20 серпня 1951 року у Перегінську були вбиті два співробітники органів МДБ і тяжко поранено третього. Це зробили хлопці з с.Камінь Харів Григорій і Федів Дмитро.
Четверо синів Марка та Євдокії Харівих із с.Камінь Перегінського (нині Рожнятівського) району присвятили своє життя боротьбі за незалежну Україну. Петро (1924 р.н.) загинув у бою з військами МДБ у 1947 р. Тоді ж обірвалося життя 20-річного Дмитра («Богдана»). Михайло («Запорожець», 1926 р.н.) був застрелений військовиками МДБ восени 1950 р. Власне «Запорожець» і залучив до підпільної роботи брата Григорія (1931 р.н.).
У 1949 р. в господарстві Харівих було обладнано бункер, куди Григорій, за його свідченнями слідчому, лише доставляв оунівцям питну воду. Він допомагав повстанцям і надалі, просився до них у лоївку. У липні 1951 р. один із повстанців – Дмитро Тунка («Ромко») – дав хлопцеві перше серйозне завдання, доручивши роздобути собі зброю.
Григорій Харів працював на Брошнівському деревообробному комбінаті і повідомив Тунці, що там також працює учасник групи охорони громадського порядку на прізвище «Опришко», який має на озброєнні автомат ППШ. Разом із Дмитром Федівим, який не раз переховував «Ромка» у себе вдома і носив йому в ліс їжу, хлопці спробували роззброїти «Опришка», однак з незалежних від них причин спроба не вдалася.
Тоді «Ромко» дав їм свій пістолет іноземного зразка, а з ним і завдання знешкодити будь-кого з представників органів МДБ, міліції чи радянсько-партійного активу, щоб самим озброїтись. Така нагода трапилася 20 липня. Того дня хлопці чекали в Перегінську на попутку в напрямку Рожнятова. Побачили лісовоз, що належав Осмолодському лісопромисловому господарству. В кабіні вантажівки був пасажир, судячи з форми, – співробітник МДБ. Як потім з’ясувалося, ним виявився опаруповноважений Рожнятівського райвідділу МДБ старший лейтенант Почепинець. Недовго думаючи, Дмитро Федів скочив на підніжку автомашини і впритул вистрелив у емдебіста. Григорій Харів наказав водієві зупинити машину. Витягнувши з кабіни смертельно пораненого лейтенанта, Харів узяв у Федіва пістолет і зробив контрольний постріл у голову. Переконавшись, що Почепинець мертвий, юнаки зняли з убитого ремінь, кашкет, зірвали погони і забрали пістолет ТТ. Водієві наказали їхати далі, труп залишили на дорозі. Відтак побігли в напрямку хутора Панського Перегінської сільради, сховалися неподалік у лісовому місиві. Місцеві жителі надали хлопцям притулок і продукти. Речі вбитого вони передали оунівцям, ті дозволили їм залишити «тетешку» собі. Карателі ж тим часом вже розшукували хлопців.
Того самого дня начальник Перегінського райвідділу МДБ Станіславської області майор Огорєлишев, його заступник капітан Захаров, старший оперуповноважений райвідділу МДБ старший лейтенант Чупін і командир 5-ї роти старший лейтенант Кривцов склали акт про цей інцидент, назвавши його терористичним актом.
Рівно через місяць, 20 серпня, Григорій Харів і Дмитро Федів, приїхавши в Перегінськ, пішли на ринок і натрапили там на дільничного уповноваженого міліції по селу Камінь Перегінського райвідділу міліції МДБ Івана Кулика і старшого оперуповноваженого РВ МДБ Семена Чупіна.
Про особу останнього слід розповісти детальніше. Цей 35-річний секретар партійної організації райвідділу МДБ вирізнявся з-поміж колег винятковою жорстокістю і цинізмом. Коли в ході облав на повстанські криївки упівці дізнавалися, що серед оперативників є Чупін, вони пускали собі кулі у скроню, щоб не потрапити йому до рук, бо він піддавав заарештованих нелюдським тортурам.
Документи свідчать про те, що у липні-серпні 1948 р. Семен Чупін очолював опер групу з ліквідації лоївки «Гонти» у складі восьми осіб. 6 серпня 1948 р. в с.Ясень троє оперативників під керівництвом Чупіна вбили Онисима Савчина – особистого охоронця станичного Леона Василенюеа («Вітра»). 28 серпня того ж року об 11-й годині вечора четверо оперативників на чолі з Чупіним відкрили із засідки вогонь по двох невідомих. Ними виявилися той таки станичний і його побратим «Сагайдачний». Першого поранили, однак він зміг утекти, а от другого було вбито. Та на цьому Чупін не вгамувався. У січні 1949р. опер група під керівництвом натрапила на криївку в Ясені поблизу будинку Олексія Юрчишина, де переховувалися вже відомий нам станичний «Вітер», його дружина Анастасія («Мар’яна»), Анастасія Сенич («Одарка») та Леон Роговський («Олег»). Усіх їх було вбито. На Святвечір 1951 р. у лісовому масиві поблизу села Ясень опер група під керівництвом Чупіна та молодшого лейтенанта Медведєва виявила криївку і знешкодила в ній 6 повстанців: станичного Олексія Юрчишина («Опришка»), його дружину Анну, Юзефа Федорчака, Саву Гринчака, друкарку на псевдо «Надя» і керівника технічної ланки районного проводу ОУН на псевдо «Орлик».
Хтозна, скількох патріотів міг би ще позбавити життя цей нелюд, якби не хлопці з с.Камінь. Першими на перегінському ринку їх помітив Кулик і схопив ззаду за руки Федіва. Той почав вириватися. Чупін вийняв з кобури пістолет і Федів перестав пручатися. Чупін поліз до його кишень, питаючи Кулика, де другий? Федів вистрелив у Чупіна, Кулик кинувся було до Федіва, схопив його за руки, та в цей момент Харів смертельно поранив дільничного. Хлопці відразу почали тікати, однак Дмитро, тікаючи, загубив у річці «трофейний» ТТ. Чупін побіг до райвійськкомату, щоб покликати на допомогу.
Згідно з актоом судово-медичного дослідження трупа 35-річного Івана Кулика від 17 жовтня 1951 р., при огляді «на рівні 4-го ребра виявлено металеву частину кулі, що нагадує її носок. Хрящ правого ребра в цьому місці переломлений». Таку «відмітку» на тілі міліціянта залишив Г. Харів. Порівняно з Куликом його колезі Чупіну, пощастило. Старший лейтенант отримав наскрізне вогнепальне поранення лівого плеча з роздробленим переломом плечової кістки. Лікувався в гарнізонному госпіталі у Станіславі, потім був переведений у стаціонар санчастини УМДБ. Судячи з медичного висновку,поранення належало до розряду тяжких, тож Чупіна було звільнено в запас.
Того ж дня, 20 серпня, на підставі наказу начальника Перегінського райвідділу МДБ Станіславської області майора Огорєлишева було оперативно складено протокол огляду місця події, в якому зазначено: «По діагоналі від вхідних дверей в зал чайної виявлено кашкет із сукна захисного кольору, що належить одному з терористів». Цей кашкет згодом став речовим доказом у справі № 28155.
Григорія Харіва «за зв’язок з бандитами ОУН» заарештували 5 вересня, а вже через десять днів пред’явили обвинувачення за статтями 54-1 «а» (зрада Батьківщині), 54-8 (тероризм) і 54-11 (участь у контрреволюційній організації) карного кодексу УРСР.
28 вересня відразу ж допитали Дмитра Федіва, пред’явивши йому обвинувачення за тими самими статтями, що й Григорієві Харіву.
Суд у справі обох юнаків відбувся 18 березня 1952 р. Одним із свідків виступав водій лісовоза, в якому було вбито оперуповноваженого Рожнятівського райвідділу МДБ Почепинця. Військовий трибунал Прикарпатського військового округу в закритому судовому засіданні у Станіславі визнав хлопців винними за статтями 54-1 «а», 54-8 і 54-11. Враховуючи «важкість вчинених Федівим Д. і Харівим Г. злодіянь і соціальну небезпеку вказаних осіб», трибунал засудив обох за сукупністю вчинених ними злочинів до найвищої міри кримінального покарання – розстрілу з конфіскацією всього майна засуджених.
Зіновій Бойчук, Новини Підгір’я, 1 січня 2017 р., с.7.
