
