Історія УПА бойківського краю від творця історії і літописця, полковника Степана Фрасуляка. Частина ІІ-га.

Воля народам! Воля людині! Смерть тиранії!
За Українську Соборну Самостійну Державу!

Відтинок „Магура”.

(Калуська округа).
Спогади.

Записав сотник С.Ф. Хмель.

1949.

Відтинок „Магура”.

(Калуська округа).

Частина друга

Реасумуючи облаву Червоної Мітли, мушу зазначити, що вона як і облави Сталінських дітей і Чорної Рубахи, що одночасно переводились по цілій Галичині. Найбільше потерпіло цивільне населення, передівсім ті, що крилися перед призовом до Червоної армії. Взявши глобально число большевиків, вивінованих в модерну зброю, зі співдіянням авіації, танків, телефонами та надавчими радіями, то наші відділи мали мінімальні втрати. Правда, Організацію і УПА облава заскочила. Повстанці з браку харчів змушені іти в села натрапляти на ворожі сили, які гнались за ними десятки кілометрів. Найбільше дошкулювали нам голод і холод та довгі марші по засніжених бездоріжжях. А що ми мали втрати було це виною нас самих, бо ми або не забезпечувались або не конспірувались. Взявши історію півкуреня за час від 31 березня до 7 квітня 1945 р., бачили ми, що він найшовся в дуже невідрадному положенні: ворог ззаду, спереду сніг, міни, засідки, та до того холод і голод та майже смертельне виснаження повстанців. Такі принципіяльні прийоми повстанської тактики, як забезпечення постою були легковажені.

Взяти:

1) виставлення застави коло моста на ріці Свічі;

2) читання карти на головній дорозі Вигода – Вишків при світлі електричної лампки, сірників і запальничок без найменшої обережности;

3) палення великих ватр в таких місцях, з яких було видно далеко луну.

Це все робило то, що не провокатор, але ми самі себе провокували. Хіба курінний і сотенні могли знати, що большевики наказали на нас уряджувати генеральну облаву, то сотки ворожих людей обсервували дороги, стежки, броди і переправи. На шпилях гір большевики виставляли обсервації, чи не завважать де вогні, або диму з ватр. Це впрост каригідне, з північної сторони гори Лисої навпрост дуже активного районного центру Вигоди, відділи розпалили такі вогні, що здалека виглядало гейби на горі розволожене було якесь місто. Не дивота, що ворог знаючи де розположені наші відділи, збирав сили та гонив наших до повного виснаження. Що в Прислопі ми мали втрати, хоч прикро мені це писати, але, нажаль, так було: що коли відбувалась відправа курінного з сотенними, в тім часі курінний почет підхмелився. Фініш був сумний. Команданта курінної жандармерії большевики вбили, а курінного інтенданта захопили живим.

34.

Облава закінчилася. Червона Мітла діяла в полудневій, а Чорна Рубаха і Сталінські Діти в північній частині Калуської Округи. Помимо розплянованої на великий масштаб – облава не дала большевикам сподіванного результату. Правда, були по нашій стороні втрати, але не такі , як про це горлала большевицька пропаганда. Весняна облава була для нас іспитом політичної зрілости, стійкости та видержливості. Ті, що не були певні, яких перестрашували методи ворога в поборюванні нашого визвольного руху, ті від нас відійшли. Провірка і селекція членських кадрів і УПА оздоровила Організацію і УПА. Цей елемент, що залишився – це були найбільш ідейні та готові в кожній хвилині до найбільшої посвяти.

Большевики, щоб зломити наш рух уживали різних метод:

1. Великі облави зі співучастю Червоної армії. Цей метод для большевиків був найменше рентовний, тому, що Червона армія в свойому наступі на захід бачила інше ліпше життя, та переконалася, що західна культура не така гнила, як це представляла большевицька пропаганда. Червона армія симпатизувала з нашим рухом, та деколи навіть перестерігала нас перед небезпекою, нпр.;

Під час облави на Чорний ліс один повстанець заліз під корч. Большевики переходили ліс кількома облавами. Якийсь солдат побачивши ноги повстанця, копнув та сказав: „Бандьоро, сховай ноги”.

В селі У. большевики переводили ревізії. В одній хаті старший лейтенант завважив на стриху кілька підпільників. Удав що нікого не бачив та ще насварив на других большевиків, які хотіли лізти на стрих. По їх відході лейтенант сказав до домашніх, щоб ліпше скривали Бандьорів.

2. Агентура і провокація. Большевики взялись за іншу тактику. Вони хотіли знищити нас з нутра. Вони почали монтувати місцеву сітку сексотів (секретних сотрудників НКВД). А большевики в ці галузі мистці. Перед Другою світовою війною кожний десятий громадянин СССР був сексотом. По Другій світовій війні, коли загроза капіталістичного окруження дальше актуальна, коли всякі Черчілі, Вандерберги і інші „пажії війни” живуть, большевики ще збільшили свою тайну армію. Існування активної та прогресивної Організації ОУН, яка співпрацює з іншими народами СССР, яка має зв’язки із закордоном, є поважною небезпекою для Радянського Союзу, тому Сталін і партія стараються її знищити. Сталін не довіряючи Хрущову, вислав на Україну Кагановича, щоб він там впровадив порядок. Радянська верхівка України прибрала космополітичний характер. На чолі української комуністичної партії станув чистокровний жид – Лазор Мойсеєвич Каганович, головою українського уряду чистокровний москаль – Микита Сергійович Хрущов. Це означає для нас острий курс, а для світової пропаганди – що партія піклується Україною. Большевики побачивши, що силою не зможуть нас знищити, старалися розложити Організацію з нутра. Знайшлися Юди, що одні спонукані страхом, другі задля спокійного життя, інші заманені матеріальними благами далися спокусити ворогові та видавали борців за Волю. Але ОУН – це передовий загін, що за собою мав довгий стан існування і практики. Не один ворог старався її знищити, але це йому не вдалося. Організації прийшлось воювати на два фронти. Зі зовнішнім та ше гіршим, внутрішнім ворогом. До боротьби станула ціла Організація. Ворожу агентуру викрито та знищено. І цей метод не вдався большевикам. Не поміг Сталінові і острий курс Кагановича. Організація дальше живе та дальше є [для] большевиків твердим горіхом.

35.

Дня 9 травня 1945 р. з районного центру Вигоди ми почули сильну стрілянину з гранатометів, кулеметів і крісів. З кулеметів були серії з цілого диска. Ми не знали про причину цієї стрілянини. Около полудня ми довідались, що то большевики стріляли так з радости, бо Червона армія заняла Берлін, а Німеччина скапітулювала. Нас цікавило питання, що буде дальше, чи Антанта таки завтра, чи по короткім передчасі виступить з війною проти СССР, чи прийде між ними до довготривалого миру. Всім було ясно, що західні держави, які свій устрій і міць будували на капіталі, довго не знесуть такого грізного контрагента як Радянський Союз. Скорше чи пізніше мусить прийти між ними до зудару. Покищо большевики празнували та п’яніли побідою над Німеччиною. По містах і селах уряджували паради і походи.

А ми тим часом свою визвольну боротьбу проводимо дальше.

Друга частина.

1.

Друга світова війна закінчилась розвалом Німеччини та її союзників. У зв’язку з існуючим міжнародним положенням всі українські землі дісталися Радянському Союзові. Зараз стало актуальним питання дальшої нашої боротьби з жорстоким большевицьким окупантом. Після закінчення Другої світової війни, Провід Організації Українських Націоналістів дав на це питання відповідь в „Декларації” з травня 1945 р.:

„Хоч війна в Европі закінчилася, ми стверджуємо, що події розвиваються в напрямі успішного завершення визвольної боротьби українського народу. Заіснували лише інші відмінні умови воєнної передишки, в якій:

а) нам треба і ми мусимо дальше вести збройно-революційну боротьбу в ім’я оборони народу перед фізичним та моральним знищенням;

б) нам треба бути готовими на найгірше, щоб все таки зберегти других і себе перед знищенням;

в) нам треба берегти і розбудовувати максимум революційних сил до часу вирішального чергового моменту…”.

Відповідь Проводу ОУН ясна. Ми боротьбу продовжуємо аж до остаточного визволення України.

Закінчення Другої світової війни замикає окремий період всесвітньої історії, але не нашої.

В місяці травні 1945 р. переведено ряд змін в команднім складі УПА і реорганізацію повстанчих відділів Калуської Округи. На чолі Калуської Округи або відтинка „Магура” станув командир „Козак”66. Після реорганізації залишилися в ВМ* такі відділи:

відділ „Летуни” сотенний „Середний”

– // – „Вітрогони” – // – „Тютюнник”

– // – „Круки” – // – „Моряк”67

– // – „Рисі” – // – „Гонта”

– // – „Бистриця” – // – „Донський”

– // – „Журавлі” – // – „Грізний”

– // – „Хорти” – // – „Бей”

– // – „Опришки” – // – „Довбуш”.

Важніші події, які заіснували тоді по закінченні війни були:

а) проголошення амнестії для тих всіх членів ОУН і УПА, що до 20 липня 1945 р. зголосяться з повинною;

б) перемарш Червоної армії;

в) дальша акція большевиків за цілковите фізичне і моральне знищення українського народу;

г) оборонні і зачіпні дії УПА.

Дата 20 липня, плюс перемарш частин Червоної армії зі заходу на схід, мали стероризувати українське населення, а Українських революціонерів заманити до станиць НКВД з повинною. В справі амнестії Провід ОУН дає відповідь у „Декларації” з травня 1945 р.: „Заманювати українських революціонерів і повстанців до енкаведівських станиць шляхом обіцянок прощення „провини” з грубою наївністю большевицьких партійних диктаторів. Коли хто відважився на боротьбу зі сталінським режимом, то не на те, щоб потім просити ласки у своїх найлютіших ворогів. Та зрештою, досвід показує, що всі ті, коли небудь повірили Москві і добровільно здавали зброю, швидше чи пізніше згинули фізичною чи моральною смертю”.

Звернення уряду УРСР до мешканців західних областей України про амнестію для тих всіх учасників ОУН і УПА, хто з повинною зголоситься до найближчого НКВД, – не заохотило нас до покаяння. Ми, українські повстанці, знаємо найліпше які брехливі були всі московські звернення та дарування кари. Большевики, знаючи наші самостійницькі принципи, не мали інтересу погодитися. Вони хотіли дешевим способом дістати нас в свої руки і знищити. А пропаганда про амнестію була „для гнаних і голодних за кордоном”, щоб бачили який великодушний Радянський Союз, що прощав „колишнім воєнним злочинцям і фашистам” їх криваві проступки та повертає їм права належні радянському громадянинові. Хоч ворог для пропаганди далеко перед датою 20 липня відпускав всіх заловлених вояків УПА – дизерції в повстанчих відділах не було. Зголосились тільки весняні дезертири з бувшого відділу „Загрози” і „Опришків” (перегінці). Укази про 20 липня нас не застрашили. Чи й такого змісту укази могли застрашити тих, для яких смерть є сталим невідлучним товаришем.

Перемога Червоної армії остільки позначилася на нашому революційному русі, що:

а) великі частини ЧА в свойому переході із заходу на схід задержувались на відпочинок в наших селах і помагали селянам з’їсти остатки харчевих запасів;

б) війська НКВД користаючи з того, що кватируючі по районних центрах частини ЧА забезпечували себе, рівночасно полі[ці]йно – адміністративні установи могли всеціло посвятитися акціям проти повстанців.

Хоч війна закінчилась, і большевики маючи до диспозиції повертаючі з фронту армії і війська НКВД, не потрапили нас побороти – УПА дальше діяла. От взяти кілька прикладів:

Дня 27/5. 1945 р. відділ „Летуни” зробив засідку біля села Протаси, Журавенського району, на большевицький відділ. Ворожі розшуки одночасно викрили засідку та стрілом заалярмували свій відділ. „Летуни” відкрили вогонь. Большевики розбіглись залишаючи на полі бою 1 вбитого. Здобуто 3 підводи, 5 коней, 1 кулемет, 4 плащі, 4 куртки, 2 шапки. Три останні трофеї свідчать, як здорово втікали большевики.

Дня 30/5. 1945 р. чота з відділу „Рисі” під командою сотенного „Гонти” зробила засідку на шляху Красне – Слобода Небилівська. Збито машину з енкаведистами, що їхали до Перегінська. По стороні ворога – 5 вбитих, між ними старший лейтенант, 4 ранені (за кілька днів померли в райцентрі). Здобуто 1 кулемет, 1 пістоль, військові речі та документи. Автомашину спалено.

Дня 5/6. 1945 р. застава першої чоти відділу „Вітрогони” задержала біля села Довжки, Войнилівського району якийсь відділ, що подавався за курінь „Прута”68. Коли ройовий „Байдак” (комендант застави) казав покликати собі бунчужного з того куреня, бо він знав його особисто, підійшов на віддаль трьох кроків большевицький старшина та кулею з пістолі убив стрільця „Співака”. Щойно тоді застава зорієнтувалась, що має до діла з ворожим відділом. Ройовий „Байрак”69 стрілив з автомата та одною серією убив 8 енкаведистів, але і сам згинув від ворожого кулемета.

Дня 20/6. 1945 р. 14 повстанців тої самої сотні під командою чотового „Кармелюка” обстріляли енкаведівський відділ у селі Збора, що постійно наскакував на сусідні села. В тому часі большевики мали збірку до наказу. При перших стрілах упали: комендант залоги, старшина і кілька було ранених. Решта червоних розбіглася. Після наскоку большевики поробили застави в інших місцях. Стріли заалярмували всі сусідні червоні підвідділи, що переходилися на села на акції. Один з підвідділів наліз на новозаведену большевицьку заставу. При взаїмному обстрілові обох большевицьких підвідділів впало 6 вбитих та більша кількість ранених.

Дня 21/6. 1945 р. большевицька група арештувала в селі Перекоси около 20 чоловіків і жінок. Підвідділ зі сотні „Вітрогони” під командою сотенного „Тютюнника” обстріляв сільраду. Червоні розбіглися, а арештовані повтікали.

Дня 8/6. 1945 р. дві чоти під командою сотенного „Гонти” зробили засідку на шляху Красне – Льдзяне. На засідку налізла большевицька рота. По ворожій стороні 12 вбитих і ранених.

Дня 18/6. 1945 р. відділ „Журавлів” висадив залізнодорожний міст на ріці Чечві між селами Спас і Луги. Опісля пущено на знищений міст паровіз із транспортом дерева. Цим задержано цілковитий рух на тій дорозі, якою большевики вивозили з Карпат в більшій кількости будівельний матеріал.

З тих кілька прикладів видно, що повстанчі відділи робили акції, які мали на меті:

а) охорону цивільного населення перед грабунком червоних: 27/5. 1945 р. – „Летуни”;

б) охорона цивільного населення перед арештуванням: 21/6 1945 р. – „Вітрогони”;

в) саботажно – диверсійні акції: 18/6 1945 р. – „Журавлі”;

г) наскоки на большевицькі опірні пункти: 20/6. 1945 р. – „Вітрогони”;

д) засідки: 30/5., 8/6. 1945 р. – „Рисі”.

2.

Відділ „Летунів”, очолюваний сотенним „Середним”, оперував в північній частині Калуської Округи. Ця полоса була найбільш насичена большевиками, які мали опірні пункти в селах: Зборі, Довгій Войнилівській, Довпотові, Мостищах, Завадці, Кадовбні і ін. Пересічний стан залоги опірного пункту виносив від 20-80 людей, які днем і ніччю наскакували на села, панетрували ліси, робили засідки. Крім того частини ЧА в свойому перемарші задержувались на відпочинки а селах північної Калущини. Не дивота, що „Летунам” було важко оперувати. Все ж таки, хоч терен був дуже ворогом занятий, хоч повстанці терпіли голод (раз на добу їли), відділ виказував багато активности, а його бойові акції відзначались різнородністю. У „Летунів” стрічаємо всі види партизанської тактики:

а) наскоки на ворожі опірні пункти;

б) засідки на переїзджаючі групи і колони авт;

в) диверсійно – саботажні акції: нищення телефонних сполук, мостів, почт, молочарень, сільрад, радгоспів, фабрик, млинів;

г) пропагандивні: рейди, мітинги, збори, гутірки.

Тереном рейдів „Летунів” була не одна матірна округа, але і сусідні райони. В місяці вересні вони маневрували в теренах, що засягали села сімох районів, а саме: Болехівський, Войнилівський, Долинський, Жидачівський, Журавенський, Скільський і Стрийський.

Коли в такій ворожій гущі легше можна було оперувати, сотенний „Середний” поділив свій відділ на підвідділи. Розчленування відділу на підвідділи було зумовлене тактичними прийомами: менша група повстанців могла скорше порушуватись, не звертати на себе увагу, легше прохарчуватися.

Сотенний „Середний”, – хоч молода людина, хоч його питомою прикметою – юнацька наївність, але дав себе пізнати як здібний повстанчий командир. Деякі його акції дуже цікаві і тому не сміють йти у забуття. Маючи до диспозиції архів „Магури” не можу опертися, щоб не подати деякі епізоди з боїв „Летунів”. Опис цих акцій передаю в дослівному відписі на підставі звітів нині вже славної пам’яті сотенного „Середного”.
11

„Дня 2/10. 1945 р. відділ заходить на вечеру до села Завадки. Тут відділ приспішено вечеряє. По вечері збірка і відділ відходить в напрямі села Верхні, де кватирувало 60 большевиків, які тероризували дооколичні села. З Верхні дістали ми докладну розвідку. Большевики кватирували в трьох домах. Перший дім – була це читальня, доокола жодних будинків, терен зовсім відкритий, з одної сторони 30-40 метрів церква. Стійковий один на дорозі, другий від поля. Це головний большевицький пункт. Від поля буде викопано декілька окопів; другий будинок – це була станиця української поліції. По противній стороні терен також відкритий, цвинтар. Стійка рівнож від дороги і від поля. Третій дім – це дім господаря, віддалений 300 м. Стійка рівнож від поля і від дороги. Наші сили дві чоти. Завдання: наскочити на большевиків на близьку віддаль і сильним вогнем дати їм поразку, та відступити не здобуваючи домів. Це тому, що наскок робилося без застав і щоб не витрачувати великої скількости амуніції. Найважніше завдання дістала перша чота під командою чотового „Мрії”, яка мала наскочити на будинок читальні. Виділений із цеї чоти один рій „Мороза”, який дістав інше завдання. Друге завдання дістала друга чота кромі четвертого роя, яка мала з теї самої сторони наскочити на дім української поліції із-заду, тому коли б була чота робила наскок з-переду, то була б разила першу чоту. Перший рій першої чоти під командою ройового „Мороза” мав за завдання підсунутись із роєм під третій будинок і тоді як пічнуться стріли з двох перших будинків, закинути большевиків гранатами. Початок акції – біла ракета, відступ – різнокольорова. Я лишився біля першої чоти. Четвертий рій другої чоти під командою „Соловія” дістав завдання як задне забезпечення. Перша чота підсунулась на 20 метрів і тут заняла становища, дальше посуватися було неможливо, бо терен був голий і дорогою ходив стійковий. Рівнож на таку саму віддаль підсунулась друга чота. Коли стрільці були на становищах, паде біла ракета, та розпочинається сильний вогонь із кулеметів та з гарлача прямо у вікна. Перші чотири гранати із гарлача були дуже цільні, та розірвались в середині будинку. П’ята граната розірвалась в гарлачи, через то, що стрілець через помилку вистрілив острим набоєм, та дуже легко зістали ранені вістун „Морозенко” та стрілець „Ялиця”. В другій чоті легко ранений кулеметчик „Стефко”, який передавав кулемета амуніційному „Чайці”, однак цей зараз пропав із кулеметом і досі нема ні його ні кулемета, і як кілька днів пізніше донесено, то цей „Чайка” утік з поля бою та ховається вдома. Деякі большевики вискочили із хат, заняли становища в окопах та придорожних ровах, почались відбивати та ракетами палити будинки по цілому селі. До години горіло кілька будинків. Дальше вести бій було без успіху, тільки зайва витрата амуніції. Даю ракетою знак до відступу і відділ відступає не виконавши завдання. Ройовий „Мороз” замість підсунутись під хату, та гранатами закидати большевиків, він обстріляв хату на віддалі 50 метрів. Большевики вискочивши із хати заняли становища у придорожнім рові. Тоді він почав на них наступати з переду і з боку. Однак на нещастя кулеметчик першої кулеметної ланки ранив не хотячи кулеметчика другої кулеметної ланки стрільця „Сойку” тяжко в ногу і ройовий „Мороз” покинув свій невдалий наступ. Кромі того з нашої сторони жодних втрат не було. Зі сторони большевиків – 14 вбитих і 9 ранених. Через два дні большевики не випускали ані не впускали нікого до села. Навіть фронтові війська, які зараз рано зачали переїзджати тим шляхом, мусіли через два дні об’їздити село Верхню доокола на село Кропивник.

Дня 15/8. 1945 р. кватируємо біля села Ляховичі Зарічні. Вечером приходимо в село, де влаштовуємо мітінг, а один рій разом з ройовим „Щасливим” та з сотенним санітаром переводять хорих в напрямі села Болохова. По мітінгу населення розходиться додому. В читальні залишаються хлопці, дівчата і дехто з командного складу. В читальні відбуваються веселі гутірки. Нараз о годині 12.10 посипались з вікна градом кулі з кулеметів, автоматів та крісів. Місцеві стрибки завели стежками поза стійки та застави 50 большевиків, які підійшли під читальню де відбувався мітінг. Ворог поклав цівки з кулеметів на вікна та почав сильним вогнем стріляти по салі. Щастя що вже не було людей на мітінгу. Усі залягли, а повстанці почали стріляти у вікна. Ройовий „Крапка” зриває та кидає гранату, якою вбиває большевицького кулеметчика біля вікна, чим ратує ситуацію. Большевики відскакують від вікон. Тоді стрілець „Муха”, а за ним ройовий „Крапка” кидаються до вікон та перший вогнем із десятизарядки, а другий вогнем із мадярського автомата відбивають большевиків, з другої сторони відбиває большевиків своїм автоматом ройовий „Розбійник”. І так усі цивільні та стрільці із відділу ціло виходять з читальні. На дворі, вибігши на большевиків, паде одна чотирнадцятилітня дівчина та паде ранений в шию чотовий „Мороз”. Другого дня ранком знаходять чотового „Мороза” у городі большевики. Тортурують його та допитують, але почули тільки від нього одну відповідь: „Убийте мене, або робіть що хочете то я вам нічого не скажу”. Не видобувши від нього нічого, проколюють його штиками. З большовицької сторони – 4 вбитих між ними один лейтенант – командир цього відділу. В 10 хвилин по заскоченні в Ляховичах, біля села Чертежа виїздить на засідку цей рій, котрий переводить хорих. Однак помимо стрілів, як звичайно на засідці, рій в цілості разом з хорими виривається з засідки, втративши одного кулемета, одного кріса, п’ять дисок до кулемета. В селі Ляховичах Зарічних разом із чотовим „Морозом”, дісталися в руки ворога його автомат ППШ та пістоль.

З дня 27 на 28/11. 1945 р. в ночі відділ кватирував в селі Журакові. Рано, о годині 5-ій, відділ відходить до ліса. О годині 5,30 рано почулись в лісі стріли, а заразом повідомила стійка, що на лінії в лісі появилися два авта, з яких висіли большевики. Рівно ж стійки повідомили, що обома сторонами до ліса входять ворожі частини по тридцять чоловік, які ідуть в напрямі відділу. Даю наказ. Відділ занимає становища та чекає на ворогів. За 15 хвилин надходять большевики та розпочинається бій. Відділ відбиває большевиків та іде в наступ. Большевики утікають. Потім збираються та вдруге наступають. Та відділ іде в наступ і вдруге їх розбиває. Большевики втікають. Відділ подається в напрямі села Журавкова, щоб перейти до іншого ліса. Однак і з сеї сторони большевики занимають нам дорогу і вихід із ліса неможливий. Відділ занимає старі воєнні окопи та приготовляється до оборони. Большевикам приходить поміч і вони зачинають наступати. Зі заду охороняє нас велике багно, яким большевикам наступати було неможливо і вони наступали із трьох сторін. Відділ відбивав завзято наступ за наступом, завдаючи ворогові кривавих втрат. Большевики заалярмували собі на поміч сусідні райони. Поміч приїхала большевикам із Журавна, Букачовець, Ходорова та Миколаєва. Три перші наступи большевики вели із криком „ура”. Дальші наступи вели без крику. За цілий день звели 12 наступів, а коли смерклося, то робили ще 3 наступи. Кожний наступ коштував їх великих втрат. Большевики наступали непрохідними кущами, не можучи робити стрибків, бо мусіли продиратися. Відділ пропускав їх на 5 до 10 метрів, і тоді витав їх із 10 кулеметів, автоматів та крісів. Большевиків з кожним разом велика частина падала, а решта панічно відступала. Від одинадцятої години большевики возили підводами до Жидачева своїх ранених, яких зараз відправляли до Львова. Про втрати вбитими немає ще розвідки. Розвідка донесла, що рядових большевиків поховано в кількох спільних могилах в лісі. І так тільки в одній могилі коло Журавкова поховано 60 большевиків, а кілько в інших могилах – не відомо. Вбитих командирів забрано до тих районів, звідки вони походили. І так до самого Журавна привезено 7 вбитих командирів. Місце бою було віддалене 4 кілометри від районного центра Жидачева і в тому бою найбільше потерпів Жидачівський район. О годині 6-тій вечером, коли запала дуже темна ніч, відділ через багно, то рачкуючи то зігнувшись, тихенько висмикнувся від окруження. Коли відділ був уже около 800 метрів від ліса, зі сторони Стрия приїхала більша кількість авт. Позаїздили довкола ліса, та освітили довкола все поле, щоб не випустити відділ, але нас вже в лісі не було. Із нашої сторони вбитий кулеметчик – старший стрілець „Филя”, який стріляючи із кулемета, найбільше відзначився у бою, та ранений легко стрілець „Морозенко”. Вбитого заховано перед відходом в бункер, який був в тому місці і який вказав нам станичний із Журакова, що був разом із відділом. Відділ наліз на большевицьку заставу, яка посипала з двох сторін з кулеметів на відділ, але ми обійшли заставу без жадних втрат. Вистріляно в бою 6 тис. амуніції. Стрільці через цілий день говорили з большевиками, перекликувались та передирались”.

Три вище подані епізоди відписані зі звітів „Летунів” з дня 15/8., 15/10., та 30/11. 1945 р.

Рухи відділу найбільше комплікувала зима. „Летуни” не мали сталого зимового табору. В день вони робили акції, вечером заходили до села на вечеру (це було і снідання, і обід, і вечера), кілька годин відпочивали і над ранком знова відходили до ліса. Часто за слідом на снігу гналися за ними большевики. Довгими годинами треба було лежати на засідках і мерзнути, або в грубому снігу машерувати десятки кілометрів, щоб відв’язатися від ворога. Але які чудесні зразки геройстьва стрічаємо в тому відділі, яку посвяту, щоб рятувати раненого друга, або в обличчі небезпеки, щоб не попасти в руки большевиків і легко ранені добивали себе гранатами. В днях 9 та 10 лютого 1946 р. „Летуни” поділилися на малі підвідділи і наскоками та обстрілом ворожих гарнізонів демонстрували наше неприхильне ставлення і бойкот сталінських виборів.

Історію повстанчих відділів, їх бойову вартість і ідейно – політичне вироблення найліпше пізнати і вивчити на прикладах їх бойового шляху в визвольному змагу УПА. На тих прикладах виразно зарисовується […]* командира, його особовість, його ідейне, політичне і військове вироблення, а тлом будуть повстанці з їх високо моральними прикметами і їх геройські вчинки. На тих прикладах побачимо, що деякі командири виразно себе зарисували на тлі повстанчого збору по девізі: „Який командир – таке його військо”. Високі прекмети командира все позитивно ділали на військо, підносили його бойову вартість. Це саме стрічаємо і в історії УПА.

Дня 5/12. 1945 р. 5 роїв відділу „Летунів” під командою сотенного „Середного” відступили ранком із села Баличі Зарічні (Стрийський район) до ліса де і розтаборились. О годині 7.00 повідомив зорець, що був на краю ліса, що по сліду повстанців на свіжому снігу, скорим кроком зближається відділ большевиків в силі около 40-50 бійців. Відділ заняв становища в ярі, яким підходили большевики та підпустив до віддалі 20-30. По першому вогні большевики пробували розвинутись, але оба крила „Летунів” зайшли їх з боків. Зіпхнуті в ярі червоні заняли становища, але по кількахвилинному бою почали відступати, а коли повстанці пішли за ними в наступ і в погоню – панічно втікали. Три кілометри гналися „Летуни” за ворогом лісом, а далі і полем. Вже під селом підійшла ворожа автомашина, на яку большевики скинули своїх вбитих і ранених та важкого кулемета. За кілька хвилин червоні були вже за рікою в другому селі. В цьому бою втратив ворог 5 вбитими і кільканадцять поранених. Втрати „Летунів” жодні. Повстанці здобули 2 ППШ та 120 штук набоїв.

Того дня вечером сотня зайшла на вечеру до села Корчинка (Журавенський район). О годині 20.00 застава ройового „Мороза” задержала якусь групу людей, яка з місця втекла в ліс. Застава не стріляла, думаючи, що це якісь повстанці. У годину пізніше під застави почали підсуватись групи людей, але вже з іншої сторони. Щойно тоді повстанці зорієтувались, що мають до діла з ворогом та відкрили вогонь. В перестрілці легко ранений старший стрілець „Піддубняк”. При відступі відділу в ліс відбився стрілець „Ялиця”, який відморозив собі тоді ноги.

Дня 14/1. 1946 р. „Летуни” переходили краєм ліса між селами коло Села і Облазниці (Жидачівський район). Прийшовши на край ліса сотенний вислав розвідку в село Облазниці. Коли стежа вертала зі села і переходила шлях, над’їхали 4 автомашини з большевиками, що завважили стежу, задержали мотори та кинулися в погоню за стрільцями. Відділ заняв становища на краю ліса та зустрів ворога сильним кулеметним вогнем з віддалі 150 метрів. Большевики відступили в придорожні рови та по короткому часі почали наступ на ліс. Відділ знова відбив наступ ворога, що змушений завернути в придорожні рови. За той час стежа без втрат долучає до відділу. Коли большевики побачили, що наступом годі увійти до ліса, переводять маневр: частина подалася в напрямі Нового Села звідти намагалася обійти відділ. Одна чота під командою вістуна „Голуба”70 вдерлася до села Облазниці та зробила наступ на большевиків збоку. Спанікований ворог відступив до Нового Села та заняв становища між хатами. „Летуни” в цілости стягнулися до села Облазниці. Бій тривав від 15-18 години. По вечорі відділ подався в напрямі села Марава в цілі знищення спіртзаводу, але там над’їхали вже большевики. Відділ подався в село Крехів, де і закватирував. За цей час ворогові в Новому Селі приїхала допомога і він кинувся в погоню за відділом, користаючи зі слідів на новому снігу. О годині 23.30 большевики починають наступ на село Крехів зі сторони ліса. Відділ зустрів їх сильним вогнем, відв’язався від бою, перейшов через Ізидорівку та Сулятичі і подався в Болохівські ліси. Червоні кидаються автомашиною в погоню за відділом. Коло села Ізидорівки зустрілися із старшим стрільцем „Вишнею”, який перемучений відбився від відділу та лишився позаду. Побачивши авта старший стрілець „Вишня” заняв становища за придорожним деревом, обстріляв першу машину з автомата, а використавши здезорієнтованість ворога, відступив до ліса, а опісля долучив до відділу. Большевики дальше не гонилися за відділом. В боях в дні 14 січня 1946 р. ворог втратив 6 вбитими і около 20 раненими. Власних втрат не було.

Дня 19 січня 1946 р. о годині 2-гій вночі відділ „Летунів” ще кватирував в селі Корчівка (Журавенський район) почув стрілянину в сусідньому селі Демна Сулятицька. Це большевики наступали на курінь „Дзвони”71. О годині 5.30 рано, коли „Летуни” збиралися відходити в ліс, застава ройового „Соловія” відкрила вогонь по большевиках, які підходили з Демні Сулятицької до Корчівки. У висліді ворог втратив 2 вбитих та 1 раненого. Відділ без втрат відійшов до ліса. По короткому часі в сусідстві розтаборувався курінь. Сотенний „Середний” вислав стежу по свіжому сліду в напрямі села, з якого відділ рано вийшов. У віддалі двох кілометрів від постою відділу наша стежа в силі 8 бійців під командою „Боднаренка” стрінулася з большевицькою стежею, що ішла слідом за відділом. За наказом командира стежі два стрільці вертають з повідомленням на постій відділу, решта занимають становища в недалекому ярі, підпускають ворожих розшуків на віддаль 30 метрів, та обстрілюють. На полі паде 1 большевик вбитий, 2 інші втікають. Наша стежа під обстрілом ворожого відділу, що на той час надійшов, в цілості долучує до сотні. Оба відділи УПА переходять дорогу Болохів – Туря Велика* (Долинський район) та розтаборовуються в лісі коло села Болохова. Протягом решти дня відділи УПА зустрічей з ворогом не мали. За той час большевики стягнули більші облавові частини та розділили їх по дооколичних селах. Одна червона частина розтаборилась в лісі у віддалі 1, 5 км. від наших відділів. Ніччю з 19 на 20/1. 1946 р. Сотенний „Середний” зв’язався з сотенним „Гонтою”. Дня 20/1. 1946 р. о годині 8-мій стійка куреня „Дзвони” повідомила, що з напряму Туря Велика надходять якісь озброєні люди. Вкоротці стверджено, що це облавові большевицькі відділи. Командири відділів УПА не дійшли до згоди приняти спільний бій (відмовився курінний з браку амуніції) і „Летуни” розтягнувшися у стрілецький ряд, почали відходити в село Раків. Тим часом большевики підійшли на дуже близьку віддаль та обстріляли його. Курінь почав відступати досить незорганізовано, вклинився між інші два відділи УПА, а відділ „Летунів” розірвав на дві частини. За той час другий большевицький відділ підійшов під відділ „Рисі”. Відділ „Рисі” приняв бій, протинаступом відтиснув ворога на дещо дальшу віддаль та відступив. Третій найбільший удар большевиків був переведений в селі Болохів, Завадка і Кадовбна. В тому місці находилась одна чота „Летунів” та одна сотня з куреня „Дзвонів”. Обі наші частини принимають бій та відбивають кілька ворожих наступів, завдаючи ворогові кривавих втрат. По часі большевики зібрали на цей відтинок значні сили та почали ще один наступ. Оба відділи договорились відступати. Першою почала відступати чота „Летунів”, але большевики так притиснули сотню „Явора”72, що він не в силі був зійти зі становища та відступати. Тоді чотовий „Голуб” з чотою „Летунів” завернув, повів наступ на большевиків, відбив їх та відтяжив сотню. В цьому протинаступі впав геройською смертю стрілець „Грушка”, заслоняючи собою чотового „Голуба”, на якого був спрямований ворожий кулемет. Після нашого протинаступу всі відділи відв’язались та відступили в різні напрями. Втрати „Летунів”: 1 вбитий, 1 кріс.

Дня 9 лютого 1946 р. вечором розчленовано відділ на малі підвідділи та переведено панікуючі наскоки на большевицькі гарнізони. Рій під командою ройового „Мороза” обстріляв ворожі гарнізони в селах Станьковій і Чертежі; рій „Очерета” в селах Збора і Кулинка; рій „Оси” в селі Болохові; рій „Мухи” наскочив на гарнізон в селі Лиськів. В наслідок наскоку втратили большевики 4 вбитими і кілька ранених. Між вбитими старший лейтенант – начальник гарнізону. Рій під командою ройового „Щасливого” перевів наскок на гарнізон в селі Завадка, звільнив кілька арештованих; рій під командою чотового „Сухого” обстріляв гарнізони в селах Верхня і Степанівка; рій „Соловія” – Турю Велику. В наслідок наскоку розбіглось багато арештованих большевиками людей та виборчі комісії. Цілу ніч до рана большевики обстрілювали терени свого кватирування та освітлювали його ракетами.

Дня 11/2. 1946 р. стежа в силі двох стрільців повертала з розвідки з села Лиськів (Журавенський район). По дорозі обскочили їх большевики в силі 15 бійців. Повстанці почали відбиватися та продератися. Раненого стрільця „Левка” бере на плечі стрілець „Борис” та пробує втікати. Коли большевики ловлять вже обох за плечі, змушений покинути товариша, сам пробивається та долучує до відділу. Раненого стрільця „Левка” большевики закатували, не почувши від нього ні слова.

Дня 14/2. 1946 р. відділ таборує в лісі біля села Туря Велика. О годині 9-й рано повідомила стежа, що слідом, який відділ зробив транспортуючи харчі з села Станькової, підсуваються большевики. Відділ скоро збирається відходити в інші частини ліса. Не зробив відділ кільометра, як большевики зблизившись на віддаль стрілу та обстріляли заднє забезпечення. Відділ займає становища та підпускає ворога на найближчу віддаль. Чота під командою чотового „Голуба” приймає фронтальний бій, друга чота обходить ворога з його лівого крила та переводить наступ з крила. Червоні почали відступати. Рій „Орла” окружує ворога з лівого крила. Ворог щораз панічніше відступає аж до рова, в якому займає вигідні становища. В протинаступі ранений стрілець „Палій” (опісля розірвав себе гранатою, хоча поранення було легке) і стрілець „Козак”, а згодом чотовий „Голуб”. Червоним приходить підмога, а з нею два танки. Відділ відступає, забираючи зі собою ранених і зброю вбитого та розділяється на два підвідділи. Большевики далі гоняться за чотою під командою сотенного „Середного”. Повстанці кілька разів відбивають ворожі наступи. Переходячи дорогу Тура Велика – Болехів, відділ увійшов між дві ворожі застави. Одна з них пропустила відділ УПА без стрілу (один большевик стояв при кулеметі та показував повстанцям дорогу із словами „проході, проході”). Друга застава відкрила по нашому відділі вогонь, але скоро вмовкла під влучним вогнем кулеметчика „Довбуша”. Відділ поділився на рої та відв’язався від ворога. Важко раненого чотового „Голуба” відносять стрільці на санітарний пункт, але він по кількох годинах помирає.

Другого дня чота під командою чотового „Сухого” опинилася знова в облавах. Цілий день чота зустрічається з різними облавовими групами. Вже після полудня чотовий „Сухий” висилає рій під командою ройового „Мухи” в село Лиськів на заготівлю харчів. Після того решта чоти попала під найсильніший ворожий обстріл і чота розбігається малими групами, за якими до вечора ганяються большевики. Рій „Мухи” попадає в окруження біля села Лиськів. В бою рій втратив вбитими стрільця „Підкову” та „Бистрого”, ранений стрілець „Борис” попадає живим в руки ворога. Власні втрати в майні 1 кулемет та 2 кріси. Вечером на місце постою прийшло тільки 18 стрільців. Чотовий „Сухий” побоюючись дальших облав, розпустив їх по дооколичних селах. Вже при кінці місяця лютого нараховано 17 вбитими по селах і лісах стрільців.

Дня 28/3. 1946 р. один рій [під] командою сотенного „Середного” розброїв стрибків в селі Корчівка (Журавенський район). Здобуто 17 крісів. Большевицький гарнізон, що кватирував 100 метрів від стрибків, відізвався стрілами щойно після відступу роя в ліс.

Дня 1/4. 1946 р. відділ вернувся з нічної акції на стрибків в селі Баличі Подорожні (Стрийський район). Стрільці дуже перемучені спали в глибині густого смерекового ліса. На найближчих лініях стійки, а дальше зорці на обсервації. О годині 10. 30 на сплячий відділ налізли большевики, оминувши зорців та стійки. Алярмові побачили ворога у віддалі 20-30 метрів та почали будити повстанців, які сонні зривалися, незнаючи в чому річ. Це запримітили червоні та відкрили сильний вогонь. Спанікований відділ залишив поле бою, а на ньому 5 вбитих. Кромі того відділ мав 2 ранених. Червоні забрали 4 трупи повстанців до села Туря Велика та повісили їх в кількох дільницях села. Щойно по кількох днях дозволили місцевим селянам похоронити трупів.

Дня 9/5. 1946 р. рій під командою чотового „Летуна” перевів і підготовив наступ на большевицьку станицю в селі Сихів (Стрийський район). Зловлено живими 5 большевиків (1 старшина, 1 сержант, 3 рядові), від яких здобуто: 1 ППШ, 3 кріси і інші військові речі.

Другого дня та сама чота зробила засідку на шляху Сихів – Литатники. Зловлено в полон 2 большевиків, що переходили до Стрия. Зараз після того над’їхали 3 підводи з большевиками, які запримітили здалека повстанців, розгорнулися в розстрільну та повели наступ на рій. Рій відступив в напрямі Угольна – Бережниця. Чотовий „Летун” відійшов на перід перевірити дорогу. В тому часі надїхала ворожа автомашина. Чотовий відкрив вогонь з автомата, а коли большевики зіскочили з авта та відкрили по ньому вогонь, а на поміч чотовому надбіг його рій та криловим вогнем змусив ворога відступити. Власні втрати жодні, втрати ворога – 2 ранені, автомашину спалено.

Дня 13/5. 1946 р. той самий рій зробив наскок на радгоси в селі Махатнець (Жидачівський район). Спалено 7 будинків, 2 трактори і сівалку, 8 возів, 7 бочок бензини, 80 центнерів збіжжя (місцеве населення не хотіло розібрати збіжжя, щоб опісля большевики їх не карали), борони, плуги і інший господарський інвентар. Два забрані коні передано в користування селянам.

Дня 27/5. 1946 р. одна чота наскочила на машинку вузькоторівки, що возить дерево з Болохівського ліса до Долини. Вертаючи з деревом, машинка попала під обстріл чоти. З вісьмох большевиків охорони машинки, трьох впало вбитими, п’ять ранених втекло. Міна, що нею мала бути знищена машинка, не вибухла і машинку тільки пошкоджено при помочи гранат. Здобуто 1 кулемет та 3 ППШ.

Дня 22/6. 1946 р. стрільці „Івась” і „Шрам” відійшли на розвідку до села Ізидорівка. В селі обскочили їх на найближчу віддаль большевики. Стрілець „Шрам” зловив одного большевика за кулемета та намагався його відібрати. За той час решта большевиків прибігла їм на допомогу. Повстанці вбивають ворожого кулеметчика і відстрілюючись відступають з села. За ними гоняться червоні бандити та важко ранять стрільця „Шрама”. Стрілець „Івась” проводить раненого друга в напрямі села Сулятичі, відстрілюючись при тому з кріса. По дорозі, вже під самим селом, вилазять повстанці знова на ворожу засідку, [де] важко ранений в груди стрілець „Івась”. Довший час оба ранені відступають ще разом, але вкоротці обезсилений стрілець „Івась” занимає становища на чистому полі та зводить короткий бій уживаючи гранат. За той час стрільцеві „Шрамові” вдалося доволікти до найближчих корчів, а звідтам вже другого дня до відділу. „Івась” згинув смертю героя.

Дня 28/6. 1946 р. о годині 11-тій відділ окружили облавні частини НКВД, що в силі біля 5 тисяч чоловік переводили облави. Ворог розложив поодинокі свої групи в силі 40-80 чоловік в формі шахівниці. Відділ мусів кілька разів пробиватися крізь ворожі лінії і застави та щойно о годині 16-тій відв’язався від ворога. В боях стали вбитими: чотовий старший булавний „Сухий”, ройовий старший вістун „Мороз”, старший стрілець „Доброволець” та стрільці „Крига”, „Запорожець”, „Хмара”, „Орест”. Ранені: ройовий вістун „Жмайло”, та вістун „Сагайда”. Пропали безвісті: старший булавний „Високий” та вістун „Оса”.

Дня 12/7. 1946 р. о годині 16.30 большевики наскочили на криївку в лісі, де перебували ранені з відділу „Летунів” (провокація). Якраз тоді ранені були на верху до перев’язки і їм вдалося втекти. В наскоці був важко ранений санітар відділу вістун „Ярослав”.

Того дня о годині 10.30 стежа в силі трьох стрільців вилізла на ворожу засідку в Болохівському лісі. Вбитий старший стрілець „Вишня”.
3.

Генеза відділу „Вітрогонів” описана в першій частині спогадів. Нижче подаю важніші акції того відділу від травня 1945 р.

Дня 3/5. 1945 р. забрано зі спірт-заводу в Довпотові: 400 л. спірту, динама та 2 пари коней з возами.

Дня 31/5. 1945 р. два рої чоти під командою ройового „Кулі” зробили засідку коло присілку Вигода Галицького району. Засідку розложено неправильно на відкритому полі. На засідку наїхало 5 підвод із 16 енкаведистами. По перших стрілах зі сторони підвідділу УПА ворог зорієнтувався в положенні, скоро заляг в окопах що були по противній стороні дороги та наступав на наш відділ (з командою „рота вперьод”). Шляхом відступу для відділу було чисте відкрите поле. У висліді з двох роїв було 9 вбитими та 4 раненими. Між вбитими ройовий і чотовий санітар. Ворожі втрати 10 вбитими.

Дня 2/8. 1945 р. група повстанців з 12 вояків під командою чотового „Гамалії” зробила засідку на шляху Болехів – Туря Велика. В засідку в’їхали 2 підводи енкаведистів в силі 16 бійців, що вертали з Болехова з терористичної акції. Пех хотів, що з двох кулеметів, які були в розпорядженні підвідділу УПА один затявся не вистріливши ні одного набою, другий вистрілив тільки 8 набоїв і також затявся (не випалила амуніція). Стріляли тільки кріси. По перших стрілах большевики втекли в яр річки, забираючи зі собою одного вбитого і одного важко раненого. В ярі відкрили вогонь по наших. Підвідділ „Вітрогонів” відступив без втрат.

Дня 2/9. 1945 р. вечером, година 21.30, наскочили большевики на кватируючий в селі Дуброва (Войнилівський район) рій повстанців. Ворог підійшов яром прямо на квартиру роя. Заскочений рій поніс втрати 3 вбитих та 1 раненого.

Дня 20/10. 1945 р. таборуючий в лісі коло села Марківців відділ заатакувала з двох сторін большевицька спецгрупа. Ведені провокатором большевики підсунулись до сплячих повстанців зовсім близько, оминаючи алярмові стійки. Під сильним ворожим обстрілом відділ відстрілюючися відступив з поля наскоку. Наші втрати: 3 вбиті, 4 пропавші безвісті. Втрати ворога 5 вбитих.

Дня 2/11. 1945 р. підвідділ під командою „Крука” зробив засідку на шляху Войнилів – Сівка. З напрямку Сівки над’їхав трактор з двома возами: на одному з них 5-ох енкаведистів везли кількох арештованих. Большевиків обстріляно. Вони втекли забираючи зі собою 3-ох ранених. Арештованих відбитих – відпущено.

Дня 28/11. 1945 р. у засідку чотового „Крука” на шляху Войнилів – Сівки в’їхало 5 возів з большевиками, що вертали зі Сівки з арештованими. При обстрілянні ворога втекли всі арештовані кромі одної жінки і одної дівчини, яких большевики втікаючи забрали таки зі собою. Здобуте від большевиків майно вивожуваних родин – передано властителям. Втрати власні – ранений стрілець „Денікін”. Втрати ворога – 3 ранені.

Дня 26/12. 1945 р. звільнено старшого булавного „Тютюнника” від командуванням відділом „Вітрогони”. Команду над рештою відділу перебрав булавний „Морозенко”. Старший булавний „Тютюнник” [відійшов] на організаційну теренову працю.

Дня 28/2. 1946 р. загинув застрілившись з пістолі командир відділу „Вітрогони” – булавний „Морозенко”. Большевики викрили його криївку при допомозі провокатора в селі Станькова. Булавний „Морозенко” лікувався в цій криївці.

Дня 13/4. 1946 р. впав в заскоченні в селі Суботів (Галицький район) бувший сотенний „Вітрогонів” – старший булавний „Тютюнник”. Славної пам’яті старший булавний „Тютюнник” згинув по геройськи відбиваючись до останнього набоя.

4.

Бойові дії відділу „Рисі”:

В місяці вересні 1945 р. відділ „Рисі” рейдував по Закарпатській Україні. Дня 6/9. 1945 р. в переході кордону Галичина – Карпатська Україна відділ „Рисі” зустрівся з відділом погранвійськ, що занявши на кордоні становища, обстріляв відділ УПА. „Рисі” відступили, залишаючи заднє забезпечення в силі одного роя. Рій обстріляв надходячих розстрільною большевиків та відступив за відділом 300 метрів. Рій зробив засідку на стежці, якою перейшов відділ, та підпустивши ворога на 30 метрів знову обстріляв його кулеметним вогнем. Остаточно пограничники вернулись на кордон, забираючи зі собою 3-ох вбитих. Відділ УПА перейшов без втрат кордон у віддалі одного кілометра від місця зустрічі роя з ворогом.

Дня 14/9. 1945 [р]. на заставу від сторони Колочава – Лази (К.У.) наїхала автомашина з большевиками. Застава відкрила вогонь по автомашині. Червоні позіскакували та почали вогонь на заставу. Одначе цій [заставі] скоро прийшло підкріплення з відділу і вив’язався бій. Большевики відступили з двома вбитими та двома раненими (в тому майор). Застава знищила автомашину та без втрат відійшла до відділу, а з ним в ліс. За пів години большевики вдруге атакували порожне місце на заставі.

Дня 17/9. 1945 р. в селі Кричево (КУ) задержала застава відділу місцевого міліціонера. Кріс та колесо (ровер) відібрано, його самого відпущено. На другий день міліціонер привів до Кричева 4 автомашини большевиків (був також один танк), але „Рисі” були вже далеко.

Дня 20/9. 1945 р. большевики забльокували навколо гір всі села в яких находився відділ. Один рій з сотенним інтендантом пішов в село заготовляти харчі. Червоні поробили засідки в кукурудзах та криком: „руки вверх” здержали трьох повстанців. Всі піднесли руки та здались (мабуть думали, що це вже свої є на тому місці). На іншій засідці вив’язалась між повстанцями та большевиками перестрілка, в якій впав один большевик.

Дня 1/10 1945 р. відділ зійшов в село Синевирська Поляна. Тому, що большевики були повідомлені про відділ УПА (спровокував дядько), чота зробила засідку від Синевіра, а друга чота зробила мітінг та розбила канцелярію ліспромгоспу. 20 центнерів борошна роздано цивільному населенню. Здемольовано канцелярію, знищено телефонічний зв’язок. За той час большевики обійшли село та з гір обстрілювали його. Проте відділ ще 2 години працював в селі, час від часу відповідаючи ворогові короткими серіями. В часі перестрілки масові збори не переривались. Коли селяни забралися з магазину, магазин і канцелярію підпалено та відділ відступив в гори не зустрічаючись з ворогом.

В рейді по Карпатській Україні відділ „Рисі” відвідав 14 сіл, перевів 7 масових зборів.

Східна частина Карпатської України – терен дуже вигідний до рейдування, але тільки в безсніжний час. Важко проходимі гори (ступінь нахилення далеко більший від наших гір) в літі, стають непрохідними в зимову пору. Села тягнуться звичайно яром річок, при битих і залізнодорожних шляхах, легкодоступні большевицькому транспортові. Зате літом дуже догідною прикметою є велика скількість зимівок по горах та випас худоби на полонинах. Командири повстанчих відділів „Гонта” та „Грізний”, що рейдували по Карпатській Україні, заявили охоту рейдувати весною знова в тому терені, або і організувати там відділи УПА з місцевого населення. Вони твердять, що потрібно тільки комскладу та евентуально допомоги в зброї.

Відділ „Рисі” вернувся з рейду 17/10. 1945 р., кордон перейшов 4/10. 1945 р.

Дня 7/10. 1945 р. Година 21.00., відділ „Рисі” в дорозі з села Липовиці до села Ясень. Помимо скорше проведеної розвідки, яка ствердила відсутність ворога в селі Ясень, сотенний „Гонта” задержує відділ перед селом, а сам з ройовим „Львом” і двома стрільцями іде провіряти перші хати. Коли повстанці підійшли під хату, посипалися на них кулеметні стріли з віддалі 3 метрів. Впав вбитий ройовий „Лев”, сотенний „Гонта” з важко раненим стрільцем на плечах відступив до відділу.

Дня 16/10. 1945 р. відділ „Рисі” зробив засідку на вузькоторову машинку в лісі коло села Небилів. Рейки підміновано та машинку в якій їхала охорона в силі коло 20 бійців разом зі службовим возом висаджено в повітря. Большевики, що їхали в тендрі та на окремих візках, поскидали собі заздалегідь приготовані мішки з піском та почали відстрілюватись. Бій тривав вже одну годину, коли з лівого крила повідомлено, що його окружила більша ворожа сила. Відділ УПА відступив без втрат. Втрати ворога в людях не відомі тому, що большевики три дні нікого не допускали в район поля бою. Втрати ворога в майні: 1 паровіз вузькоторівки, 1 вагон.

Дня 28/11. 1945 р. чота під командою чотового „Бориса” висадила тягаровий поїзд на шляху Калуш – Долина.

Дня 12/12. 1945 р. о годині 21.00. відділ перевів акцію на большевиків в селі Бортники (Ходорівський район). Червоні кватирували в двох місцях: телефонічний пункт – 5 бійців та підвідділ до стягання контингенту – 9 бійців. Большевики здались нашим щойно після сильного обстрілу, в якому впав старший сержант-телефоніст. Відділ здобув: 4 ППШ, 6 крісів, 2 гранати, 100 штук набоїв, 3 полеві телефонічні апарати, 1000 метрів телефонічного дроту та інше. Власні втрати: легко ранений один повстанець.

Дня 8/1. 1946 р. о годині 13.30. відділ „Рисі”, що переходив шлях Журавно – Калуш коло села Монастирець, вислав на перід стежу з двох стрільців. В той час над’їхала ворожа автомашина. Большевики придержали мотор та висипались всі з криком: „лови, лови”. Відділ, що знаходився вже близько дороги, розтягнувся в розстрільну та повів наступ на большевиків. Бій тривав 45 хвилин. Окружені большевики почали, відстрілюючись, втікати. У висліді бою вбито майора артилерійських військ, інструктора Журавенського райвоєнкомату по політроботі, старшого лейтенанта, рядового. Кромі того большевики мали раненого одного майора, одного капітана танкових військ, одного рядового та двох працівників Журавенського райпарткому. Як подала розвідка, всі ранені померли в шпиталю. В бою здобуто: 1 кулемет, 2 ППШ, 2 кріси, 1 пістоль, 3 гранати та виряд. Автомашину спалено. Власних втрат не було. Оба полонені зізнали, що автомашиною їхав штаб 791-го артилерійського полку, який стоїть в Моршині від осені 1945 р. Полк озброєний в танки, які стоять в лісі біля Моршина (число невідоме), в гармати та в тяжку і легку автоматичну зброю. Ціль їзди була – переглянути терен, в якому мали закватирувати большевицькі гарнізони по селах, що мали рекрутуватися з цього полку.

Дня 20/1. 1946 р. о годині 8-мій рано слідом за куренем „Дзвони” надійшли большевицькі облавові війська. Одна їх частина заатакувала відділ „Рисі”, що таборував недалеко. Відділ приняв бій, який тривав пів години. Ворог, побачивши сильний опір повстанців та свої втрати, припинив наступ. 15 хвилин пізніше друга червона частина атакувала відділ з лівого крила. Відділ відбив і цей наступ та відступив в напрямі Кадовбни. Втрати відділу: 2 вбиті, 3 ранені.

Ніччю з 20 на 21/1. 1946 р. відділ переходив з Болохівського ліса в напрямі Чорного Ліса. На шляху Калуш – Долина коло села Брошнів відділ зустрівся з 4-ма автомашинами з большевиками. Червоні погасили світла та без стрілу перепустили відділ, що розсипною пройшов повз автомашини у віддалі 100 метрів.

Ніччю з 9 на 10/2. 1946 р. розчленовано відділ „Рисі” на 5 підвідділів. Рій під командою сотенного „Гонти” підповз під ворожий гарнізон в селі Петранка і сильним вогнем вдарив по ньому. Між большевиками счинилась паніка: одні втікали в пивницю та комин, інші розібрані до білизни вскакували до приготованих окопів і відстрілювались. Бій тривав пів години. Ворожі втрати: 1 вбитий, 2 ранені.

Дня 28/3. 1946 р. відділ маширував лісом вздовж дороги Красне – Грабівка (Чорний Ліс). Передні розшуки помітили машеруючу групу большевиків. Вив’язався зустрічний бій. Після 40-хвилинного бою, большевики відступили залишаючи вбитими лейтенанта військ НКВД і стрибка. Між червоними ранений сержант та рядові. Втрати відділу УПА – 2 легко ранені.

Дня 28/4. 1946 р. відділ перевів акцію на гарнізон істребітельного баталіону в селі Космач (Солотвинського району). Один рій під командою „Гонти” заатакував кватиру стрибків. По 30-хвилинному бою, в якому стрибки відбивались гранатами, крісами, автоматами – рій опанував приміщення. В бою вбито 4 стрибків, зловлено живим начальника стрибків та одного рядового. Рій під командою „Шпака” обложив хату начальника стрибків, в якій ночував слідчий НКВД Солотвинського району з одним стрибком. Енкаведист не хотів здаватися та протягом 30 хвилин відбивався з автомата та викинув 7 гранат. Вкінці повстанці підпалили хату, в якій згоріли два бандити. Решта відділу була використана на убезпечення акції. Всім місцевим стрибкам попалено господарства. Власні втрати: 1 вбитий, 1 ранений. Втрати ворога: 6 вбитих, 2 заловлених живими. Втрати ворога в майні: архів слідчого НКВД, 1 кулемет, 2 скоростріли „Токарева”, 3 ППШ, 10 крісів, 1 ракетник, 7 гранат, 600 штук крісової амуніції, 200 штук амуніції до ППШ, та інші речі.

Дня 11/5. 1946 р. відділ затаборував в корчах біля села Петранки. О годині 6-тій рано на відділ наскочили большевики, що тоді робили облави в Чорному Лісі. При перших стрілах впав вбитий командир відділу „Гонта”. Смерть командира збентежила стрілецтво. Відділ „Рисі” відступив яром до другого ліса, а чота „Журавлів” під командою чотового „Скрегульця”73 ще 30 хвилин відбивався від ворога, що окружив нашу чоту. Під час прориву з окруження згинув ройовий „Чорний” і був ранений кулеметчик „Грізний”, якому автоматична серія розбила в руках кулемета. Наші втрати: вбиті – командир відділу „Рисі” – сотенний „Гонта”, та два повстанці. Втрати ворога: 10 вбитих і кілька ранених.

Після смерті славної пам’яти сотенного „Гонти” команду над відділом [перебрав] старший булавний „Влодко” („Ревай”).

Відділ „Рисі” маневрував в місяці червні в Болохівському лісі.

Дня 15/8. 1946 р. підвідділ в силі 15 бійців під командою сотенного „Влодка” [наскочив] на магазин в селі Брошнів в цілі здобуття товарів ширвжитку. Підвідділ підсунувся під магазин, розброїв стійкового та дістався до середини. Большевицький гарнізон, що кватирував у віддалі 300 метрів від магазину, скоро відкрив присутність повстанців та звів на магазин сильний вогонь. Повстанча застава відповіла вогнем та здержала наступаючого ворога. Підвідділ відступив під напором переважаючих сил. Здобуто кріс, 700 метрів полотна, 23 кг. цукру, галантерію, взуття, тютюн і інше. Большевики подалися за підвідділом аж до ліса. За той час населення розібрало решту річей що знаходились в магазині.

Дня 28/8. 1946 р. Стежа відділу стрінулася з червоною групою в лісі під селом Росільна. Після короткої перестрілки червоні відступили. Того ж дня підвідділ заготовляв харчі в селі Князівське. О годині 22.30 підвідділ увійшов у ворожу засідку в середині села. Большевики освітили терен, звели на підвідділ сильний вогонь. Повстанці залягли, своїм вогнем придусили вогонь ворога, та під прикриттям вогню відступили з села. По дорозі підвідділ здемолював канцелярію ліспромгоспу в селі Росілна. З ворожого вогню повстанці вийшли без втрат. Здобуто 2 державні коні.

5.

Бойові акції відділу „Бистриці”:

Дня 23/7. 1945 р. у відповідь на „звернення хрущових та рясних” відділ „Бистриця” зробив засідку на шляху Ясень – Кам’янець на пограничників, які їхали автомашиною із Перегінська. Сильним кулеметним вогнем (3 кулеметів) з місця знищено автомашину та більшу частину ворожої групи. В 20-хвилинному бою знищено решту. На полі бою лягли 10 пограничників, між ними капітан – командир опірного пункту в Кам’янці. Із трьох большевиків, яким вдалось вирватись із поля бою, 2 згинули від ран зараз за річкою Лімницею, останній добіг аж до райцентру та помер в шпиталю. Таким чином в засідці згинуло 22 пограничники. Чота, яка брала участь в засідці не понесла жодних втрат.

Дня 14/8. 1945 р. На кватируючий в селі Лолин (Вигодський район) рій повстанців з відділу „Бистриця” наскочили большевики, стараючись відтяти повстанцям відворот до ліса. Використовуючи маневр та ведення вогню, рій під вмілою командою ройового „Славка” відступив в ліс. Наші втрати – один легко ранений. Втрати ворога неустійнені.

Дня 27/8. 1945 р. підвідділ „Бистриця” наскочив в горах між селами Ясенем і Кам’янець (Перегінський район) на большевицький мінерський підвідділ. Червоні втекли, залишаючи одного кулемета і одну десятизарядку.

Дня 28/8. 1945 р. одна чота „Бистриці” обстріляла станицю погранвійськ в селі Кам’янець. Це викликало у большевиків паніку та безцільну довготривалу стрілянину. Зараз після того большевики стягнули на підсилення станиці одну роту погранвійськ.

Дня 28/9. 1945 р. одна чота „Бистриці” спалила тартак в селі Струтин (Рожнітівський район). 4-ох людей охорони відпущено, забираючи від них 4 кріси. Кромі того забрано трансмісійний пас.

Дня 2/10. 1945 р. рій під командою чотового „Ластівки” зробив засідку на машинку вузькотовівки Болехів – Долина. При обстрілі вбито 2-ох большевиків (охорона складалась із 8 бійців). Здобуто 2 кріси і 400 штук набоїв.

Дня 13/10. 1945 р. підвідділ „Бистриці” зайшов вечером в село Бабин на вечеру, не зважаючи, що в усіх сусідних селах кватирували гвардійські частини ЧА. В пів години після затягнення застав, одна з них звела бій з большевицьким відділом, що входив також в село. В бою впав вбитий кулеметчик „Грушка”, та ранений стрілець „Голуб”. Холоднокровно повів себе ройовий „Партизан”, що цілий час відступав полями планово, відстрілюючись. Втрати ворога невідомі. При зміні місця постою підвідділ викрив ворожу заставу. Підвідділ відступив 100 метрів вбік та заняв становища, але червоні з криком „ура” атакували порожне місце попереднього постою підвідділу УПА.

Дня 6/11. 1945 р. одна чота „Бистриці” оперувала в селі Лоп’янка. На заставу підвідділу зі сторони села Спаса найшло 15 большевиків. Застава привітала їх вогнем, а рій що прийшов на підмогу прогнав їх аж до Спаса. В часі наступу на ворога були легко ранені 2 повстанці. Втрати ворога неустійнені.

Дня 18/11. 1945 р. ця сама чота закватирувала в підлісних хатах біля села Слобода Небилівська. Незабаром на заставу наїхало 4 підводи большевиків. Застава обстріляла їх і большевики втекли.

Дня 13/12. 1945 р.[надійшла] група большевиків в числі 30 бійців, намагаючись провести наскок на табор чоти „Бистриці”. Одначе стійковий стрілом заалярмував чоту і повстанці розвинувшись в лінію прогнали ворога.

Чота під командою булавного „Гайдамаки” і при помочі районної боївки СБ спалила тартак в місті Долині. Розброєно 18 стрибків – охорону тартаку. Спалено тартак з матеріалами, гараж з двома вантажними та одним особовим автом, слюсарню, магазин з пальним. Розбито та спалено магазин ліспромгоспу. Здобуто 18 крісів, 1 пістолю, 3,5 центнера муки, 1 центнер печева, 2 паки сірників, 100 пачок тютюну, 2 бочки риби, 3 безроги, 4 коні, 2 сідла, 13 звоїв тканини.

Дня 10/2. 1946 р. три рої під командою чотового „Гайдамаки” обстріляли виборчу дільницю в селі Ясень, рій під командою ройового „Партизана” в селі Сливки.

Дня 15/5. 1946 р. стрілець „Карпенко”, перебраний в цивільне убрання, вбив у селі Ясень большевика охорони моста. Здобув 1 ППШ та виряд.

Дня 16/8. 1946 р. один рій „Бистриці” підмінував залізничний міст в присілку Закирничний. Зараз після вибуху мін над’їхали большевики з гарнізону Ясень. Застава підвідділу відкрила по них вогонь та змусила їх здержатися. Міст знищений у 10%.

6.

Бойові акції відділу „Журавлів”:

Дня 1/9. 1945 р. відділ „Журавлів” перевів плянову акцію в цілі ліквідації большевицького опірного пункту в селі Луги (Рожнітівський район). До помочі використано одну чоту відділу „Рисі”, яка саме перебувала в тому терені. За даними розвідки ворожа залога мала числити 30 бійців, як опісля можна було зорієнтуватися по силі вогню – червоних було більше. Виділивши забезпечення, головна ударна група мала 37 бійців. Оминаючи стійки внутрішного забезпечення ворога, ударна група використовуючи темну ніч, підповзла на 30-50 метрів від будинку ворога. Червоні були в бойовім поготівлю. Стійки внутрішного забезпечення находились в окопах. Бій почався сильним скорострільним вогнем по будинках. Червоні з місця заняли бойові становища в бункрах та звідти відповіли густим вогнем. Підвідділ УПА наступав з бравурою. Вже здобуто окопи ворожих стійок, вже здемольовано нутро будинків гранатами, але з бункру годі було ворога викурити. Після півторагодинного зажертого бою підвідділ УПА відступив, забираючи зі собою 2-ох власних ранених: ройового „Рубача”, важко раненого в груди (2 постріли) та кулеметчика „Забудька” – легко раненого в руку. Причиною відступу був прихід ранку, який міг принести більші втрати серед повстанців, коли брати під увагу, що відступати треба було відкритим полем. В бою спеціяльно відзначи[в]ся ройовий „Рубач”, що перший вбив ворожого кулеметчика із його окопу, та уперто закидаючи ворога гранатою, хотів знищити його в бункрі. Далі відзначились стрілець „Забудько”, що хоча сам ранений, виніс разом із санітаром з-під рук ворога свого ройового „Рубача”, та чотовий „Вишня”, що вміло командував лівим крилом наступу. Втрати ворога 3-ох вбитих, 8 ранених. Акція хоча недоведена до кінця принесла наслідки користи, що після неї червоні посилили внутрішнє забезпечення, тим самим не можуть використовувати своїх бійців на роблення засідок та наскоків на села, що сильно перетяжували наш рух.

В місяці вересні 1945 р. відділ „Журавлів” рейдував по Карпатській Україні. У дорозі до села Німецька Мокра (КУ), одна чота запримітила над’їжджаючу в напрямі того села ворожу автомашину. На повстанське – „стій, хто йде” – шофер не реагував, їхав дальше. Чотовий „Вищий” здержав автомашину серією з ППШ, вбиваючи одного большевика. Три інші почали втікати, але наш кулеметчик вбив ще двох і тільки один ранений втік (капітан). Здобуто автомат, кріс, уніформи і інші речі. В селі забрано магазин, з якого всі речі, кромі малої частини харчів, що використано для відділу, роздано населенню села. Того самого дня одна чота зайшла в село Руська Мокра, де зліквідувала большевицьку станицю. Дня 13/9. 1945 р. одна чота зайняла залізнодорожну станцію Красношору (КУ), щоб знищити большевиків, що мали їхати з Брустур до Волового. Після здержання поїзду зтверджено відсутність большевиків (їхали тільки цивілі). Здемольовано канцелярію станції, знищено телефонічний зв’язок, по вагонах понаписувано революційні кличі. Оповідали селяне, що поїзд їздив з цими кличами протягом кількох днів. В тім часі інша чота старалася знищити большевицьку станицю в селі Дубова. В присілку Пасічна знищено тартак, харчі роздано населенню. Слідуючого дня большевицькі спец-отряди робили вже облави на дооколичні ліси, але відділ відв’язався баз перешкод від ворога. Дня 19/9. 1945 р. в селі Апшиця „Журавлі” розброїли міліціонерів. Харчі з державного магазину роздано місцевому населенню. Дня 21\9. 1945 р. „Журавлі” заняли село Кобилянська Поляна. З фабричного харчового магазину роздано харчі робітникам. Чота здемолювала клюб, станицю міліції, телефонічну центральку. В часі рейду по Карпатській Україні відділ „Журавлів” перевів 10 мітінгів, в тому один з мадярським та два з румунським населенням. „Журавлі” вернулися з рейду дня 8/10. 1945 р.

Дня 27/10. 1945 р. в село Ясень зайшла стежа „Журавлів” в силі двох стрільців. Один стрілець зайшов до хати, другий лишився на дворі. Коли той що був на дворі побачив большевиків, віддав до них два стріли. Стрілець, вискакуючи з хати, впав непритомний важко ранений в плече. В часі побоїв подавав ворогові неправдиві зізнання.

Дня 19/11. 1945 р. відділ зайшов на вечеру до села Спас, в якому був ворожий опірний пункт. На забезпечення від сторони кватир ворога та від райцентру, потрібно було вжити близько половини сил. О годині 2-гій в ночі над’їхала з Рожнітова автомашина з большевиками. Застава обстріляла автомашину. Большевики позіскакували в придорожній рів, але не віддали ні одного стрілу. Виходяч[и] зі села, повстанці обстріляли кватири большевиків і ворожу заставу на мості. Другого дня відділ обстріляв в місті Долині будинок, в якому кватирували большевики.

Дня 3/12. 1945 р. большевики обскочили табор „Журавлів”. Впав вбитий стійковий стрілець „Замір”.

Дня 22/12. 1945 р. одна чота „Журавлів” під командою булавного „Ревая” зліквідувала гарбарську робітню в райцентрі Перегінсько. Здобуто м’яку скіру.

Дня 2/1. 1946 р. одна чота „Журавлів” підмінувала штрику вузькоторівки на шляху Перегінсько – Кам’янець біля присілка Гриньків. Чота вступила в бій з охороною машинки. Большевики вперто відстрілювались, доки не наспіла їм допомога з села Ясень. У висліді вбито 3-ох та ранено 5 большевиків. Машинку пошкоджено. Здобуто 3 магазинки до кулемета. Власні втрати: важко ранений стрілець „Лапко”, що на другий день помер.

Другого дня „Журавлі” намагалися вдруге знищити машинку. Біля машинки відділ зустрівся з большевиками, що чекали вже на становищах. По короткій перестрілці відділ відступив.

Дня 10/2. 1946 р. одна чота під командою булавного „Ревая” обстріляла приміщення виборчої дільниці в селі Грабівка (Перегінський район). Коли червоні відповіли вогнем з важких кулеметів і мінометів, чота відступила без втрат. У висліді розбіглися домів всі громадяне, силою притягнені до виборів.

В днях від 5-10/7. 1946 р. „Журавлі” маневрували по найближчих селах Карпатської України. Дня 6/7. 1946 р. в [селі] Колочава Горб здемольовано канцелярію лісгоспу і ліспромгосп. Забрано телефонічний апарат. В селі Колочава Лази розбито державний магазин та роздано місцевому населенню: 60 центнерів муки, цукор, сіль, мармеляду, косметику і інші. Цей магазин, як і всі інші, використовували сталінські грабіжники як засіб тиску на місцевих робітників на перевиконування трудових норм. Здемольовано молочарню.

Дня 11/7. 1946 р. передні розшуки „Журавлів”, що верталися з Карпатської України, стрінулися з большевицькою облавовою групою в Осмолоді (Перегінський район). Від першого ворожого стрілу (червоні скорше помітили наших розшуків) впав вбитий стрілець „Зазуля”.

Дня 31/7. 1946 р. відділ брав участь в акції на гарнізон стрибків в селі Липовиця. Більша частина відділу була на заставах. Ударна група „Журавлів” разом з „Опришками” здобула по 40-хвилинному бою кватири стрибків. Спалено приміщення гарнізону, молочарню і господарства найактивніших стрибків. Здобуто кулемет і магазинки до нього, ракетники, 1000 штук амуніції.

7.

Бойові дії відділу „Хорти”:

Дня 1/10. 1945 р. рій під командою чотового „Стріли” зробив засідку на автомашину на шляху Пійло – Голинь. Вбито 2 большевики, автомашину спалено.

Дня 3/10. 1945 р. рій під командою чотового „Стріли” зробив засідку на автомашину на шляху Пійло – Голинь. Вбито 2 більшовики. Автомашину спалено.

Дня 3/10. 1945 р. 5 стрільців під командою сотенного „Бея” наскочили на 5-ох большевиків, які грабували сіно в селі Чолганах. Вбитий старший лейтенант, зловлені сержант і рядові відпущені з агітаційними листівками. Здобуто 2 кріси, 1 ППШ, 2 уніформи, 2 коні з упряжжю.

Дня 13/10. 1945 р. большевицька нічна стежа в силі 6 бійців наскочила на підвідділ „Хортів”, що кватирував в селі Ясень. Повстанці відбиваючись, вбили 1 старшого лейтенанта та ранили 2-ох бійців. Власних втрат не було.

Дня 23/10. 1945 р. один рій під командою сотенного „Бея” забрав баз одного стрілу 6 червоноармійців, що брали контингент в селі Мединя. Здобуто 2 ППШ, 4 кріси і умундирування. Всіх полонених відпущено.

Дня 18/11. 1945 р. чота під командою хорунжого „Бея” перевела наскок на большевицьку групу, що кватирувала в селі Завадка. У висліді: 6 червоних вбитих, 1 важко ранений помер, 4 ранених. Решта розбіглося. Кватири спалено. Здобуто 1 кулемет, 3 ППШ, 2 кріси і інше. Між вбитими старший лейтенант – заступник голови міста Болехова.

Дня 1/12. 1945 р. рій під командою чотового „Морозенка” розброїв 3-ох большевиків в селі Томашівці (Войнилівський район). Здобуто 2 ППШ, 1 кріс і умундирування.

Дня 2/12. 1945 р. рій під командою чотового „Чумака” наскочив [на] чотирьох большевиків в селі Кадовбна (Долинський район). Червоних забрано живими. Здобуто 3 ППШ, 1 кріс, 25 гранат.

Дня 10/12. 1945 р. „Хорти” під командою хорунжого „Бея” наткнулися на районну спецбоївку з райцентру Вигода в силі 30 большевиків. Збірним вогнем обстріляно ворога, в наслідок чого ворог поніс втрати 11 вбитими, між ними командант боївки та 7 ранених. Втрат у відділі УПА не було. Відбито арештовану дівчину з села Розтічки.

Дня 11/12. 1945 р. відділ в силі 70 бійців під командою хорунжого „Бея” зробив засідку в лісі біля села Церківна (плянований маневр по свіжому снігу). Большевики, що гнались за відділом, силою 250 штиків, увійшли в засідку. Бій почався [в] 11.30 год. В першому вогні впало біля 50 червоних. Червоні намагалися вдертися в повстанські становища не зважаючи на те, що поле наступу для них було дуже невигідне. О годині 15.30 приїхали большевики в силі 250 бійців і останнім наступом червоні вдерлися в наші становища. Сумерк допоміг повстанцям вийти з окруження. Власні втрати: 18 вбитими, між ними бунчужний відділу „Левадний”, 6 ранених, між ними хорунжий „Бей”, 3 пропавші без вісті, 1 зловлений живим. Втрати ворога: 221 вбитий, між ними майор, 2 капітани, та 47 ранених.

Дня 9/12. 1945 р. в часі відпочинку відділу в селі Солуків (Долинський район) інтендант відділу „Славко” запримітив у нічній темряві групу людей. У відповідь на його „стій, хто йде” – впав стріл. Друг „Славко” заняв становища та випустив в цю групу цілий кружок набоїв з ППШ. У висліді вбито 3 та 3 ранено большевиків Долинської спецбоївки.

Дня 19/12. 1945 р. большевики стягнули військо з районів: Болехів, Вигода, Долина, Калуш, Рожнітів, Сколе, Славсько, Стрий та зробили облаву на ліс Болехівського району, передовсім полуднево-західну його частину. В облаву попав відділ „Хорти” під командою старшого вістуна „Морозенка”. Ще ніччю відділ був повідомлений, що в напрямі Ямерсталя (Болехівський район), в якому кватирував відділ, під’їзджають ворожі автомашини. Чота під командою „Волиняка” вчасно відступила в гори і вийшла з облави ціло. Дві інші чоти під командою „Морозенка” задержались у селі до рана та опісля хотіли відв’язатись від погоні ворога. Одначе ворог обсадив вже був всі сусідні села, гори, ліси. Переходячи із села Сукеля в село Бряза, відділ УПА попав на відкритому полі під сильний кулеметний і мінометний вогонь. Почався відступ до ліса, в якому за кожним деревом чекав на повстанців ворог. Почався запеклий прорив з окруження. Ранені повстанці добивали себе гранатами, або з пістолів, щоб не попасти в руки ворога. Остаточно обі чоти розбіглись, залишаючи на полі бою вбитих 13 повстанців, між ними чотовий „Морозенко”, чотовий „Лис”, сотенний інструктор „Кривоніс”. Кромі того 5 ранені та 5 захопили червоні живими, 3 втрати в зброї та амуніції. Із тих що розбіглись впали ще 2 стрільці, одного раненого заловили живим. Втрати ворога в бою біля Сукіля в дні 19/12. 1945 р. – 25 вбитими та 15 раненими. Загальні втрати відділу „Хортів” в обох боях 11/12. та 19/12. 1945 р. – 33 вбитими, 7 зловлених живими, 10 ранених (одинадцятий зловлений живим), 3 пропавші безвісті. За останніми відомостями втрати ворога в обох боях 246 вбитими, 62 раненими.

Дня 19/1. 1946 р. „Хорти” зробили наскок на ворожий гарнізон в селі Лужки. Повстанці зустрілись з більшою ворожою силою (большевики саме стягнулися на акцію) і по півгодинному бою відступили без втрат.

Дня 30/1. 1946 р. на постій в лісі біля села Лужки наскочили большевики. Відділ вийшов з окруження, втративши вбитим стрільця „Максима” та раненим старшого стрільця „Скибу”. Цілий день большевики гонилися за відділом, що змушений обставинами розбитися на кілька підвідділів.

Дня 31\1. 1946 р. о годині 9-тій рано стежа з двох стрільців стрінулася з большевицькою стежею в селі Поляниці. Повстанці відкрили вогонь по ворогові з віддалі 3-ох метрів, вбиваючи одного капітана і одного бійця. Самі відступили без втрат.

Дня 7/2. 1946 р. о годині 14-тій стійковий повідомив, що під постій відділу підсуваються большевики. В той сам час на зміну стійки ішов стрілець „Мороз”, який поминувся зі стійковим і не зорієнтований в ситуації попав живим в руки ворога. Стрільця „Мороза” червоні замордували ще таки в лісі. Відділ змінив місце постою не зустрічаючись з ворогом.

Дня 21/2. 1946 р. о годині 14-тій відділ прийшов на нове місце постою біля села Грабівка. Заки відділ обезпечився стійками, відділ окружили большевики з трьох сторін. Відділ розбігся на всі сторони. Як до тепер відомо в цьму заскоченні впали вбитими: булавний „Еней”, інтендант „Кожем’яка”, кулеметчик „Скорий”, стрілець „Косар”. Раненого в обі ноги стрільця „Крепкого” забрали червоні до райцентру.

Дня 25/2. 1946 р. чотовий „Волиняк” з кількома стрільцями попав в заскочення біля села Льдзяне (Перегінський район). Втрати УПА: вбитий ройовий „Степ”, ранений чотовий „Волиняк” та стрілець „Гриць”.

Відділ „Хорти”, який поніс в людях найбільші втрати під час зимової блокади не мав змоги позбиратися. Причиною також був брак комскладу, який згинув в цілости, кромі командира відділу, але і той ранений був на лікуванні. Щойно в останніх днях місяця квітня хорунжий „Бей” почав збирати решту відділу.

Дня 4/5. 1946 р. долучив до відділу хорунжий „Бей”.

Дня 14/6. 1946 р. відділ попав на засідку в селі Кадовбна (Долинський район). У висліді легко ранений один стрілець, із ворожої сторони один убитий та 5-ох ранених. Того самого дня ворог зробив наскок на село, в якому відділ вечеряв. Наша стежа застрілила лейтенанта та 2-ох ранила.

Дня 19/7. 1946 р. здобуто ворожу автомашину. Авто спалено.

Дня 5/8. 1946 р. на шосі Голинь – Пійло обстріляно ворожу автомашину. Убито 2-ох та 1-го ранено.

Дня 8/8. 1946 р. під час переходу лісом біля села Тростянець (Долинський район) відділ натрапив на ворожу спецбоївку. Вив’язалась стрілянина. У висліді перестрілки вбито 3-ох ворожих бійців, з нашої сторони впав стрілець „Лютий”.

Дня 13/8. 1946 р. 3 стрільці з відділу „Хорти” здобули підводу та вбили старшого лейтенанта.

Дня 16/8. 1946 р. в селі Тужилів (Калуський район) вбито старшого лейтенанта – начальника гарнізонів по районі. Здобуто пістоль „Токарова”.

Дня 29/12. 1947 р. згинув геройською смертю командир відділу „Хортів” сотник „Бей”.

8.

Бойові акції відділу „Опришки”:

Дня 4/10. 1945 р. одна чота зробила засідку на машину вузькоторівки в селі Тисів. Із забезпечення колейки 3-ох ранено, 2-ох заловлено живими (між ними начальника ліспромкомбінату). Машинку цілковито знищено. Тор зірвано. Червоноармійця (з Засяння) відпущено зі зброєю і вирядом. Здобуто 3 шинелі, 2 блюзи, 2 куртки, 2 пари чобіт, 500 штук набоїв до ППШ.

Дня 10/10. 1945 р. стежа в силі 3-ох стрільців зустрілась з групою большевиків 9 чоловік, що приїхали стягати контингент до села Нягрин. Вив’язалась перестрілка. На допомогу стежі надбігла чота. Большевики втекли залишаючи для повстанців 2 коні і бричку.

Дня 14/10. 1945 р. чота „Опришків” спалила 2 тисячі кубометрів дров на складі між селами Грабів та Ілем’я. Дерево було закуплено цукрозаводом в Ходорові.

Дня 23/10. 1945 р. одна чота перевела наскок на нафтокопальні у селі Слобода Дубенська. Ворожі сили 35 бійців. У висліді бою спалено 6 шибів та 1 кітловню. Ворожі втрати в людях 9 вбитих.

Дня 13/11. 1945 р. на відділ „Опришків”, що таборував в лісі біля села Ілем’я о годині 6-тій рано наскочили большевики в силі около 180-200 (навів провокатор). Відділ під командою „Довбуша” пішов в протинаступ. Праве крило пробивається крізь кільце ворога, ліве під переважаючим вогнем ворога подається в бік. Відділ розсипається на групки та під обстрілом ворожих застав дістається у глибину ліса. Власні втрати: 2 вбиті (ройовий „Всеволод”, заступник чотового – добився сам та вістун „Гай”), 7 ранених. Власних ранених забрано зі собою. Вбитих похоронено щойно слідуючого дня на горі над селом Ілем’я. Втрати ворога – 6 вбитими і більша кількість ранених.

Дня 15/11. 1945 р. наша стежа зустрілась з ворожою групою на шляху Вигода – Вишків. Вістун „Палій”74 ранив 2-ох большевиків. Власних втрат не було.

Дня (
12
відчитати важко, „23” або „28” – упор.) /11. 1945 р., година 10-та, одна чота під командою сотенного „Довбуша” зробила засідку на шляху Вигода – Вишків. Ворожа автомашина із 30 пограничниками над’їхала ще вчасі затягування засідки. Прямо зустрічний бій. Большевики пробували відбиватися вживаючи важкого кулемета та 2 міномети. Вистріляли по кілька мін, але на м’ягкому грунті вибухли тільки 2. Большевики під сильним вогнем повстанців залишили поле бою. Власних втрат не було. Втрати ворога в людях: 4 вбиті (між ними 2 сєржанти) та більша кількість ранених. Втрати ворога в майні: 2 міномети, 1 станковий кулемет „Максим”, 4 кріси, 1 ППШ, 1 ракетник, ракети, магазинки до кулемета Дегтярова, 1300 штук крісових набоїв, 4000 набоїв до ППШ, 30 бохонців хліба.

Дня 25/12. 1945 р. відділ зробив засідку на групу енкаведистів, що вертались з арештованими селянами з села Липи і Слободи Болехівської. У висліді 3-годинного бою ворог втратив 7 вбитими і кількох ранених (між ними старший лейтенант). Арештованих відбито.

Дня 28/12. 1945 р. на большевицьку засідку в лісі біля села Нягрин попав стрілець „Павленкі”*. Важко ранений в груди почав тікати, але червоні дігнали, пробили штиком та забрали до Вигоди. На цю саму ворожу засідку найшла стежа, але відстрілюючись вийшла без втрат.

Дня 9/1. 1946 р. відділ спалив лісничівки в селах Кальна і Церківна приготовані на ворожі опірні пункти.

Дня 30/1. 1946 р. о годині 10-тій рано, большевицький спецвідділ, що робив облаву, потрапив на заставу відділу „Опришків”, який таборував на горі Лиса (Вигодський район). Відділ не знаючи сил ворога, відступив дальше в гори, не зв’язуючись боєм. Ворог пішов по слідах відділу прискореним кроком. Щоб уможливити відступ відділові, один рій зайняв становища, маючи на полі обстрілу чисту поляну. Вив’язався бій між роєм повстанців і ворожим спецвідділом. Ворог вперто наступав, рій вдержав поле бою 2 години і остаточно ворога відбив, а опісля долучив до відділу. Наші втрати 2 ранені. Ворожі втрати не устійнені. Слідуючого дня помер від ран стрілець „Незломний”75.

Дня 31/1. 1946 р. ворог збільшив свої сили та дальше підходив за відділом по слідах на снігу. Зв’язкова стежа між стійками в силі 3-ох стрільців зустрілася з розвинутою вже розстрільною ворога. Пропав без вісті один стрілець, 2 долучили до відділу.

Дня 26/2. 1946 р. відділ маневрує перед постійно наступаючим на п’яти ворогом. О годині 10-тій відділ задержується на відпочинок в ярі під горою Стовба. О годині 12-тій зорець повідомляє, що зближається ворог. Відділ відходить на гору Стовбу та півколесом затягає засідку. Один рій відходить дальше промістити дорогу по глибокому снігу. Ворога допущено на віддаль 10 метрів та обстріляно сильним вогнем. Він панічно утікає, залишаючи на полі бою вбитих. Відділ не зорієнтований про стан ворожих сил (боїться окруження іншими ворожими частинами), перевіряє тільки малу частину поля бою, де знаходить 1 ППШ. Як твердить населення, ворог мав втрати: 19 вбитими і багато раненими. Ті большевики, що вийшли ціло з бою стягалися опісля до доколичних сіл протягом кількох днів. Були випадки, що зблудивши в лісі, дострілювали себе або розривалися гранатами, головно ранені. Наших втрат не було.

Дня 2/3. 1946 р. о годині 4-тій ранком відділ перейшов на нове місце постою. О годині 10-тій застава відділу УПА відкрила вогонь з близької віддалі по наступаючому ворогові та долучила до відділу, який відступав дальше. По короткому часі ворог, що йшов по убитому вже снігу, догонив відділ. Тилове забезпечення відділу в силі одного роя здержує погоню і уможливлює відділові відступ, опісля долучує до відділу. При переході одного звора відділ ділиться на дві частини. Переслідуючий ворог ділиться також на дві частини та йде далі в погоню. Підвідділ під командою „Довбуша” робить засідку на горі біля присілка Кам’янець над рікою Лімниця. Після 2-годинного запеклого бою, в якім повстанці здецидовані були битись до останнього, щоб вже тільки не відступати, ворожу групу в силі 70 бійців розбито. Цілого поля бою не вдалося перевірити, бо на відголос бою прийшов на допомогу ворогові другий відділ червоних, що гналися за іншим підвідділом УПА. Власні втрати: вбитий чотовий „Мрія”76 і ранений стрілець „Соловій” і стрілець „Ворожбит”77. Вбитого підібрано, а ранених вивезено. Втрати ворога: 10 вбитими, 16 раненими, 2 ранених большевиків захоплено в полон. Відділ УПА здобув: 1 кулемет, 4 магазинки, 1 ППШ, 200 штук набоїв, взуття і одяг. Друга чота долучила до відділу „Журавлів” та по кількох днях знова зв’язалася з відділом „Опришків”.

Дня 21/3. 1946 р. за зв’язком до надрайонного провідника відійшли чотовий „Хмурий” і стрілець „Граб” разом з районним провідником другом „Максимом” та боєвиком „Музикою”. На їх слід натрапила ворожа стежа в силі 20 чоловіків та заскочила їх на умовленому місці зв’язку. На місці впав друг „Максим”, стрілець „Граб”78 здався живим. Чотовий „Хмурий” і боєвик „Музика” втікали ще кілька кілометрів, але знесилений великими снігами чотовий „Хмурий” заняв становище та в боротьбі по геройськи згинув. Боєвик „Музика” вийшов ціло.

Дня 26/3. 1946 р. відділ відступає перед наступаючим в слід ворогом. Коло села Кропивник (Вигодський район), відділ дістав вогонь в ліве крило, з якого відбиваються 5 повстанців.

Дня 8/4. 1946 р. стежа в силі 6 бійців зустрічається з большевиками в селі Кропивник. 3 стрільців вертаються до відділу, один стрілець „Сорока”79 попадає живим в руки ворога. Як опісля стерджено, цей стрілець споровокував місце постою відділу.

Дня 9/4. 1946 р. ранком відділ змінює місце постою, побоюючись провокації стрільця „Сороки”. О годині 9-тій відділ задержується на короткий відпочинок під горою Біла Розтока. Ще відділ не розтягнув стійок, а вже окружили його червоні. Починається запеклий бій, вояцтво малими групами пробивається з окруження. Власні втрати: 5 вбитих (стрілець „Грушка” ранений розірвався гранатою), 3 ранені, 3 заловлені живими. Як подає розвідка, ворог втратив 32 вбитими і багато раненими.

В днях від 5-12/7. 1946 р. відділ „Опришків” маневрував по поблизьких селах Карпатської України.

Дня 5/7. 1946 р. один рій забрав з села Колочава Горб 700 штук баранів, що їх большевики пограбували в місцевих селян.

Дня 12/7. 1946 р. за повертаючим відділом з Карпатської України ішов слід в слід відділ військ НКВД в силі 180 чоловік. При переході бувшої границі між Галичиною і Карпатською Україною тилове забезпечення було обстріляно сильним ворожим вогнем. Втрати відділу УПА: вбитий стрілець „Голий”, ранений стрілець „Лоза”, заловлений живим стрілець „Сіромаха”.

Дня 30/7. 1946 р. стійковий відділу задержав переходячих попри постій відділу двох озброєних людей. Після перевірки стверджено, що це розвідчики гвардійської дивізії призначеної на боротьбу проти українського революційного руху. Здобуто 2 ППС.

Дня 28/8. 1946 р. командир „Довбуш” з 4-ма своїми стрільцями при допомозі одного роя відділу „Бистриці” перевів акцію на гарнізон стибків в селі Струтин Нижний. Згідно з пляном, повстанці вдерлися до середини будинку (поверховий), де кватирували стрибки, з метою розброїти їх. Стрибки відповіли вогнем (мабуть під натиском районного начальника стрибків Приходька). Бій тривав одну годину, а коли стверджено, що стрибкам іде підмога з райцентру, спалено будинок. Як донесла опісля розвідка, в вогні важко попікся Приходько, згоріла вся зброя.

9.

Смерть сотенного „Середного” – командира повстанчого відділу „Летунів” була великою стратою для Калуської Округи. УПА стратила здібного і ідейного повстанчого командира, який вславив Відтинок „Магура” геройськими подвигами. На руки командира Відтинка „Магура” сотника „Козака” надійшли кондолєкційні письма від Теренових Проводів ОУН і Команд УПА, в яких висказували свій жаль по страті так заслуженого і визначного старшини УПА.

Подаю у відписі коротеньке звідомлення друга „Готура” до командира „Козака” про смерть славної пам’яті поручника „Середного”:

„Поручник „Середний” згинув дня 21 вересня 1946 р. на большевицькій засідці, в лісі між Чертіжом а Кулинкою, разом з ройовим „Щасливим”, вертаючи в трійку (стрілець „Гайдамака”, що йшов першим, большевики його пропустили і він вийшов живим) зі стрічі від провідника „Макара”. Документів відділу при ньому не було ніяких. Большевики обдерли трупів навіть із білизни і за їхній одяг билися шміраки, як колись жиди за одежу Христа. По одязі мазярі встановили, що їхні жертви – це крупні „бандіти”, але я здогадуюся, що вони і ранше знали, хто туди буде переходити і спеціяльно зробили засідку, бо у засідці брали участь большевики зі Станькової, Чертіжа та Журавна. Трупів забрано до Журавна. Вашої гратуляційної записки з приводу підвищення та відзначення, поручник „Середний” не одержав. Всі передані матеріали задержав я у себе. Для упорядкування відносин у відділі вислав я на місце друга „Олега”. Слава Україні! – „Готур”.

10.

Рейди повстанчих відділів по Карпатській Україні мали велике політично – пропагандивне значіня. Відділи УПА на терені Карпатської України не тільки боролися з ворогом, але ширили також ідею визволення України. В бойових діях подано коротеньке звідомлення про рейди відділів УПА по Карпатській Україні. Для зафіксування великої ролі, яку відіграли рейди відділів УПА Калуської Округи: „Журавлів”, „Рисів”, „Опришків” та інших, подаю два описи.
„Журавлі” – Звіт з політично – пропагандивного рейду, що його пройшов відділ по східних землях Закарпатської України під командою сотенного „Грізного” від дня 6/9-8/10. 1945 р.

За час рейду відділ пройшов 354 кільометрів гірської дороги. Відділ машерував лісистим, гірським в більшій части бездоріжним тереном, орієнтуючись по карті. Рейдуючи по Тячівській і Рахівській округах, відвідав 14 місцевостей: Німецьку Мокру, Руську Мокру, Брустури, Бичірик, Прочку, Красношору, Дубове, Пасічну, Апшіцю, Кобилянську Поляну, Яблоницю і інші.

1. Національно – соціальний склад населення, його національна свідомість та господарські відносини:

Ці округи замешкують українці, румуни і мадяри. Де не де можна стрінути словаків, жидів та німців.

Тячівська округа. Німецька Мокра – це бувша німецька кольонія. Перед приходом фронту всі німці евакували. Декілька родин повер[ну]ли і замешкують на старих місцях. Крім них замешкує село кілька українських родин. Більшість домів стоїть пусткою. Населення – робітники. Живе із заробітків в лісі. В селі є магазин. Робітничий* пайок не вистарчає на проживлення робітника і його родини. Робітничий магазин в більшій части використовує місцева адміністрація та переїзджаюче військо.

Руська Мокра – виключно українське село. Населення живе із заробітків в лісі. Робітничого магазину немає. Біля деяких хат є маленькі огороди величиною від 1-2 арів. Населення занимається також випасом худоби. В селі відчувається брак харчів, одягу і взуття. За харчами їздили до Мадярщини, за одягом і взуттям – до Чех. Останнім часом большевики замкнули границі. Большевики наложили контингент м’яса, молока, сіна, бриндзі та вовни. Населення до большевиків ставиться ворожо і майже нічого не здає. Від вівці треба здати 50 дкг. вовни і 50 дкг. сира.

Брустури – українське село. Населення працює в лісі. Село спалене під час переходу фронту. Зараз помало відбудовується. Випасають тут також худобу. Населення живе в колибах. Можна зустрінути тут також грядки з бараболею. Робітники дістають свої пайки в магазині в Уж-Чорнім.

Бистрик і Прочка. Населення тут дуже бідне. Займається випасом худоби. Живуть тут самі українці.

Красношора є українське село. Живе тут декілька мадярських та словацьких робітничих родин. В селі є колейкова стація. Село багатше від попередніх. Родиться кукурудза і бараболя. В селі є досить овочевих садів. В селі є державний магазин.

Пасічна. Є в ньому тартак і колейкова стація. В тартаку працює 150 робітників. При тартаку є магазин. Робітники переважно українці. Директором тартаку є мадяр. Технічні робітники – мадяте і словаки. Коло тартаку є охорона з робітників з одним крісом.

Дубове – українське село. Числить 3 тисячі нумерів. В селі є аптика, почта і колейкова стація. Живе тут кілька жидів, що займаються торгівлею. Населення півробітниче. Родиться кукурудза, бараболя, овес, ярина. Є багато садів. Можна зустрінути виноград. Випасають тут багато худоби і овець. Село розвинене по околичних верхах. Хати далеко одна від другої.

Яблониця українське село. Живуть тут лісові робітники. Родиться лише бараболя. В селі є робітничий магазин. Випасають тут також худобу.

Рахівська округа: Апшиця – живуть тут самі українці. Переважаюча частина населення займається хліборобством і випасом худоби. Є також лісові робітники. В селі є державний магазин. Родиться багато кукурудзи. Є багато садів.

Кобилянська Поляна – робітниче село. Половина українців, половина мадярів. Живе кілька жидівських родин. Є тут тартак і фабрика, що виробляє сокири, лопати, мотики і т.п. Працюють у ній самі мадяри. В селі є почта, є надлісництво, державний магазин і колейкова стація. Дитектором фабрики є москаль, а керівником – інженер українець. В надлісництві працюють самі українці. В тартаку – мадяри і українці. Населення живе виключно з праці на фабриках. Біля хат є маленькі огородці. Біля фабрик є державні будинки для робітників. Є також два робітничі магазини.

Боцко б.[іля] Нижної Апшиці. Живуть тут переважно румуни, хоч є кілька українських родин. Населення багате. Займається випасом худоби і хліборобством.

Тюшак б.[іля] Середної Апші. Присілок маленький, має загалом кільканадцять хат. Населення багате.

Три Потоки б.[іля] Вишної Апші. Живуть тут самі румуни. Населення бідне, займається переважно випасом худоби.

Національна свідомість між біднішим населенням стоїть низько. Називають себе русинами. Про наш рух знають від тих, що повернули з різних армій і тих що повернули з Німеччини. Чекали на прихід большевиків, бо уявляли їх собі такими, як подавала большевицька пропаганда. Довідавшись з різних джерел про большевицьку дійсність – ставляться до них дуже ворожо. Більшість населення неграмотна. Не знають історії України і тому називають себе русинами. Молодше покоління дещо свідоміше. Молоді хлопці, дівчата з Руської Мокри* співали національний гимн і називали себе українцями. Гимну навчилися за батька Волошина. Економічні умовини привели тамошне населення до матеріального нахабства. Тому головно робітниче несвідоме населення хотіло перебувати в такій державі, яка забезпечила б їх вповні харчами і одягом. Такою державою, про яку думає темна робітнича маса мала б бути Чехословаччина. Говорять, що чехи давали їм працю і за неї добре платили. Біли* случаї, що населення цікавилося, чи наша держава забезпечить їх харчами і одягом. Є, але в меншій кількості свідоме населення, що не очікує чехів, говорячи, що вони забирали в них більш цінні добра, як їм давали, а саме вирубували масово їхні ліси і вивозили в Чехословаччину. Це той елємент, що бажає своєї держави. До мадярів чують велику ненависть через їх національне переслідування і брутальне відношення до населення. З влади батька Волошина теж незадоволені, тому що до місцевих урядів увійшли чеські прислужники, які використовували населення за Чехів. За Волошина відтак багато з них, зберігаючи власне життя, пішло на услуги мадярам, а тепер ці самі пішли служити большевикам. В Красношорі командант січовиків є головою сільради. Населення ставиться до нього дуже ворожо і називає його комуністом.

Національна свідомість румунів на Закарпатті нічим не переважає національної свідомості тамошних українців. З наших розмов з ними виходило, що їм байдуже в якій державі вони мали б жити, тільки щоб мали що їсти і в що вбиратися. Не знають своїх визначних державних представників. Про свої протибольшевицькі рухи в Румунії теж майже нічого не знають. Під границею в околицях Сиготу молоді румунські хлопці знають дещо про свої рухи в Румунії. Румунська інтелігенція знала про Залізну Гвардію і про наш визвольний рух. До нас в загальному ставилася дуже прихильно. Большевиків ненавидять як і все населення Закарпаття. По нашій пропагандивній роботі між ними, дуже радо хотіли б вони жити в нашій державі.

Мадярське населення більш свідоме. Відчуває брак своєї держави. До большевиків відноситься ворожо через їх грабіжницьку політику в Мадярщині. Вірять що Мадярщина стне знову самостійною. До нас як протибольшевицького чинника чують прихильність і бажають з нами співпрацювати.

Багато румунів і мадярів вміють говорити по українськи.

Українське Закарпаття ділиться на три релігійні групи: православних, греко-католиків і євангелистів (віруючих). За большевицької дійсности православні попи взяли верх над греко-католиками. Большевицька пропаганда використовує їх для своєї агітації в закладанні колгоспів. Між православними і греко-католиками різниці немає.

Система шкіл на Закарпатті така сама як в нас. Школи поділяються на неповносередні і середні. В Руській Мокрі, Красношорі, Кобилянській Поляні і Апшиці є неповносередні школи. В Дубовім середня школа. Навчають в школах після совітської програми навчання. В школах є досить совітських учительських сил.

Помимо існує на Закарпатті приватна власність. Подекуди починають організовувати колгоспи. Ця організація зустрічає завзятий опір населення.

З причини браку харчів, большевики пробують переселяти населення з гірських сіл на доли. Тут зустрічають також великі перепони.

2. Большевицькі сили:

а) Адміністрація. Закарпаття поділяється на округи. Округи діляться на сільради. Головні пости в округах займають большевики. Головами сільрад є місцеві українці, яких населення називає (біровами). По округах є НКВД, що має свої філії по деяких селах. Уж-Чорне – 4 енкаведисти, Дубове – 4 енкаведисти. Більші станиці НКВД були в Тячеві, Бичкові, Рахові. Крім НКВД є ще міліція. Складається вона переважно з місцевого населення. Одностроїв ще вона тоді не мала. Озброєні переважно мадярськими крісами. До крісів по 20 набоїв. Уж-Чорна – 15 міліціянтів, Красношора – 4, Дубове – 15, Апшиця – 4, Кобилянська Поляна – 6. Відношення міліції до населення дуже погане. Населення дуже не любить міліції.

Зі сільських управ теж незадоволені. Членів цих управ називають комуністами.

Лісова адміністрація веде вже майже нормальну працю. Ліс охороняють гайові, яких називають „яграми”. За найменші шкоди в лісі подають вони виновників до покарання. За це їх страшно не люблять.

Всюди наладнана вже колейкова комунікація. Відбудовано всі знищені мости. Колейкою користується населення як пасажирськими поїздами. Биті шляхи в доброму стані. Всюди є густа мережа телефонічної сітки. В селі буває по 2 телефонічні апарати, розкинені в різних місцях, переважно в сільраді або магазині і у голови сільради.

б) Большевицька пропаганда. Для улекшення праці своєї адміністрації, большевики кинули на Закарпаття багато споїх пропагандистів. Для пропаганди роздано всі поміщицькі, церковні і монастирські землі. По селах існують магазини в яких все є, але майже нічого з них не видається населенню. Роблять дуже часто мітінги. Про наші відділи говорять, що ми польсько-німецькі бандити (шавури), що ходять по лісі, грабують і вбивають людей. Підготовляють населення до того, щоби в разі появи якоїсь групи, або навіть поодиноких незнаних людей, повідомляли голову сільради або міліцію. Закидують населення своїми газетами. Працюють вже клуби. На всіх державних відприємствах є маса лозунгів.

в) Військові залоги. До нашого приходу військові залоги були дуже маленькі. Руська Мокра – 4 большевики, Уж-Чорна – 12, Дубове – 15. В цих селах стояли пограничники. Тячево – 50. В Солотвині і Бичкові були лягри з СС-ами і фольксдойчерами [-] східняками. По нашім приході большевики збільшили свої залоги.

3. Протибольшевицькі сили:

Крім нашого відділу оперував в той час на захід від нас відділ „Гонти” – „Рисі”. Розвідка доносила, що якийсь незнаний відділ робив наскок на лягри полонених СС-ів в Бичкові. Наскок був невдачний. Майже все населення з протибольшевицькою силою, але наразі активно проти них не виступає.

4. Точний огляд бойових дій:

Дня 6/9. 1945 р. відділ „Журавлі” о годині 12-тій вирушив в рейд. Машерував до місця де були харчі. Там задержався на 2 години. Розподілено харчі і відділ рушив далі. Заночував на полонині Скородній.

Дня 7/9. 1945 р. о годині 8-мій рано [відділ] рушив далі і машерував до вечора. В дорозі звільнено стрільця „Старого”, що хотів, але не міг долі машерувати. Заночовано коло річки Лужки.

Дня 8/9. 1945р. о годині 6-тій відділ рушив далі. Перейшовши річку Мшану і вузькоторівку, завважено на дорозі „слід” кіннотних большевицьких стеж. Віддтак відділ машерує заваленими мисливськими плаями узбіччям верхів Грофи і Коня. Коло 14-тої години відділ вийшов на вершину гори Парашки. Тут зроблено перерву. Настрій стрілецтва знаменитий. Ми бачимо Поділля і Закарпатські полонини. Бажання стрілецтва – чимнайскорше бути на Закарпатті. Ночуємо на узбіччі гори Попаді.

Дня 9/9. 1945 р. відділ рушив дальше. Підійшовши гірським бездоріжжям до річки Петріс, передні стежі завважили свіжі большевицькі сліди. Вислано розвідку в силі одного роя на границю. Коли розвідка донесла, що на кордоні нічого не запримічено, відділ рушив дальше. Переходячи кордон, хтось передав по зв’язку: „Дня 9/9., година 9.30, переходимо кордон”. Лискавкою перейшли ці слова через цілий відділ. Пройшовши 4 км. дороги, зроблено першу перерву. Хтось жартуючи сказав: „Ану, хлопці, напиймося закарпатської води”. Хлопці кинулися пити воду. Переднє забезпечення завважило кілька хат. Була це зруйнована станиця пограничників. Наша стежа, що пішла провіряти ці хати, запримітила біля них 4-ох людей. Вони трохи застрашилися, бо не знали кому попали в руки. З большевицької пропаганди знали, що по лісах ходять банди. Довідавшись від нас хто ми є, увійшли з нами в першу розмову. Від них осягнули ми першу розвідку про тамошне положення і большевицькі сили. Вони запросили нас на свої сіножаті, де відділ заночував. Там зійшлося 14 осіб, з якими переведено пропагандивний мітінг. Стрільці відспівали кілька пісень, з чого присутні були дуже вдоволені.

Дня 10/9. 1945 р. одержали ми розвідку, що в Німецькій Мокрій є німецький магазин, що його тримають для пропаганди, а робітникам майже нічого не видають. До села двічі на день під’їздить колейка. В селі є 2 телефонічні апарати. В Руській Мокрі є 4 пограничники, з них один старшина. Того самого дня відділ помашерував в напрямі Німецької Мокри битою дорогою вздовж річки Мокряниці. По дорозі стрінули ми около 20 дівчат і хлопців, що працювали на шкілці. З ними проведено маленьку гутірку. Відділ опинився над Німецькою Мокрою. Звідси вислано один підвідділ до Руської Мокри з завданням перервати телефонічну сполуку, забрати апарати, знищити пограничників, розписати кличі та провести пропагандивну роботу. Другий підвідділ дістав завдання зліквідувати магазини, знищити апарат і провести пропаганду в Німецькій Мокрі. Підвідділ дав заставу на дорозі, що[б] не впустити нікого до села, щоби перед часом не розконспіруватися. Застава придержала багато дівчат і хлопців. Ми ведемо пропагандивні гутірки. В той час обсервація завважила, що в село заїхала автомашина з 4-ма большевиками. Зараз вислано 2 рої із завданням забрати автомашину та схопити большевиків. Застава спинювала машину, але шофер не хотів стати. По машині пущено кілька серій. Одного большевика вбито, а трьом раненим вдалося вискочити і скритися в корчах за річкою. В ночі не мож було їх знайти. Між ними був капітан. Здобуто 1 кріс, 2 плащі та 2 палатки. В міжчасі знищено телефонічні апарати. Підвідділ зайшов до магазину. Забрано 1 кріс та відповідну кількість муки. Решту муки роздано між населення, з чого воно було дуже вдоволене. Роздано також гумові ходаки. По роботі відділ помашерував головною дорогою в напрямі Руської Мокри. Перший підвідділ знищивши телефонічну сполуку, зліквідував большевицьку станицю. Злапано одного пограничника. Решта в той час від’їхала до Уж-Чорного. Здобуто: 1 зарядку, 4 гранати, 200 штук набоїв, 2 пари черевиків, 4 палатки, 4 рубашки, 2 пари білля, 2-є штанів. Полоненого пограничника, що його зловив перший підвідділ, на бажання людей які його обстоювали, відпущено на волю. Розписавши кличі і провівши пропаганду, відділ відійшов. Пройшовши головною дорогою 7 км., подався через річку Янувець і став постоєм на горі Бублішин. Розвідка донесла, що до Німецької Мокри поїхало 30 большевиків, які найшли там 2-ох вбитих і важко раненого капітана. Вони забрали також спалене нами авто. До Уж-Чорного приїхало 150 большевиків. Відділ машерував верхами в напрямі Брустур. Перейшовши головний гостинець, річку Брустурянку і вузкоторівку, закватирував на горі Свічева. Звідси помашерували горами на гору Земна. Зійшовши лісом у звір, закватирували ми над селом Красношора.

Дня 13/9. 1945 р. відділ придержав кількох людей, від яких одержано [розвідку] про села Красношору і Дубове. О годині 12-тій поділено відділ на підвідділи. Перший підвідділ пішов під командою чотового „Ревая” до села Дубового зі завданням зліквідувати 12 большевиків і забрати державний магазин. Другий підвідділ на чолі з командиром відділу мав завдання зліквідувати большевиків, які мали переїзждати з Брустур до Дубового. Над вечір підвідділи розійшлися. Другий підвідділ заняв стацію в Красношорі. Скоро мав над’їхати поїзд з Уж-Чорного. Стрільці заняли становища і чекали його приїзду. Поїзд скоро над’їхав. Чотовий „Вищий” з одним роєм задержали його. В ньму не було жодного війська, лише кілька цивільних. З ними зроблено мітінг. По стінах стації і льокомотиви написано кличі. Знищено телефон і підвідділ пішов в село. Ідучи селом, стрільці писали по стінах домів кличі. В селі забрано державний магазин, здемольовано приміщення миліції і сільради та відмашеровано головною дорогою в напрямі Дубового. Доходячи до перших хат Дубового, стрінулися ми з першим підвідділом, який вертав без нічого тому, що до Дубового приїхала більша кількість большевиків. Відділ перейшов ріку через залізничний міст і подався до тартаку в селі Пасічна. Тут забрано магазин, скіряні паси і пару тисяч цангів. Харчів забрано вміру потреби, решту роздано робітникам. Канцелярію знищено. Серед робітників поведено пропаганду. Забрано також 1 кріс. Вже рано відділ подався в ліс. Заряджено 2-годинну перерву. Стрільці варили їсти, а інтенданти розділяли харчі і паси.

Дня 14/9. 1945 р. большевики зробили облаву на той ліс, в якому перебував наш відділ. Відділ змінив вчас місце постою, заховавшись в гущаках. Большевики переходили у віддалі 20 мертів від відділу, але нічого не завважили. Большевики поробили по полонинах застави. Пізним вечором прорвався відділ без перешкод поміж застави і подався на гору Красний Грунь. Тут перебув відділ до 18/9. Цей час використано на направу обуви. Пороблено багато ходаків – стрільці були цілком босі.

Дня 18/9. 1945 р. відділ рушив гірськими дорогами через полонину Анецьку в дальший марш.

Дня 19/9. 1945 р. осягнено розвідку про село Апшицю. Вечером зійдено в село. Розброєно міліцію, забрано державний магазин. Приміщення міліції обписано кличами. В селі в той час було весілля. Виховник зробив на весіллі мітінг. Відтак стрільці весело забавлялися танцюючи з дівчатами. Інтенданти заповіли вечерю. Повечерявши, а було це вже по півночі, відділ відійшов із села і пішов в напрямі присілка Тімак. Перейшовши вузькоторівку, закватирував на горі Пригут. Розвідчики повели розвідку про Кобилянську Поляну.

Дня 21/9. 1945 р. вечером, перейшовши річку і вузькоторівку, відділ зійшов в Кобилянську Поляну від сторони Бичкова. На гостинці і вузькоторівці попереривано телефонічні дроти. Другий підвідділ лишився в селі, а перший пішов на фабрику, яка віддалена від села на один кільометр. На фабриці працюють майже самі мадяри. Виховник зробив мітінг. Мадярська молодь була дуже вдоволена. З радості аж підскакувала. Відтак зліквідовано магазини. Відділ забрав відповідну кількість для себе, а решту роздано робітникам. В той час другий підвідділ розброїв в селі одного міліціянта, роздав між населення магазин з харчами, здемолював станицю міліції та центральку на колейковій стації. Решта міліції втекла до Бичкова. В клубі знищено большевицькі портрети і лозунги, а на їх місце написано свої кличі. Вже над ранком вийшов відділ із села.

Дня 22/9. 1945 р. проваджено розвідку, що до переходу румунського кордону. Розвідка донесла, що в околиці Бичкова є більші згуртування большевицьких військ, що обставили кордон. Щоб краще повести розвідку, відділ подався в напрямі Апшиці Нижної. Розвідка донесла, що в Апші Нижній і Грушеві є багато військ. Від трьох днів переїзджали без перерви большевицькі війська. В той час почали падати страшні дощі. Стан води в Тисі збільшився так, що не можна було її ніяк перейти. Від дня 22/9. большевики замкнули кордон, що був досі відкритий. Дня 23/9. розвідка донесла, що на кордоні большевики забили 4 цивільних, які намагалися перейти кордон. Переїзджаючих большевиків з Хусту на Ясіння обстрілювано кілька разів з[-за] румунської ріки. З Бичкова большевики перетягнули танки і гармати на лівий беріг Тиси та обставили ними границю.

Дня 25/9. 1945 р. Відділ помашерував в напрямі Апшиці, перейшов головний шлях і подався на Кобилянську Поляну. Післано розвідку до Кобилянської Поляни. Розвідка донесла, що в Бичкові є більша кількість війська, яка обставила кордон.

Дня 1/10. 1945 р. Відділ подався горами в напрямі Уж-Чорного з заміром зліквідувати станицю большевиків та забрати магазин. Розвідка донесла, що в Уж-Чорнім є 200 [осіб] переїзджаючого большевицького війська. Відділ подався в напрямі Яблониці. Запас харчів скінчився. Дооколичні села були обставлені большевиками. Щоби переправитися лісами через границю, відділ був змушений зліквідувати харчі в двох міліціянтів в селі Яблониці. Звідси подався відділ через гору Світову в напрямі села Бистрик. Перейшовши через вузкоторівку і річку Брустурянку, білим днем перейшов головним шляхом через присілок Бистрик до присілка Прочка. Тут відділ заночував. Тут куплено одну корову і відділ повечеряв. Відділ одержав розвідку, що головним шляхом переїздить військо. Відділ подався горами, які були вже покриті снігом, в напрямі границі.

Дня 5/10. 1945 р. Відділ перейшов кордон, поборюючи перешкоди, пороблені відступаючими мадярами вздовж ріки Лімниці.

Дня 7/10. 1945 р. Відділ спалив опущену большевиками станицю на Різар[ні].

Дня 8/10. 1945 р. відділ в цілости прибув на старі терени перебування.

Під час рейду настрій стрілецтва був цілий час добрий. Стрільці були цілий час відповідно забезпечені харчами.

В наслідок наших дій ворог втратив 3-ох вбитими і один* тяжко ранених*. Відділ не потерпів жодних втрат. За час рейду здобуто: 1 десятизарядка, 7 крісів, 300 штук набоїв, 4 гранати, 1 централька, 10 телефонічних апаратів, 2 шинелі, 4 палатки, 3 пари обуви, 5 пар штанів, 7 маринарок, 2 пари білля, 100 пар золівок, 6991 пенгів, 300 корон. З того видано на харч 4690, лишилося 2301 пенгів. Зліквідовано 6 харчевих магазинів, знищено 1 автомашину. Кріси роздано тим людям, що потребували зброї для власної оборони перед большевиками.

5. Проведення політично пропагандивної роботи відділу.

З тамошнім населенням при кожній зустрічі, чи то з робітниками в лісі, чи в різних хуторах і селах, на тартаках чи фабриках, навіть при зустрічі з поодинокими людьми, роблено ширші мітінги і гутірки. Гутірки по більшій части переводили стрільці. Мітінги і гутірки сприймало населення з великим зацікавленням. Всюди писано кличі, найбільш економічного характеру, пристосовані до тамошного положення. Тому що пенги не мали там великої вартости, а рівночасно відчувався великий брак харчів і взуття, ці кличі були дуже аж актуальні. Писано також національні кличі. Кличі писано в найбільш прилюдних місцях, ще стінах домів, по урядових будинках, по стаціях, на стінах вагонів і льокомотив, в клубах і галях фабрик. На місце большевицьких лозунгів вивішувано свої лозунги. Нищено большевицькі портрети і прапори. В цій роботі охочо помагало нам населення. Кличі стояли незмазанами по два тижні, хоча большевики заставляли населення їх стирати. Були случаї, що по нашім відході само населення писало „Сталін свиня”. Появилися також саботажні роботи. В селі Вижній Апші хтось з населення спалив контингентове сіно. В Бичкові населення било камінням тих, що везли здавати контингент. Між свідоміший елемент роздавано наші брошури. Роблено мітінги з мадярським і румунським населенням. Один з більших мітінгів зроблено раз в робітничім клубі в Кобилянській Поляні. Мітінг закінчено бурхливими оплесками. Мадярська молодь знищила в той час большевицькі портрети і лозунги. Румунів цікавив більш наш державний устрій. Питали хто є нашим королем, які наші гроші, чи буде в нас „малай” та чи буде наша міліція бити. Жиди сильно нас боялися. Вони як звичайно мали багато грошей. Просили дуже щоби їх не вбивати. Відділ ніколи не забирав у жидів їхнього майна. Одного разу застава придержала жидів. Їх обшукано і забрано в них гроші. Пізніше гроші забрані нами було їм звернено. Вони були за це нам дуже вдячні і ширили про нас добру пропаганду. При зустрічі з населенням ставилися ми до нього як найприхильніше. При перших розмовах з нами пізнавало воно в нас своїх рідних вояків. При кожній зустрічі хоч би з поодинокими людьми входжено в як найкращі розмови, при чому давано їм можність висказати свої незадовільні думки, на які діставали від нас відповідні розв’язання. Коли називали себе русинами, діставали ширше історичне пояснення, чому мають називати себе українцями. Багато інформовано населення про нашу державну програму та наші визвольні змагання. Харчів в населення майже не брали.

6. Особисті помічені завваги.

Частина несвідомого населення не має самостійно державницької думки. Слабо вірить у власні сили і в успішну боротьбу проти окупанта. На загал все населення боїться провокації. Одначе ми зустріли такі випадки: Один робітник з Теремуш виявив охоту переховати декого з відділу через цілу зиму. Дві жінки з Брустур згодилися по розмові з ними, переховати деякий час ранених або хворих бійців. Для зв’язку з ними була встановлена кличка. Один господар з Руської Мокри заявив, що йому не потрібно пропаганди так як іншим, бо він знає про наш визвольний рух і його провідників. Йому потрібно лише матеріалів і вказівок для ведення праці. В час перебування відділу на Закарпатті все населення говорило тільки про нас. В Красношорі переїзджаючі енкаведисти завважили наші кличі і лозунги, забрали один лозунг зі собою, решту приказали населенню знищити. Населення відмовилося нищити, говорячи, хай нищить їх той хто написав. Кличі знищило по тижневі військо. В Красношорі на стації один словак показував стрільцям всі лозунги і портрети Сталіна, щоби їх знищити. Нищення їх справляло йому велику радість. При ліквідації магазину в Пасічній директор-мадяр сам видавав, що було в магазині. Відтак показував і помагав нищити портрети і лозунги. Один вівчар з Дубового в час облави скрив наших двох стрільців, що відбилися від відділу. Хоча большевики були біля його колиби і питали, чи він не бачив нашого відділу, він не видав їх. В Кобилянській Поляні по скінченім мітінгу, між мадярами один стрілець найшов хрест і повісив на місце портрету сталіна. Присутні зустріли це гучними оваціями. Радоси їх не було меж. Одна учителька, стрінувши стрільців, зняла з одного шапку і цілувала тризуб. В присілку Боцку було 30 румунів, що крилися перед большевиками. Вони помагали нам вести розвідку і виявили охоту поступити до нашого відділу. Багато січовиків вступило до ЧА і чеського легіону. Тепер органи НКВД починають переслідувати січовиків. Село Вижна Апша вислало до округи трьох представників з проханням зменшити контингент. Всіх заарештували большевики. В селах Закарпаття кидається в очі чистота і порядок. Доми будовані переважно з дерева, криті буковими гонтами. В робітничих домах дуже чисто. Багато робітників користується чеськими печами. В хатах розкинених по горах немає вже такої чистоти. Робітниче село Кобилянська Поляна виглядає як мале місточко. В домах і на вулицях є електричне освітлення. Селяни ходять у своїй національній ноші, подібній до гуцульської. Робітники носяться по шляхетськи. Дуже радо вживають кольонської води. Румуни ходять в ноші власного виробу. Життя на Закарпатті пливе майже нормально. Большевики вербували добровольців до ЧА. Хто не хотів іти добровільно, тих забирали вночі під штиками. Більшість з них пішла до чеського легіону. Большевики брали також багато дівчат до санітарної служби”.
„Рисі”. Звіт з бойово пропагандивного рейду на Закарпаття за час від 5/9-16/10. 1945 р.

Рейд по Закарпатті проводив відділ під командою „Гонти” в східній частині вздовж ріки Тереблі та частини рік Лужанки і Мокряки. За 42 дні рейду відділ пройшов 597 кілометрів, машеруючи цілий час тереном, часто без жодних доріг і відвідав в двох округах (районах), Волівський і Тячівський, 14 сіл: Слобода, присілок Синевирська Поляна, Чорна Ріка, Колочава Негровець, Колочава Горб, Забродна Вільшана, Кричево, Мала Уголька, Ольховець, Бережгеди Лази, Широкий Луг, Німецька Мокра, Колочава Лази та Синевірська Поляна. За весь час рейду відділ мав 4 збройні сутички на Закарпатті, а одна збройна сутичка та один більший бій з ворогом під час повороту з рейду в Перегінському районі, де знищено 5-ох пограничників, 8 енкаведистів та 5 поранено, з того одного майора. Знищено одну автомашину, одну вузькоторову колейку. Під час рейду відділ крім бойових дій провадив політично-пропагандивну роботу живим та друкованим словом, а також своєю появою і поведінкою серед населення в усіх 14-тьох селах. Найкраще проведено політично-пропагандивну роботу в сімох селах: Слобода, Забродна Вільшана, Кричево, Широкий Луг, Руська Мокра, Колочава Лази та Синевірська Поляна, в яких проведено масові збори та розліплено кличі і карикатури для ширення пропаганди серед червоноармійців та населення.

Дня 5/9. 1945 р. відділ вирушив з Мечищ (присілок села Липовиця), перейшов через гору Аршицю, а дня 6/9. річку Мшану та о годині 12-тої опинився коло кордону. Там відділ мав сутичку з погранвідділом, який переходив кордон. Большевики побачивши відділ відкрили вогонь, одначе відділ відступив без стрілів, залишаючи за собою один рій на забезпечення. Большевики почали розстрільною посуватися за відділом, але з віддалі 50 метрів застава привитала їх кулеметним та автоматним вогнем і відступила. На віддалі 300 метрів рій зробив другу засідку та знова підпустив близько большевиків і привитав їх сильним кулеметним вогнем. Большевики втративши 3-ох вбитих, відступили в сторону кордону. З нашої сторони втрат не було. О годині 18-тій відділ перейшов кордон. Того дня в селі Слобода проведено пропагандивну роботу з людьми, які зійшлися до одної хати. Їм зачитувано статті з нашої літератури про большевицький терор та про нашу боротьбу. Люди тепло до нас відносилися і на доказ цього добровільно дали харчову допомогу. Відділ машерував днями, а тільки горами виминаючи хутори, поля і полонини, щоб задержати конспірацію відділу. В селі Чорній Ріці проведено великий мітінг. Виховник мав промову на тему:”Життя селянина в Радянському Союзі”, „Наш визвольний рух”. Того самого дня завважено світла. Це їхали автами большевики до Чорної Ріки. Розідка донесла, що большевики в числі 500 осіб обсадили всі дороги, плаї, стежки і броди на Закарпатті. Відділ, оминаючи ворожі застави, заходив вечеряти в села, де проводив мітінги, виписував кличі, наліплював плакати і карикатури, нищив телефонічні сполуки, з державних магазинів роздавав харчі населенню. В селі Вільшана під час мітінгу над’їхала автомашина, по якій наша застава відкрила вогонь. Авто знищено та вбито 2-ох большевиків. За короткий час большевикам прибула допомога і тоді ранено 2-ох червоних (між ними майора). Коли відділ закватирував в селі Ключево, приїхали автами большевики, які мали зі собою також один танк. Відділ відступив до ліса.

Дня 20/9. 1945 р. попали на засідку 3 повстанці, яких большевики схопили живими. Майже по свіх селах Закарпаття були большевики. Відділові часто приходилося голодувати. Крім того стрілецтво було сильно вичерпано довгити маршами. Не зважаючи, що в селі Карекгеди були большевики, відділ пішов там на вечеру, де перевів мітінг, розписав кличі та знищив устаткування сільради.

Дня 27/9. 1945 р. відділ опинився на горі Гропі (вис. 1630 м.). Тоді впав перший сніг. Стрілецтво напів босе, а деякі цілком босі машерували полониною.

Дня 30/9. 1945 р. відділ вмашерував до Чорної Ріки і затаборував в курортних будинках, де мешкали тільки дядько з 16-літнім сином. Дядько непомітно віддалився і телефонічно повідомив, що в Чорній Ріці з 400 „бандеровців”, які мають правдоподібно йти на Синевірську Поляну. Слідуючого дня люди в Синевірській Поляні донесли сотенному, що дядько ще вчора повідомив про прихід „бандеровців” до їхнього села большевиків. Не зважаючи на цей донос, відділ вмашерував в село та почав свою роботу. В селі розбито канцелярію та магазин ліс[о]пункту. В канцелярії розбито телефонічний апарат та огнетревку касу, з якої забрано понад 10 тисяч пенгів, знищено документи лісопункту, машину до писання (латинка). З магазину роздано населенню 500 кг. білої муки,15,00 кг. муки пшеничної хлібної, 1000 кг. кукурудзяної, 400 кг кукурудзів, 100 кг. вівса та інші речі. В селі зроблено збори на які прибули 93 особи. Під час зборів большевмкм почали стріляти з ліса на село, але відділ дальше продовжував свою роботу, тільки час від часу відповідав на большевицькі стріли. По закінченні зборів командир відділу роздав присутним на салі забрані гроші з каси та наказав забрати муку та інші речі з магазину. По забранні з магазину всіх речей, магазин та канцелярію підпалено, а відділ подався в напрямі кордону, який перейшов о годині 3.30 слідуючого дня.

1. Національний та соціальний склад населення.

По всіх селах в яких перебував відділ, населення переважно українці*, тільки в деяких живуть по кілька жидівських родин, які повернули з німецьких карних таборів. Часто трапляються чеські, мадярські та румунські родини. В селі Бережгеди живе кільканадцять мадярських родин, в Тячеві – румунських, В Німецькій та Руській Мокрій – німецькі. Населення займається хліборобством, вирубом ліса, випасом овець та худоби. Вівці в більшій кількості є білої краски. Мадяри при переході фронту зрабували багато овець та худоби. Населення Закарпаття сильно збідніло. Воно не є самовистарчальне і потребує харчевої допомоги. Мадяри давали 8-10 кг. муки щотижнево на родину, а большевики ані одного кілограма. Одного поля дуже мало, в більшості сіножати. В південній частині сіють багато кукурудзи, жита, вівса. Хліб печуть з кукурудзи так звані „мелаї”. Коло хат сади, в яких є багато волоских горіхів, слив, яблук, а подекуди виноград. Загально села дуже порозкидувані. Денний заробіток дорослого 3 пенги. Харчевий приділ дуже малий. Становище робітників дуже марне. Ціни дуже високі. Напримір, 100 кг. кукурудзяної муки коштує 2000 пенгів, безрога 100 кг. живої ваги – 3-10 тисяч пенгів. Чоботи в тій самій ціні що безрога.

Культурний рівень. Хоч населення бідне, але культурний рівень вищий як на північ від Карпат. Хати кращі, криті гонтами, в середині порядок. В південній частині Закарпаття є дуже гарні будівлі, в хатах багато різної посуди, меблів. Мущини в південній частині Закарпаття носять одяг фабричного виробу, жінки одягнені по міщанськи, дівчата носять вишивки, але шиті лиш одною краскою (чорна або червона). Люди з греко-католицького і православного обряду, але большевики грекокатолицькі церкви позамикали. В полудневій частині є церкви лиш православні.

Національна свідомість. В північній частині люди неграмотні. До шкіл не ходили. Називають себе русинами. Але це тільки так мабуть старші. Молодь почуває себе українцями. В північній частині родичі не посилають своїх дітей до шкіл. В околицях Хусту села багато свідоміші, кацапів нема, про нашу боротьбу добре орієнтуються, пам’ятають січовиків з часів самостійности в 1938 р. Майже все населення думає про матеріальне забезпечення. Свою рідну мову, культуру, школу кладуть на другий плян. Закарпатці ненавидять мадярів та їх рабунки. До большевиків ставляться також з недовірям, кажуть: „що то вовки в овечій шкірі”. Коли большевики почали стягати контингент сіна, бараболі і масла, то поставились до них дуже ворожо. Арештувань по селах ще не було, тільки НКВД переслухувало деякі особи, які випустило. Говорять, що будуть арештувати січовиків та вивозити їх з родинами на Сибір. Большевики також грабують по селах що в руки попаде: полотно, білля, одяг, бриндзю, а навіть жіноче плаття. Часто роблять ревізії, щоб могли при тому красти. В одної старої жінки, якої сина німці забрали до табору праці, забрали весь жіночий одяг та убрання сина. В Синевірській Поляні кількох шміраків заблали всю бри[н]дзу, яку хто лиш мав. По селах провокаторів мало. Ті що зараз є – то бувші чеські і німецькі донощики. Провокаторів легко викрити.

2. Большевицькі сили:

а) Адміністрація. Закарпатська Україна має слідуючий адміністраційний поділ: Народна Рада Закарпатської України в Ужгороді, якій підпорядковані 12 округ (районів): Ужгород, Мукачево, Берегово, Севлюш, Хуст, Тячево, Волове, Свалява, Нижній Верецький, Великий Березний, Іршава. Кожні окрузі підпорядковані сільради. До Волівської округи належить 25 сіл. В кожному селі є сільрада – голова та секретар. По округах містяться органи КП(б)У, НКВД, а начальникими та комісарами політичних і адміністративних урядів є большевики. Українці Закарпаття займають тільки побічні дрібні посади в цивільних установах. В деяких селах є міліція з місцевих людей в числі від 5-8 людей. Вона полагоджує всякі урядові справи по селах. Міліція є в селах Синевир, Колочава Горб, Угля, Драгове, Ольховець. В деяких селах є лісопункти в раз з магазинами харчів – в Синевірській Поляні та Німецькій Мокрі. Майже по всіх селах є клуби, але вони не чинні. По всіх селах є початкові школи. В окружних центрах – середні, в Ужгороді 2 вчительські семинарії та університет. Учинеки не мають підручників, зошитів, олівців, чорнила і т.п. Учителі вчать без жодних програм. В деяких селах є учителі-східняки. Діти відвідують школу від 30-60%.

б) Пропаганда. По переході фронту большевики в кожному селі робили мітінги, на яких вихваляли „щасливе та радісне життя громадян в СССР”. Потім робили мітінги під час появи на Закарпатті відділів УПА. Вони представляли і називали УПА бандитами, горлорізами і т.д., та закликали населення до боротьби з ними. До сіл присилають республіканські газети та „Закарпатську правду”. Населення їх не читає, тільки курить.

Військові залоги. До нашого приходу не було військових гарнізонів, тільки по кількадесять шміраків кватирували та рубали дерево в лісі. Потім стягли війська до округ і до сіл при головних гостинцях і вузькоторових шляхах.

3. Протибольшевицькі сили:

Крім відділу „Рисі”, як донесла розвідка, були на Закарпатті інші відділи УПА. Один відділ розбив магазин лісопункту в Німецькій Мокрі та роздав населенню муку і інші речі. В селі Дубово також роздали харчі з магазину поміж населення, а на вагонах вузькоторового поїзду написали кличі, які ніхто не стирав кілька днів. В одному селі відділ стрінув закарпатчика, бувшого стрільця з відділу „Різуна”, який казав, що має захованих кілька крісів та міг би зорганізувати боївку, але не має жодних зв’язків та наказу.

4. Пропагандивна робота:

Населення Закарпаття ставилося до нас досить прихильно, але з певною резервою, бо большевики представили нас в найтемніших красках. Відділ своєю поведінкою, широкою пропагандою, масовими зборами приєднав собі довір’я населення. Закарпатці сильно ненавидять большевицький режім та не вірять в їхні обіцянки. На кожному кроці старалися нам помогти в харчах, в розвідці та бути нашими проводирами. Закарпатці дуже гостинні. В Німецькій Мокрі одна дуже бідна селянка дуже радо зварила вечеру. Пращаючись плакала та випроваджувала на дорогу українських повстанців. Вістка про появу відділу дуже скоро обходила всі дооколичні села. Закарпатці дуже інтересувались нашою програмою, за яку бореться УПА. Один закарпатчик, який був курієром, просив щоб записали його прізвище, а він радо зорганізує харчі або навіть переховає хорого або раненого повстанця в себе дома. Всі вірять, що Радянський Союз буде повалений і повстане Україна. Большевики і там почали застосовувати терор. Селян, які стрічалися з УПА большевики арештували, били.

Особисті помічення і завваги:

На Закарпатті провокаторів є мало. Хіба що несвідомо провокують, розголошуючи про перехід повстанчого відділу. Явна провокація – це зголошення дядька до Волового про відділ під час його перебування в Чорній Ріці. На Закарпатті терен до опанування догідний, тому що великі гори, ліси, яри і хати далеко від сіл, з яких можна на випадок блокади користуватись харчами. Одною з важних причин в утруднюванні рейдування – це слабо зорганізована сітка, з якою відділ не мав жодного контакту. В терені помічається багато молодих хлопців, які виявляють велику охоту стати стрільцями УПА. Рейдуючі відділи підготовили грунт для організаційної праці. Організування УПА не представляє великих труднощів. Треба постійної пропаганди, ліквідації постійних агентів НКВД. Організаційну працю можна спрямувати на рейки боротьби за УССД”.

Оба звіти з рейду відписані.

11.

Бойкот виборів до Верховної Ради мав велике пропагандивне і політичне значення. Тому деякі факти, які відбулися в Долинщині подаю на підставі звіту надрайонного провідника „Іскри”.
„Дня 10/2. 1946 р. по цілому Радянському Союзі відбулися сталінські вибори до Верховної Ради. Щоб мати успіх у виборах на Україні, ворог доложив усіх зусиль, щоб вибори пройшли успішно. В тій цілі вся большевицька преса, радіо і інші пропагандивні зарядники через довший час були заповнені справою виборів. В пресі і пропаганді зазначувалося про тайне та добровільне голосування. Та не так було як писалося.

Дня 9/2. 1946 р. по всіх селах надрайону були розміщені військові гарнізони в числі від 20-50 бійців. Щоб населення залякати терором і репресіями, розміщені [війська] з місця розпочали сильну агітаційну кампанію. Народ всякі большевицькі мітінги бойкотував. За це доводилося населенню терпіти багато горя. Для приміру подаю факти по районах:

Район Долинський.

З початком січня (10/1. 1946 р.) до міста Долини прибула більша частина військ НКВД, яка до 18/1. 1946 р. закватирувала по всіх селах району, а саме:

1. Долина 150 осіб (командний склад не відомий)

2. Туря Велика 25 – // – в тому 2 лейтенанти і один капітан

3. Белеїв 20 – // – – // – лейтенант і капітан

4. Тростянець 50 – // – – // – майор і 4 лейтенанти

5. Якубів 60 – // – – // – старший лейтенант

6. Солуків 12 – // – – // – лейтенант

7. Яворів 25 – // – – // – лейтенант

8. Слобода Дол.[инська] 20 – // – – // – 2 лейтенанти

9. Рахиня 30 – // – – // – майор

10. Надіїв 30 – // – – // – лейтенант

11. Раків 36* осіб в тому лейтенант

12. Креховичі 8 – // – – // – лейтенант

13. Туря Мала 35 – // – – // – старший лейтенант

14. Новичка 14 – // – – // – лейтенант

15. Оболоня 13 – // – – // – лейтенант.

Гарнізони прохарчовувалися в дуже мінімальній кількості з військових магазинів. Харчі здобували дорогою грабунків. В парі з терором большевики посилили свою пропаганду. На Долинський район було прикріплено 260 агітаторів, рекрутованих з кращих працівників установ, яких розсилали по терені. До кожного села був прикріплений з НКВД, чи партії чоловік-пропагандист, який аганжував до пропаганди вчителів та сільську адміністрацію для розмалювання лозунгів. Силою організовані агітатори не вив’язувалися зі своїх завдань, кромі партійних та провокаторів. Зміст пропаганди – це підготовка до виборів і озвірілий виступ проти нашого визвольного руху. На мітінг зганяли большевики людей при помочі облав.

Дня 24/1. 1946 р. в Турі Великій большевики побили сильно прикладом від кріса Кричку Степана і так скатованого привели на мітінг, на якому було таких як Кричка 9 осіб побитих. В тому самому селі жінка Лаврів Ірина кричала до большевиків: „ [Хіба] Конституція каже, що вільно гонити людей до виборів. Мій чоловік став калікою в ЧА, ранений в дві ноги, одержання не має, діти з голоду пухнуть і ще на мітінг гонять. Ми голосувати не підемо”.

Дня 5/2. 1946 р. в селі Креховичах большевики хотіли притягнути жінку, Байлу Рузю, яка йшла дорогою. Вона сказала, що на мітінг не піде. Тоді розлючений большевик поставив її автомата ППШ на плече та вистрілив коло вуха цілий кружок набоїв. Байла помимо цього не пішла на мітінг.

В Слободі Долинській одна жінка на мітінгу сказала: „За що підемо на вибори, за то, що стріляють людей та застрілених ще вішають в селі, ходіть люди до дому”. Большевики намагалися ту жінку арештувати, але всі люди, що були біля неї підняли сильний крик і жінці вдалося втекти.

В Солукові участковий пропагандист-східняк на мітінгу заявив: „Хто дасть перший голос, той дістане 10 кг. цукорків і 50 кг. білої муки”.

5/2. 1946 р. в селі Рахині большевик Рябов запитав селян: „Хто вам заказав голосувати?” Селяни кричали: „Ніхто! Ми самі знаємо, що маємо робити! Пощо нам говорити про теперішне життя, коли ми його бачимо на свої очі, як воно виглядає. Існують лише розстріли, вивози на Сибір і грабунки людей”. На цьому мітінгу большевики з місця заарештували 4 жінки.

7/2. 1946 р. в Слободі Долинській на мітінгу селяни казали: „Що хочете від нас, ми вас не хочемо, відчепіться від нас”.

В селі Ракові большевик сказав: „Ми вам дали землю і визволили від німців”. На це одна жінка відповіла: „Землю ви нам не дали, земля була, є і буде наша. Ви нам землі з Сибіру не привезли”. Большевики цю жінку арештували.

Дня 8/2. 1946 р. відбулася нарада в РПК(б), на якій наказано большевицьким пропагандистам і командирам гарнізонів вживати всіх засобів, щоб вибори провести успішно.

В ночі з 9 на 10/2. 1946 р. прибула до міста Долини змоторизована рота, около 150 осіб. Мала вона 3 танкетки та кілька панцирних авт. На села: Туря Велика, Болохів, Торстянець були призначені 2 танкетки і 3 панцирні авта. На широкоторовій лінії Долина-Калуш курсувала панцирка.

Дня 10/2. 1946 р. на початок голосування ніхто не з’явився. Большевики заарештували виборчі комісії, яких тримали під ключем через цілий день. В день виборів [в] село Тростянець заїхав уповноважений РПК майор Ечкалов з енкаведистом Скобленком. Вони поділили село на 4 участки і до кожного участка приділили по 20 бійців, які мали ходити по хатах і висилати людей до голосування. Большевицька банда напала на господаря Кобльовського Михайла сина Осипа, демобілізованого з ЧА. Коли він не хотів голосувати, тоді його сильно збили в хаті не зважаючи на плач і дітей і жінки. Потім відпровадили його під побоями до сусідної хати, де кватирував гарнізон. Там знова били його буками, питаючи: „Будеш голосувати” – він відповів: „Голосувати не буду хоч убийте мене”. Большевики зігнали ще 13 господарів до тої самої хати і там всіх їх били. Ту хату назвали чистилищем, бо там стікала кров з виборців. По полудни о 13-тій годині большевики вдруге розійшлись з урнами по селі. З людей ніхто не хотів голосувати, а большевики за них кидали б’юлетні самі. Того дня другий раз сильно побили Кебльовського та відставили до Долини. Щоб збільшити терор, большевики пустили чутку по селі, що Кобльовського вбили, кажучи: „Нині вже одного розстріляли, що не хотів голосувати”. Це населення не застрашило.

О годині 3-тій при підсумці голосів на 161 виборців, включно з гарнізоном, начислено 769 б’юлетнів. На це звернув увагу член виборчої комісії учитель: „Чому така велика надвижка голосів”. Ечкалов відповів: „Що то якась помилка, яку виправиться пізніше”.

В селі Белеєві ніхто з населення не хотів добровільно голосувати. Два большевики зайшли до хати Свистун Сеньки дочки Івана і питали її, що сьогодні треба робити. Вона відповіла, що нічого, тільки молитися, бо сьогодні неділя. Большевик витягнув б’юлетень і дав їй до руки, щоб вона кинула до урни. Розлючена Сенька кинула б’юлетень до печі. Тоді два большевики кинулися на стару жінку і побили її до крови.

В селі Яворові зайшли большевики до хати Чулуб Парані доньки Івана, якій казали кинути б’юлетень до урни. Параня відповіла: „Не голосую і не кидаю”. Большевик взяв б’юлетень і хотів сам кинути до урни. Жінка вириває б’юлетень з руки і дре на його очах. Розлючений большевик побив жінку до безтями та затягнув її до сусідньої стодоли. По якомусь часі жінка піднялася і почала кричати: „Кати, чого нас мордуєте!” Тоді большевик стрілив з ППШ і куля вирвала жінці одно лице, а большевик дальше її злитою кров’ю побиває так, що жінка серед мук померла.

Не тільки галицьке населення, але також червоноармійці, які рубали в той час ліс біля села Туря Мала не спішились іти голосувати, аж коли органи НКВД не привели їх як арештованих до виборчого льокалю. Стрибки в Новичці (дільниця Долини) в числі 12 осіб відмовилися від голосування. В місті Долині і національні меншості (поляки) не йшли голосувати.

В цілому Долинському районі за населення переголосували самі большевики. Підсумовуючи голоси можна зареєструвати, що Долинський район вповні збойкотував сталінські вибори. Добровільно відданих голосів можна начислити в слідуючих місцевостях:

місто Долина – 26 голосів, самі агенти і провокатори

Слобода Долинська – 10 – // – стрибки

Солуків – 2 – // – комсомольці

Рахиня – 6 – // – одна родина

Туря Велика – 4 – // – заможні господарі задля особистого збереження.

Рожнітівський район.

Пропагандивно-передвиборчу акцію проводили большевики при помочі війська, що в днях 12-16/1. 1946 р. заїхало до всіх сіл району. Стан гарнізону в кожному селі був від 18-80 большевиків. До кожного села був також прикріплений пропагандист-большевик, який скликував мітінги та переводив сходини з десятниками і сільською адміністрацією. Військо переводило труси і арештування. Деяких арештованих ангажовано до сексотської роботи, інших побивали до крови. В деяких селах, як: Суходолі, Липовиці, Ілем’ї, Погоріл[ь]ці большевики говорили на мітінгах, що населення на виборах буде голосувати за Українську Самостійну Соборну Державу, і тому в їхньому інтересі є піти в 100% до голосування, щоб мати український національний уряд, а москалі щоб забралися в Росію. Мітінги большевикам не вдавалось організувати, крім Ріпного, де їх найбільше кватирує. Цей район був найбільш переповнений військом, тому і вдалось большевикам перевести найкраще вибори ніж в інших районах. Військові частини проводили облави по селах і лісах.

Вечером дня 9/2. 1946 р. прийшло до села Ілем’я около 160 большевиків з ліса. Вони арештували голову виборчої комісії (учителя) та всіх агітаторів. В день виборів примусили їх першими голосувати. Коли вони відмовились побили сильно. Большевики розділились на частини і зганяли людей до виборчого льокалю, там їх били прикладами крісів. Тяжко побили ось таких людей:

1. Гаврилюк Явдоха – пробили штиком груди

2. Тріщ Марія – відірвали вухо

3. Зварич Михайло – повикручували руки

4. Пилипів Василь – побили голову до крови

5. Луцик Марія – повиривали з голови волосся

6. Бучак Онофер – (старий дідо) сильно побили.

Деяких до голосування большевики везли фірами. Багато лежить хорих з побиття. Також священника о. Литвин Романа провадили до голосування. По дорозі штовхали його прикладом. В кабіні був 2 та пів години, поки його не викликали на виборчу салю. На б’юлетені о. Литвин написав: „Я голосую під примусом і голос віддаю на Господа Бога”. В селі не було ані одної особи, яка добровільно проголосувала б. Майже кожного виборця приганяли прикладом.

Дня 10/2. 1946 р. о годині 9-тій рано большевики, які були на постою в селі Погорільці, розійшлись по селі, щоб зганяти людей до голосування. Людей збирали по 20-30 в одній хаті, а опісля під конвоєм гнали їх до виборчого льокалю. При тому штовхали прикладами, били по плечах, голові і де попало. Один большевик скочив до хати Царик Марії дочки Івана і крикнув до неї: „Чому не йдеш голосувати?” Вона відповіла: „Маю ще час”. Большевик стрілив з кріса до образа Пречистої Діви Марії, а потім взяв господиню за шию і витрутив її копаючи на вулицю.

Районна большевицька газета „Червона Зірка” – районний орган ВКП(б) міста Рожнітова, писала, що вибори пройшли в спокою, що населення з ентузіазмом витало вибори і маніфестаційно ішло до урни.

Район Вигодський.

Акція виборів в Вигодському районі проходила під знаком нечуваного терору. Дня 11/1. 1946 р. заїхали гарнізони до сіл. В кожному селі закватирувало від 20-40 осіб, які спочатку поводилися з населенням ніби добре, кажучи, що вони пропагандисти. Згодом показалося, що вони мають звернути увагу на боротьбу з нашим революційним рухом. На мітінгах говорили, що населення помагає повстанцям, а той що помагає являється ворогом Радянського Союзу. Большевики почали монтувати агентурну сітку, організувати істребітельні баталіони та робити облави на ліси. Участь в облавах брали по кілька тисяч бійців. На мітінги насильно зганяли людей до сільрад.

В селі Кальні гарнізон закватирував в місцевій школі. Дня 16/1. 1946 р. командант гарнізону скликав мітінг, на якому говорив про вибори. Присутні заявили: „Голосувати не підемо, бо ви замикаєте наших мужів і дітей по тюрмах, мучите і за те хочете, щоб ми голосували – не дочекаєтесь того”. Командант наказав зголосити де в кого є схрони, чи бункри, бо в противному випадку після наказу Строкача винного вивезуть на Сибір.

В день виборів першими проголосувало військо. Пізніше гарнізон поділився на 5 груп і ходили по селі зганяти людей до виборчого будинку. Зорганізований гурт людей в числі 100 осіб, перед виборчим будинком почав кричати: „Ви грабіжники, злодії, ви нас мучите, вбиваєте, наші брати і сестри по тюрмах на Сибірі вмирають із ваших рук, випустіть нам в’язнів. Ви жиди, шміраки, безбожники, хрести зрізуєте, діти молитись не можуть в школах, в церков не пускаєте, ми за вас голосувати не підемо. Хочемо Самостійної України. Смерть Сталіну”. Большевики побачивши, що народ обурився, зателефонували до Витвиці по більшу військову допомогу. По полудні на автомашині прибула військова допомога. Большевики виганяли з хат людей при тім побивали їх та стріляли в хаті до образів. В селі переголосували військо, священник і учителі.

До помочі гарнізону в селі Кропивник був присланий слідчий районного НКВД Чудов. Дня (
13

3 або 5, цифра погано відчитується – упор.) /2. 1946 р. большевики перебралися за „бандерівців” і від господаря Хомин Михайла забрали вівці та харчові продукти. В день виборів першим проголосував енкаведист Чудов та військо. Голова виборчої комісії відмовився голосувати. Трьох членів виборчої комісії в цей день скрилось. Большевики силою зганяли людей до виборчого льокалю, закладали б’юлетені між пальці і тримали за руки, щоб виборець б’юлетень не кинув на долівку, розсували пальці та таким способом б’юлетень діставався до урни. Коли при перечислюванні голосів найшли зловживання нпр. Тимочко Юрій, який помер ще в 1941 р. був на листі підчеркнений, як такий що голосував, виборча комісія відмовилася підписувати виборчий протокіл, за те їх арештують і кидають до пивниці. Підсумки виборів такі: виборців 1376, з цього проголосувало примусово 18 селян та 24 бійців гарнізону та енкаведистів.

В селі Мізунь Старий селяни не хотіли голосувати. Большевики самі за них голосували в подібний спосіб як по інших селах. Занотовані такі побої: Хрущ Юрко, Хомин Микола, Марчак Явдоха жінка Дмитра, Крошник Микола і його жінка.

Дня 10/1. 1946 р. закватирував гарнізон в числі 45 большевиків, серед них було 3 лейтенантів та один капітан в селі Новошин. Крім того район вислав від себе капітана НКВД Журова та дві жінки – Тисяк Настю з Пацикова та Кравченко з східних областей. Завданням жінок було організувати комсомол. Гарнізон провіряв десятників, як проводять агітаційну роботу. Большевики провіряли в кожній хаті документи та питали чому не ходять на виклад конституції до кутків. Люди відповідали: „Про день виборів ми знаємо але голосувати не підемо, бо ми босі і голодні. Вивезли ви з нашого села більше як 30 невинних людей на Сибір”. Большевики відповідали: „Як не підете до виборів тоді і ви туди поїдете”. На мітінги люди не ходили. Щоб застрашити населення большевики почали переводити труси по хатах за „бандерівцями”.

Дня 27/1. 1946 р. НКВД разом з учасниками гарнізону розламали двері в хаті Бойчук Василя, в якого шукали за бункром. Під печею знайшли приміщення для курей та устійнили, що це схрон для „бандерівців”. Зараз випровадили господарів на подвір’я та вкинули до хати 3 гранати і спалили будинки разом з майном.

Дня 5/2. 1946 р. арештували кільканадцять осіб та важко побили Рошик Олену. Її кров лялася устами і носом. Присутним був Федорич Дмитро і Пірко Петро. В день виборів першими голосували військо та допоміжна районна сила. Рошик Олену, перед виборами до крови побиту, гарнізон в день виборів припровадив до виборчого льокалю, але вона не проголосувала. Федорича Антося вет.[еринарного] лікаря і Пірка Михайла демобілізованого з ЧА, за те що не хотіли вкинути б’юлетені, вивели під стодолу Пірка Михайла, там сказали роздягнутися до розстрілу. Мущини почали роздягатися. Большевики звільнили їх та казали іти до виборчого льокалю. Голова виборчої комісії Федорич Михайло син Юрка був сильно побитий, тому що не вкинув свойого голосу сам, а мусів це за нього зробити большевик. Большевики з урнами ходили від хати до хати, але по хатах з дорослих не заставали нікого тільки дітей, яких питали „как фамілія” і самі вкидали б’юлетені до урни. Вечером докинули ще б’юлетені за тих що не проголосували та на протоколі устійнили, що Новошин проголосував у 88,6%. Протоколу з виборчої комісії не підписав ніхто, закидуючи большевикам фальшованість у виборах. Пірко Марія, член комісії, сказала: „Я не підписую протоколу на ті голоси, бо люди самі не голосували”. Большевик сказав: „Іди до чорта, тебе тут нельзя – обійдемось без тебе”. Большевики самі підписували протоколи.

В селі Максимівці закватирував гарнізон в числі 10 осіб. Командант гарнізону грузин. Для помочі район прикріпив ще 3 особи: Крамарську, Перевертайла з НКВД та Кравченко з парткомітету. Гарнізон не робив жодних старань у підготовці перед виборами. За те допоміжна сила з району старалась всіми силами видвигнути свою роботу на перше місце. В день виборів проголосували енкаведисти та гарнізон. Виборчу комісію, що не хотіла голосувати – заарештовано. З населення ніхто не йшов голосувати. По полудні поділилися на три частини. Кожна частина мала виборчу урну. З урною ходили вони від хати до хати, питали прізвища та самі кидали б’юлетені з висловом: „Вже проголосував”. З цілого села проголосували дві старенькі жінки, які взагалі не мали поняття, що значить голосувати. Большевики казали виборчій комісії голосувати, але вона відмовилась. Тоді розлючений майор, який приїхав був з райцентру, набрав б’юлетенів та вкинув в урну зі словами: „За всіх, що не хотять голосувати я проголосував”. Потім большевики обчислили голоси та списали протокол, на якім казали виборчій комісії підписатися. Член виборчої комісії Доджаник Настя відповіла: „Ми не голосували то і підписувати не будемо, ви проголосували то самі і підписуйте”. Тоді майор звернувся до Тисяка Івана зі словами: „Ти бандер боїшся”? Тисяк відповів: „ Я боюся сталінської конституції, яка забороняє фальшивість підпису під карою на 6 літ тюрми”. На це з большевиків ніхто нічого не відповів, але самі підписали протокол. Потім всі большевики пішли до буфету. Під час пиття і їдження говорили: „Вот кляті бандьори і кушать не хочуть і голосувати не хочуть”.

В селі Лолин закватирував гарнізон в числі 25 осіб. Між ними був лейтенант Кособуцький, з райспоживспілки – Грибовський, слідчий НКВД – Ляхов і комсомолка – Ліда. Дня 25/1. 1946 р. гарнізонники при помочі НКВД з Вигоди обступили церкву і силою забрали людей на мітінг. В церкві були і люди з Нягрина. Большевики казали людям з Нягрина опустити салю. З нягрянцями вийшли і люди з Лолина. На салі залишилися тільки діти та 4 дорослі особи. Мітінг не відбувся. В день виборів большевики привели дижурних, а саме: Короля Олексу, 63-літнього старця, Шубинця Миколу та Імлик Параску з Ангелівки та казали їм голосувати. Король голосувати не хотів. Його вивели на двір та били. Коли знова привели до салі, плакав і заявив, що голосувати не буде. О годині 8-мій вечером вернули большевики і комсомолка Ліда з порожними урнами. Вночі приїхали автами 30 енкаведистів, які биттям зганяли людей до виборчого льокалю. Голосування відбулося в цей спосіб, що від голосуючих забирали виборчі картки, підчеркували прізвища у виборчих листах та самі кидали б’юлетені до урни. Добровільних голосів не було.

В селі Нягрині вибори відбулися в цей спосіб, що гнали також людей до виборчого льокалю щоб голосували. О 14-тій годині коло 100 осіб зібрались під виборчим льокальом та кричали, що не будуть голосувати, щоб большевики випустили в’язнів, щоб вернули родини з Сибіру. Большевики побачивши розлючену юрбу, обложили село кулеметами і почали стріляти понад голови. За бунт, що відбувся в селі, арештовано 27 осіб. Заарештованих тяжко побито: Тріщ Анну, Шутко Рузю, Пилипів Івана і Тужиляка Степана.

Болехівський район.

На кілька тижнів перед виборами большевики забльокували всі села. В самому місті Болехові закватирувало 4 тисячі війська. В кожному селі були гарнізони в числі 20-40 бійців. Большевики розвинули широку пропаганду. На мітінгах виступали проти нашого революційного руху та закликали населення творити самооборонні відділи та стріляти щоб наших повстанців. Страшили також, що хто не піде голосувати – той заявляється ворогом Радянського Союзу і з ним влада суворо розчислиться. Люди чекали дня виборів, як своєї смерти.

В день виборів місто Болехів було поділене на 4 дільниці, а саме на долинську, Руський Болехів, Салину і Ринок. До кожної дільниці були вибрані виборчі комісії з місцевого населення. Коли до 10-тої години ніхто з виборців не йшов голосувати, тобі большевики почали ходити від хати до хати та зганяти людей до голосування. По дорозі люди плакали, деякі лягали на дорогу та кричали, що до голосування не підуть. Большевики сильно їх били та копали чобітьми. Робітники на Салині також відмовилися голосувати. Загально місто проголосувало в 20% і то під великим терором. Начальник НКВД заявив, що він аж тепер пізнав, що являє собою місто Болехів. Раньше він думав, що бандерівці сидять тільки в лісі, а зараз побачив, що і місто є охоплене бандерівцями.

В селі Гошеві большевики зайшли до хати Цапа Василя, який в той час був хорий. Вони казали йому йти голосувати, а коли він заявив, що не піде бо слабий, почали його бити, зволікли його з постелі та завезли до виборчого льокалю.

В селі Чолганах майор НКВД примушував виборчу комісію голосувати. Коли заступник голови сільради Сенишин Василь відмовився голосувати, тоді енкаведист Руденко почав його бити ракетником по грудях і по шиї, викрикуючи, що він бандит, що має зв’язки з бандерівцями. Коли Сенишин до нічого не признавався, енкаведист бив його колом по плечах і голові аж кров бризкала по стінах. Сенишин сежав безпритомний на долівці. Енкавидист відлив його водою, та питав, чи буде голосувати. Сенишин не міг відповідати, бо мав зламану руку, а з його тіла стікала кров.

В селі Витвиці большевики назганяли людей до виборчого льокалю і там їх сильно били. Священник почувши крик, пішов з паламаром до церкви та почав молитися до Пречистої Діви Марії. Большевики розбили голову та викрутили руку Тишківському Василеві, а Красівську Параску так збили, що аж померла.

В селі Церківні начальник НКВД наказав розставити кулемети і стріляти до тих, що не підуть голосувати.

В селі Станківцях зайшли большевики до хати Мельниковича Петра, 80-літнього старця та питали його де решта сім’ї. Він відповів, що не знає. Тоді большевик сказав, що[б] він проголосував за три особи. Старик заявив, що він такого голосування ще не стрічав і не пам’ятає. Большевик сказав, що таке голосування є можливе тільки в Радянському Союзі, засміявся і відійшов.

12.

В зимі 1946 р. большевики робили великі облави на ліси Калуської Округи. Тоді згинуло багато цивільних, які скривались перед большевиками, тоді попадали деякі осередки і шпитальки.

В Марині біля села Лужки (Болехівський район) знаходилась надрайонна шпиталька, під постійною опікою доктора „Кума”. Доктор „Кум” знана фігура в УПА. Його знали тисячі повстанців. Він в УПА від заснування УНС-у. Наперед був лікарем сотні „Сіроманців”, потім в курені „Гайдамаків”, в старшинській школі „Олені” (оба турнуси), накінець завідуючим надрайонної шпитальки в Марині. Доктор „Кум” по національности жид, до нас був щиро прив’язаний і хоч Організація дозволила йому по приході большевиків відійти на легальщину, він волів ділити долю і недолю з нами дальше, а в потребі чесно згинути. Який хрустальний характер. Я мав нагоду з ним часто стрічатися і говорити. Доктор „Кум” був оптимістом, вірив у нашу перемогу. Одного разу вже за большевицької дійсності я з ним стрінувся в Марині, та запитав, чому він не відійшов разом з доктором „Максимовичем” на легальщину. Він мені так відповів: „Знаєте пане поручнику, що мене заболіла та відомість, що ви мене хочете збутися. Я належу до категорії тих людей, що добре – довго пам’ятають. Під час німецької окупації Організація виратувала мене від смерти, то чому я маю бути їй не вдячний і не помагати повстанцям будувати Україну. Я вірю, що себе не посоромлю, а вам можу не раз стати в пригоді.

Дня 23/1. 1946 р. стійковий завважив групу большевиків. Він сейчас повідомив шпитальку. Зараз заряджено поготівля. Легко раненим належало відступати догори звогом, а здорові почали виносити важкоранених до бункру. При тій роботі застали їх перші стріли. Тоді згинули: др. „Кум”, поручник „Клименко”, надрайонна аптекарка „Христя”, санітарка „Зенка”, санітар „Лен”; в шпитальці та бункрі большевики постріляли 9 хорих: „Борсука”, „Дороша”, „Орловського”, „Плиту”, „Рубача”, „Чорноту”, „Сойку”, „Березу”, „Зазулю”; 3-ох з охорони шпитальки заловлено живими: „Чорноморця”, „Дзвінчука” та „Дуба”; 5 хорих та 4 з охорони утікли.

Доктор „Кум” додержав слова. Він не посоромив ані себе, ані УПА. Перед смертю подер американські доляри, порозкидував дорогоцінності (його власність), щоб не забрав ворог.

Поручник „Клименко” любився в „Христі”. В такому моменті, як наскок большевиків на шпитальку, він не утікає з „Христею”, щоб ратуватися, в ньому перемагає вища мораль – мораль революціонера, він ратує з „Христею” важко хорих і при тій роботі обоє гинуть, геройською смертю звінчані навіки.

В наскоку на шпитальку брала участь болехівська спецгрупа військ НКВД. Большевики шпитальку спалили. Нагі тіла вбитих завезли до Брязи. Там спеціяльна енкаведівська комісія перевела оглядини тіл. Вбитих большевики похоронили на горі між Лужками а Брязою.

13.

В історії УПА Калуська Округа записалася золотими буквами. Тут зродились перші повстанчі відділи, звідси відходили щонайкращі сотні, командири і абсольвенти підстаршинської школи „Оленів” в інші области України. Калущина голосила визвольні кличі громами кулеметних та крісових стрілів та вибухами гранат. Звідси лунала пісня Волі, тут зродився Бандера, що показав нам шлях до Волі.

Може повстанчі відділи цього відтинка не зводили таких боїв як відділи інших відтинків, але це було зумовлене тим, що Калущина була резервуаром – тою кадрою з якої виходили ті, що ОУН і УПА мали найкраще. Калущина задокументувала кров’ю тисячами синів і дочок, як доррога їм Воля, що для неї ще посвятити гекатомби, щоб світла була будучність України.

Калущина зложила на жертву Україні таких командирів УПА як: майор „Поль” (15/10. 1944 р., Глибокий Потік), поручники „Козак” і „Ярема” (25/11. 1944 р., Красне), сотник „Клименко” (23/1. 1946 р., Марина), поручник „Довбуш” (вересень 1946 р., Підсухе), поручник „Середний” (21/9. 1946 р., Кулинки), поручник „Гонта” (11/5. 1946 р., Петранка), сотенний „Тютюнник” (13/4. 1946 р., Суботів), сотник „Бей” (29/12. 1947 р.), курінні: „Панас”, „Ромко”, „Журавель”; сотенні: „Морозенко”, „Яструб”, „Моряк”, „Ханенко”, „Буй-Тур”80.

Поза границями Калущини впали на полі Слави: легендарний сотник „Яструб” (17/12. 1944 р., Нові Стрілиска), підполковник „Коник” (7/1. 1946 р., Бірча), полковник „Боровий”, „Нанашко”, сотник „Іскра”, поручник „Гамалія”81 (1/11. 1944 р., Чорний Ліс), хорунжий „Дуденко”82 (1945 р., Чорний Потік), хорунжий „Шум” (21/3. 1945 р., Старі Богородчани), сотник „Щит” (відтинок „Маківка”), поручник „Чмелик” (21/4. 1945 р., Гуцульщина), курінний „Прут”, хорунжий „Чайка” та багато інших.

Вічна слава упавшим героям!
Післяслово.

Історія УПА – це збройний протест проти ворожого загарбання і насильства України. Український народ ведений організацією ОУН, керованою Степаном Бандерою, схопив за зброю, щоб боронити себе перед фізичним та моральним винищенням і вибороти Україні самостійність. Світлі моменти Великого Чину не сміють пропасти.

Я як член ОУН і воїн УПА уважав своїм обов’язком зафіксувати це, що я особисто пережив і що мені на підставі архіву було знано, щоб цею працею видокументувати, що Калуська Округа була з іншими округами і Групами в авангарді Збройного Чину.

Може моя праця має недотягнення, може вона недокладна, може деякі справи я задуже суб’єктивно представив. Я не історик. Моя праця – це спогади, деякі моменти в другій частині відписані зі звітів, які час і вогкість дуже знищили. Уважаю я непростимим гріхом, щоби великі діла, які наші Герої писали кров’ю, мали пропасти.

Автор.

1 ВОГ – Воєнна округа (ВО) 4 „Говерля”. Це територіальне об’єднання УПА на правах дивізії створено, мабуть, в грудні 1943 р. ВО 4 “Говерля” структурно входила до складу групи УПА “Захід”. Їй підпорядковувалися всі відділи УПА та структури запілля, які знаходилися на теренах Станіславівської області (без Рогатинського району). В листопаді 1944 р. до складу ВО 4 “Говерля” ввійшли Буковина (фактично не створена ВО 7 “Сучава”), Закарпаття ( не створена ВО 8 “Срібна”) і Дрогобицька область – терен розформованої ВО 5 “Маківка”. Після реорганізації ВО 4 “Говерля” включала такі Тактичні відтинки (ТВ) – територіальні з’єднання на правах полку: ТВ 20 (Буковинський), ТВ 21 “Гуцульщина” (Коломийський), ТВ 22 “Чорний Ліс” (Станіславівський), ТВ 23 “Магура” (Калуський), ТВ 24 “Маківка” (Дрогобицький) та ТВ 25 (Закарпатський).

14
2 Із червня 1944 р. на г. Малиновище проходили вишкіл п’ять сотень УПА, а саме: Івана Гонти – “Гамалії”, Петра Мельника – “Хмари”, Федора Гречанювка – Іскри”, Луки Гринішака – “Довбуша” та “Кривейка” (ім’я й прізвище невідомі). Тут же ж перебував штаб ВО. 15 серпня 1944 р. із табору в Чорний ліс відійшла сотня Івана Гонти – “Гамалії”, а 24 серпня – сотня Петра Мельника – “Хмари”. Перша сутичка із військами НКВД сталася 15 серпня. Вони тоді обстріляли табір сотні “Кривейка”. Після розвідки та підготовки енкаведисти силами близько 800 осіб, ранком 20 вересня напали на постій сотень, що залишилися на горі. Триста повстанців під командуванням Миколи Твердохліба – “Грома”, командира ВО 4 “Говерля”, вели бій до пізнього вечора. В результаті сотні не зазнали розгрому, втративши 10 стрільців вбитими та 5 пораненими, вийшли з бою. Ворог відступив, маючи 40 вбитих і 50 поранених.

3 Твердохліб Микола – „Грім” (1911-17.05.1954). Народився в с. Петрилів Тлумацького району Івано-Франківської області. Навчався у торговельній школі в Станиславові. Закінчив школу підхорунжих польської армії. Інструктор і командир сотні в СШ „Олені” із березня 1944 р. В липні 1944 р. призначений командиром ВО 4 „Говерля”. Цей пост займав до розформування ВО у 1949 р. В 1950-1954 рр. працював крайовим референтом СБ Карпатського краю. Загинув у криївці в Карпатах. Майор УПА.

4 Юсип Ярослав – „Журавель” (16.10.1913-21.01.1946). Народився в с. Кропивник Долинського району Івано-Франківської області в селянській родині. За часів радянської окупації Західної України в 1939-1941 рр. перебував за кордоном. Із вибухом німецько-радянської війни повернувся на Україну в складі „Нахтігалю”. В 1943 р. пішов до Української народної самооборони. Був чотовим у курені „Гайдамаки”. Із лютого 1944 р. командир сотні „Журавлі”. Восени 1944 р. очолив курінь „Промінь”. Із літа 1945 р. заступник командира ТВ 23 „Магура”. Загинув під час більшовицького наскоку на криївку біля с. Козаківка Долинського району. Посмертно підвищений до сотника УПА.

5 Мізерний Василь – „Рен” (25.02.1910-24.08.1949). Народився в с. Вербів Підгаєцького району Тернопільської області в селянській сім’ї. Закінчив Рогатинську гімназію. В’язень польської тюрми в 1931-1934 рр.. Навчався у Празькому університеті. Член ОУН із 1937 р. Командир чоти в Карпатській Січі в 1939 р. Під час німецької окупації служив за завданням ОУН в допоміжній поліції на Лемківщині. Із серпня 1944 р. командир куреня „Лемківщина” і ВО 6 „Сян”. Від 15 вересня командував загоном „Лемківщина – Захід”. В 1945 р. командував куренем на Лемківщині та з листопада 1945 р. очолює ТВ 26 „Лемко”. Восени 1947 р. переходить польський кордон з УРСР і продовжує боротьбу в Турківщині. Загинув у бою з енкаведистами біля с. Либохора Турківського району Львівської області. Майор УПА.

6 Луцький Олександр – „Андрієнко”, „Богун”, „Богдан”, „Беркут”(1910-1945?). Народився в с. Бондарів Калуського району Івано-Франківської області. Закінчив Станіславську гімназію. В 1929-1933 рр. навчався на правничому факультеті Краківського університету. В 1933-1937 рр. – політичний в’язень польської тюрми. Після звільнення очолював окружний Станіславський провід ОУН в 1937-1939 рр. В 1939 р. проходив вишкіл в Старшинській школі ім. Є. Коновальця у Кракові. Обласний провідник ОУН на Станіславщині в 1940-1941 рр. Був у „Нахтігалі” та командував чотою 201-го батальйону шуцманшафту в 1941-1942 рр. Перебував у німецькій тюрмі в 1943 р. Організатор і командир УНС на Станіславщині в 1943 р. Перший командир Групи УПА „Захід” у 1943-1944 рр. Захоплений органами НКВД у полон 22. 01. 1945 р. біля с. Бабин Зарічний Калуського району Івано-Франківської області. Засуджений до смертної кари. Ймовірно страчений у Києві.

7 Мелецина – урочище в околицях с. Суходіл .

8 Миколенко Петро – „Байда” (20.02.1921-01.01.1979). Народився в с. Березова Лука Гадяцького району Полтавської області. Із селянської родини. Закінчив керамічний технікум у Миргороді. Служив у Червоній армії у ранзі лейтенанта. В 1943 р. пішов до УПА. Сформував і командував сотнею „Східняки”, яка входила до складу ТВ 24 „Маківка” в 1944-1945 рр. Командир куреня „Перемиський” у ВО 6 „Сян”, заступник командира ТВ 26 „Лемко” в 1945-1947 рр. Відійшов у серпні 1947 р. із рейдуючими відділами на захід. Член ЗП УГВР у 1948-1950 рр. Помер у Детройті в США. Майор УПА.

9Так в тексті. Має бути Ріпне.

10 Горбовий Володимир [30.07 (за іншими даними 23.07.) 1899-21.05.1984]. Народився в м. Долині. Навчався у Стрийській гімназії. Приймав участь у Першій світовій війні. Воював на Італійському фронті в складі австрійської армії. Брав участь у поході УГА на Київ у 1919 р. Вступив до УВО в 1920 р. Очолював команду на Долинщині, Шеф Начальної Команди УВО у Львові в 1922 р. В 1934 р. ув’язнений в Березі Картузькій. В 1929 р. вступив до ОУН. Закінчив юридичні студії в Празі, здобув фах адвоката. Обороняв С. Бандеру в судових процесах 1935-1936 рр. В 1939 р. мешкав у Кракові, був Головою комісії Державного планування при Революційному Проводі ОУН та Генеральним Суддею ОУН. В’язень німецької тюрми. Звільнений у 1942 р. за станом здоров’я. Арештований 1 липня 1947 р. в Празі і переданий поляками органам НКВД 9 липня 1948 р. Засуджений на 25 літ. Із таборів повернувся 1 серпня 1972 р. Помер у Долині.

11 Тюшка Осип (20.03.1908-02.09.1983). Народився в с. Старий Мізунь Долинського району Івано-Франківської області. Навчався у Долинській та Стрийській гімназіях. Закінчив юридичний факультет Львівського університету. В 30-х рр. вступив до ОУН і очолив студентську мережу організації. Входив до Крайового проводу ОУН ЗУЗ. Відповідав за видання журналу “Сурма”. Під час Другої світової війни очолював тереновий провід ОУН в Німеччині. Переслідувався за націоналістичну діяльність. В’язень польських та німецьких тюрем і концтаборів. Після 1945 р. входив до Проводу ОУН за кордоном. В Австрії із 1950 р. очолював Лігу українських політичних в’язнів. Помер в Інсбруку (Австрія).

12 Клим Іван – „Митар”, „Бурмач” (19.01.1909-09.03.1944). Народився в с. Старий Мізунь Долинського району Івано-Франківської області. Навчався у Стрийській та Рогатинській гімназіях. Здобув вищу освіту в Краківському університеті. За професією правник. Член УВО, а із 1929 р. член ОУН. Двічі був засуджений польськими судами за націоналістичну діяльність. Учасник Південної похідної групи. В роки німецької окупації створював мережу ОУН в Запорізькій та Донецькій областях. Член Крайового проводу ОУН Осередніх і Східних земель. Як спеціальний уповноважений Проводу ОУН, займався організацією роботи повстанської радіостанції „Афродіта”. Арештований гестапо 7 січня 1944 р. Розстріляний німцями в Дрогобичі.

13Кос Василь – „Беркут” (11.08.1919-18.03.1946). Народився в с. Кальна Долинського району Івано-Франківської області. Навчався в Бучацькій духовній семінарії. Провідник юнацтва ОУН на Долинщині, а із 1942 р. референт пропаганди Долинського надрайонного проводу ОУН. Загинув у криївці біля с. Кальна.

14 Чижевський Василь – „Демид”, „Артем”, „Дячук” (16.04.1913-02.05.1948). Народився в с. Бабин Горішній Калуського району Івано-Франківської області. Член обласного проводу ОУН Станіславівщини в березні-грудні 1940 р., працівник військового штабу ОУН у Львові в 1941 р., обласний військовий референт Дрогобиччини в березні-серпні 1942 р. Був членом КВШ ОУН ЗУЗ в 1942-1943 рр. Із липня 1943 р. він ад’ютант командира Станіславівської УНС, а відтак групи „Захід” Олександра Луцького – „Андрієнка”. В квітні 1944 р. призначений військовим інспектором цієї групи. Виконував окремі доручення ГК УПА. Заарештований 4 грудня 1946 р. в Чехії й переданий СРСР. Погодився на співпрацю і влітку 1947 р. був висланий в Західну Німеччину для агентурної роботи. Там ввійшов у контакт із ОУН та розповів про своє агентурне завдання. Загинув при невстановлених обставинах в Західній Німеччині. Сотник УПА.

* Так в тексті.

* Не відчитане слово.

** Так в тексті. Має бути – Росільна.

* Тепер с. Мислівка Долинського району Івано-Франківської області.

** Тепер с. Казаківка Долинського району Івано-Франківської області.

*** Не відчитане слово.

* Не відчитане слово.

15 „Чмелик” – (прізвище невідоме) (-20.04.1945). Можливо, народився у Львові. Був у „Роланді”, або „Нахтігалі” в 1941-1942 рр. В 1943 р. командував сотнею УНС у Стрийському районі Львівської області. Командував сотнею в курені УНС „Гайдамаки”. З березня 1944 р. командував сотнею в Старшинській школі „Олені”. В липні 1944 р. призначений командиром Підстаршинської школи „Беркути” у ВО 4 „Говерля”. В січні 1945 р. переведений у ТВ 21 „Гуцульщина”. Загинув у криївці під час облави в с. Снідавка Косівського району Івано-Франківської області. Хорунжий УПА.

16 Карпенко Дмитро – „Яструб” (1917-17.12.1944). Народився в с. Слов’янськ на Полтавщині. Війну зустрів у ранзі лейтенанта ЧА.Потрапив у німецький полон, звідки втік. В Карпати був скерований в 1942 р. Одеським окремим обласним проводом ОУН на чолі групи підпільників для вишколу. Командир сотні „Сіроманці” із червня 1943 до вересня 1944 р. Згодом сотню включено до складу ВО 3 „Лисоня”. У вересні 1944 р. стає командиром куреня „Верховинці” (помилково його називають традиційно за назвою сотні – „Сіроманці”). Вбитий агентом НКВД під час бою в Нових Стрілищах Жидачівського району Львівської області. Сотник УПА.

17 “Чорнобривий” (ім’я, прізвище, місце та дата народження невідомі). Служив у польському війську. Мав ступінь поручника польської армії. До куреня “Гайдамаки” прийшов із батальйону “Нахтігаль”, де командував чотою. В серпні 1943 р. призначений командиром сотні “Трембіта”. Був також військовим інструктором в курені УНС “Гайдамаки”. 26 вересня 1943 р. перед боєм сотні із німцями невідомо куди пропав. Сотнею командував чотовий “Бродяга”. Мабуть, тому через кілька днів був знятий з командира сотні та відійшов із куреня. Подальша доля невідома.

18 Капало Іван – „Бродяга” (07.07.1910-24.01.1945). Народився в с. Синевідсько Вижнє Сколівського району Львівської області в сім’ї хліборобів. Здобув неповну середню освіту. У Польській армії служив у ранзі плутонового. До ОУН вступив у 1933 р. В 1933-1935 рр. був станичним, а в 1935-1939 рр. районним провідником ОУН Сколівщини. В 1939-1941 рр. перебував за кордоном. На Україну повернувся із початком німецько-радянської війни у складі українського легіону. В 1943 р. можливо був повітовим організаційно – мобілізаційним референтом Сколівщини. Від серпня 1943 р. був у курені УНС „Гайдамаки” чотовим, а потім командиром сотні „Трембіта”. В листопаді 1943 р. розформував сотню на Львівщині. Згодом сформував сотню „Пролом” у ВО 2 „Буг”. Командував нею до звільнення із відділу у липні 1944 р. через хворобу. Можливо тимчасово командував невстановленим куренем у ВО 4 „Говерля” та працював у КВШ. Важкопораненим у ноги 27 грудня 1944 р. потрапив у полон. Замордований під час слідства у Дрогобичі.

19 Шпачинський Артем – „Панас” (1902 – ?). Народився в с. Лиса Підгаєцького району Тернопільської області. Сирота. Закінчив початкову школу. Воював в Українській Галицькій армії. У село повернувя в 1926 р., вступив до УВО. Із 1929 р. член ОУН. Займався культурно-просвітницькою діяльністю. Через переслідування польською владою жив напівлегально. В 1939 р. перейшов остаточно в підпілля. В 1944 р. командував курренем Самооборонних кущових відділів на Долинщині. У грудні 1944 р. потрапив у полон і був засуджений на 20 років таборів. Звільнився в 1956 р. Помер в с. Тернівка Миколаївської області.

20 Верещинський Володимир – „Ясьмін”(1916-?). Народився в с. Боків Підгаєцького району Тернопільської області. Командир сотні „Гайдамаки”, яка входила до складу ВО 4 „Говерля”, а восени 1944 року перейшла на Тернопільщину в склад ВО 3 „Лисоня”. Потрапив у полон на Тернопільщині в жовтні 1946 р. Подальша доля не відома.

21 Бутковський Іван – „Гуцул”(02.05.1910-05.07.1967). Народився в м. Сколе Львівської області в сім’ї залізничного урядовця. Закінчив Стрийську гімназію. Навчався на правничому факультеті в Любліні. Член УВО та ОУН. В’язень польських тюрем. У 1938-1939 рр. в ранзі хорунжого командував сотнею Карпатської січі. Важко пораненим потрапив до угорського полону. Учасник Похідних груп в 1941 р., в’язень німецької тюрми в 1941-1942 рр. До УПА пішов у 1943 р. Із 1 листопада 1943 р. командував вишкільним куренем УНС „Чорні Чорти” на Гуцульщині. В бою з німцями отримав поранення. В січні 1944 р. призначений командиром ВО 4 „Говерля”. Після чергового поранення та через хворобу серця звільнений у липні 1944 р. з поста командира ВО і відправлений із завданням за кордон. Перебував у 1945 р. в Мюнхені, де організував Військовий центр та очолив Місію УПА при ЗП УГВР. У 1947-1955 рр. видавав військовий журнал „До зброї ”. Помер в Мюнхені. Підполковник УПА.

* ВШО – Військовий штаб області.

22 Белейлович Іван – „Дзвінчук” (1919?-). Народився можливо в с. Микуличин Надвірнянського району Івано-Франківської області. Член ОУН. У 1938-1939 рр. був вояком Карпатської Січі, потрапив у полон до угорців. В 1940 р. служив у німецьких охоронних військах біля Кракова. З початком німецьео-радянської війни повернувся на Надвірнянщину. Був секретарем волості. Працював у 1941-1043 рр. військовим референтом окружного та обласного проводів ОУН Станіславівщини. Командував УНС Станіславівської області. В 1943 р. призначений командиром ВО 4 “Говерля”, а в січні 1944 командиром ВО 5 “Маківка”. Керував охороною першого Великого збору УГВР в липні 1944 р. Із 1945 р. працював у тереновій сітці ОУН. У 1947 р. як керівник кур’єрської групи УГВР в Чехо-Словаччині потрапив у полон. Був переданий органам МГБ. Подальша доля не відома. Сотник УПА.

23 Гальо Михайло – „Коник”(1914?-07.01.1946). Народився в м. Хирів Львівської області. В 1939-1941 рр. можливо перебував за кордоном. Із квітня 1941 до грудня 1942 р. воював у легіоні ДУН. Влітку 1943 р. він був у сотні УНС “Трембіта” звичайним стрільцем, а у жовтні 1943 призначений чотовим. У березні 1944 р. його призначено до СШ “Олені” командиром сотні та інструктором. Згодом переходить на Закерзоння, де з березня 1945 р. працює надрайонним організаційно-мобілізаційним референтом Перемищини, займається формуванням повстанських відділів. У листопаді 1945 р. призначений заступником командира ТВ 26 “Лемко” ВО 6 “Сян”. Командував куренем “Перемиський”. Загинув під час наскоку куреня на містечко Бірчу. Підполковник УПА.

24 Польовий Федір – „Поль” (1913?-15.10.1944). Можливо уродженець Крем’янеччини на Тернопільщині. Офіцер польської армії. Суджений в 1937-1938 рр. за приналежність до ОУН. В 1940-1941 рр. перебував на Холмщині, працював відповідальним за зв’язок ОУНм. У 1943 р. з під арешту гестапо втік до УПА. Літом 1943 р. командував ПСШ на Волині. В серпні цього ж року призначений начальником 3-ко вишкільного відділу КВШ групи УПА “Північ”, а від жовтня 1943 р. командиром СШ “лісові Чорти” цієї групи. Із наближенням німецько-радянського фронту в лютому 1944 р. із Волині на чолі інструкторської групи школи переходить в Карпати. У квітні 1944 р. призначений командиром СШ “Олені”, очолюючи яку загинув в засідці в урочищі Гибокий у підніжжі г. Яворина недалеко від с. Липа Долинського району Івано-Франківської області.
15

* УГА – Українська Галицька армія.

25 Кобилинець Іван – „Козак”, “Сокіл” (12.07.1912-24.11.1944). Народився в с. Бряза (тепер Козаківка) Долинського району Івано-Франківської Області в селянській родині. Відмінно закінчив народну школу в Брязі, продовжував навчання в Долині та Стрийській гімназії. Здобув професію вчителя. У гімназійному віці вступив до ОУН. З початком Другої світової війни в 1939 р. мобілізований до польської армії, приймав участь в боях з німцями. З-за першої радянської окупації в 1939-1941 рр. працював вчителем у с. Брязі та директором школи в с. Поляниця Долинського району. В 1943-1944 рр. він організаційно-мобілізаційний референт Калуського окружного проводу ОУН, організовує перші відділи УПА на теренах округи. В березні 1944 р. призначений командиром ТВ 23 “Магура”, одночасно командував куренем “Промінь”. У квітні 1944 р. призначений у штаб ВО 4 “Говерля” на пост замість загиблого поручника “Сталевого”. Загинув потрапивши у засідку біля с. Красне Рожнятівського району Івано-Франківської області. Сотник УПА.

26 Можливо це Борис Петро – “Малина” (1921-1946). Народився у с. Розточки Долинського району Івано-Франківської області. Загинув в бою у с. Кропивник цього ж району.

27 “Заморський” (ім’я та прізвище не відомі). Народився в Перегінську. Здобув гімназійну освіту. Воював у дивізії “Галичина”. Був військовим інструктором в сотні “Журавлі”, а потім чотовим. Після переходу фронту 1944 р. очолив сотню “Загроза”. Командував сотнею до 27 січня 1945 р., коли сотню було розбито. Через це портапив під слідство. Був виправданий і відправлений у відпустку. Можливо, деякий час працював у тереновій сітці ОУН. 25 лютого 1946 р. вийшов із підпілля з повинною. Подальша доля не відома. Хорунжий УПА.

28 Депутат Володимир – “Довбуш” (-вересень 1946). Народився в с. Перегінськ Рожнятівського району Івано-Франківської області. Весною 1944 р. займався набором новобранців до повстанських відділів, командував чотою в сотні “Журавлі”, яку тимчасово очолив у червні цього ж року. Восени 1944 р. сформував сотню “Опришки”. Загинув у сутичці з ворогом в с. Підсухе Рожнятівського району Івано-Франківської області.

29 Нойман Самуель – “Максимович” (1921-15.02.1948). Галицький єврей. В м. Стрий поселився у 1937 р., а з початком 1938 р. відкрив приватну лікарню. Під час німецької окупації перебував у єврейському гетто в Стрию. На особисте прохання врятований від загибелі бойовиками СБ ОУН. Був лікаром СШ “Олені” та одночасно лікаром 2-ї сотні школи. Перебував там із 60-ти літньою мамою. Загинув у бою під час облави в Чорному лісі на Івано-Франківщині.

30 Дуб Яків – „Клименко” (-23.01.1946). Народився в с. Кропивник Долинського району Івано-Франківської області в селянській родині. Закінчив сільську народну школу. Був вояком “Нахтігалю” або “Роланду”. Із березня 1944 р. організаційно-мобілізаційний референт Калуського окружного проводу ОУН. В 1945 р. призначений заступником командира ТВ 23 “Магура”. Загинув під час оборони шпиталю в урочищі Марина біля с. Лужки Долинського району Івано-Франківської області. Сотник УПА.

31 Юрів Юрій – “Іскра” (1918-30.10.1946). Народився у с. Тисів Долинського району Івано-Франківської області. За професією вчитель. Надрайонний провідник ОУН. Загинув під час облави біля с. Липа на Долинщині.

32 Мончаківський Роман – „Ромко” (1918-16.06.1945). Народився у с. Верхня Калуського району Івано-Франківської області. В 1939-1941 рр. перебував за кордоном. На Україну повернувся у складі легіону ДУН в якому перебував із квітня 1941 до грудня 1942 р. Літом 1943 р. вступив до УНС. Літом 1943 р. призначений чотовим у вишкільному курені УНС “Гайдамаки”. Весною 1944 р. сформував сотню “Заграва”. Мабуть, із вересня 1944 р. командував куренем “Промінь”. Загинув у бою в с. Верхня Калуського району Івано-Франківської області. Поручник УПА.

33 Мельник (Король) Антоніна – “Таня” (08.04.1923-30.10.1946). Народилася в с. Войнилів Калуського району Івано-Франківської області. Закінчила Рогатинську гімназію. Навчалася в медичному інституті у Львові в 1942-1944 рр. У 1944 р. пішла в підпілля. Працювала секретаркою в Карпатському Крайовому проводі ОУН, медичною сестрою у підпільних шпиталях. Дружина Крайового провідника ОУН Мельника Ярослава – “Роберта”. Загинула в криївці на схилах г. Яворина неподалік с. Липа Долинського району Івано-Франківської області.

34 Андрусяк Василь – „Різун” (1914-24.02.1946). Народився у м. Снятин Івано-Франківської області у родині міського робітника. Закінчив чотири класи гімназії. Навчання перервав арешт за приналежність до ОУН. Перед початком Другої світової війни очолював “Сокіл” на Снятинщині та був повітовим провідником ОУН. Із приходом більшовиків у 1939 р. пішов служити в міліцію. Був арештований НКВД, але через шість місяців із дня арешту звільнений і в серпні 1940 р. перебрався за кордон. На Україну повертається у складі батальйону “Роланд”. Восени 1941 р. знову призначений провідником Снятинського повітового проводу ОУН. Згодом займає пост окружного провідника, а ще через деякий час членом обласного військового штабу. Літом 1943 р. активно береться за організацію УНС. В липні 1943 р. командує боївкою, а вже у листопаді сотнею “Змії”. На початку 1944 р. очолює курінь “Скажені” в ТВ 22 “Чорний Ліс”. Наступного року весною очолює ТВ 22. Загинув у бою з рейдовою групою 215-го сп ВВ НКВД у Чорному лісі в Богородчанському районі Івано-Франківської області. Автор роботи “Як перемагати” (1945 р.). Полковник УПА.

35 „Летун” – (можливо мав прізвище Владика Степан) (1920-). Народився на Львівщині. Мав гімназійну освіту. Очевидно із 1939 р. перебував за кордоном, швидше всього в німецькій армії, бо на Україну повернувся в ранзі лейтенанта Люфтваффе. В 1943 р. пішов в УНС. Командував на початку 1944 р. чотою, був курінним інструктором. Літом 1944 р. призначений командиром сотні “Летуни”, а в листопаді 1944 командиром куреня “Заграва”. Місце і обставини загибелі не відомі. Поручник УПА.

36 Вітовський Ярослав – “Зміюка”, “Андрієнко” (07.07.1919-29.04.1947). Народився в с. Брошнів Долинського району Івано-Франківської області. В 1937 р. закінчив гімназію в м. Вільнюс (Литва). До червня 1939 р. навчався на гегррафічному факультеті Львівського університету. З лютого 1940 р. він навчався у Першому авіаційному училищі в м. Енгельс (Російська Федерація). У званні молодшого лейтенанта проходив службу в 273-й спеціальній ескадрильї. З початком війни залишився у Львові, не повернувшись із відпустки до підрозділу. Працював лісничим у резиденції митрополита А. Шептицького на Рожнятівщині. В 1944 р. пішов до УПА. З лютого працював інструктором в СШ “Олені”, а з квітня 1944 р. адьютантом командира школи. В листопаді 1944 р. призначений начальником Військово-польової жандармерії ВО 4 “Говерля”. В травні 1945 р. його призначено командиром ТВ 24 “Маківка” (Дрогобиччина). Керував першим пропагандивним рейдом віділів УПА по Словаччині, який тривав із 17 липня до 24 жовтня 1945 р. Під час засідки, зробленої внутрішніми військами 215-го полку НКВД поблизу м. Сколе тоді Дрогобицької області, 19 березня 1946 р. важкопораненим потрапив у полон. Страчений в Києві. Поручник УПА. Номінований до сотника, але рішення Головного військового штабу УПА не відоме.

* Маються на увазі села Вержня і Нижня Рожанки Сколівського району Львівської області.

37Линда Остап – „Ярема” (1914?-25.11.1944). Народився в с. Наконечне Яворівського району Львівської області. Закінчив гімназію в Яворові. Член УВО та ОУН. В 1932 р. був ув’язнений поляками. Служив у польській армії. В 1939-1941 рр. перебував за кордоном. На Україну повернувся у складі батальйону “Нахтігаль” командиром чоти. В 1941-1943 рр. командував 201-м батальйоном “шуцманшафту”. Сидів у німецькій тюрмі у Львові. В 1943 р. працював військовим референтом Львівського обласного проводу ОУН та командував УНС на Львівщині. У 1943-1944 рр. командир ВО 2 “Буг”. Перейшов у Карпати де був заступником командира СШ “Олені”. Загинув у бою коло с. Красне Рожнятівського району Івано-Франківської області. Майор УПА.

38 „Щит”, “Богдан” (ім’я та прізвище не відомі) (1914?-30.10.1946). Народився в с. Переволочна Буського району Львівської області. В 1943 р. командував чотою в СШ “Лісові Чорти” на Волині. В лютому 1944 р. перейшов із інструкторським складом школи на Долинщину. Із квітня 1944 р. командував чотою в СШ “Олені”, а із липня – сотнею. З листопада 1944 р. на чолі інструкторської групи школи перебував по сотнях УПА, перевишколював їх. У травні 1945 р. призначений командиром чоти в невідомій підстаршинській школі ВО “Говерля”. Можливо із вересня 1945 р. призначений начальником III-го вишкільного відділу ШВО. У квітні 1946 р. він отримав пост командира ТВ 24 “Маківка”. Загинув у криївці в с. Уличне Дрогобицького району Львівської області. Сотник УПА.

39 Фридер Михайло – „Нечай” (21.11.1918-10.03.1945) Народився в с. Нагуєвичі Дрогобицького району Львівської області. Навчався у Дрогобицькій гімназії. В 1939 р. виїхав до Німеччини. В 1941 р. повернувся у складі батальйону „Нахтігаль”. Із 1942 р. працював перекладачем у Дрогобицькій комендатурі. Літом 1944 р. сформував сотню „Сурма”. Згодом командував також сотнею „Месники”. Сотні входили до складу ВО 5 „Маківка”. Працював у невстановленій референтурі ОУН. Загинув в с. Медвежа Дрогобицького району під час прориву із криївки.

* Не відчитане слово.

40 Казимір Яворський – “Бей” (?-29.12.1947). Народився на Волині. Служив в Червоній армії до вибуху німецько-радянської війни. За іншими даними в 1939-1941 рр. перебував за кордоном. У квітні 1941-грудні 1942 р. перебував у складі легіону Дружин українських націоналістів. Пішов до УПА. В 1943 р. був, мабуть, чотовим у сотні “Заграва”. Восени 1944 р. призначений командиром сотні “Хорти”. Загинув з-за невідомих обставин в с. Кадовбна Калуського району Івано-Франківської області. Сотник УПА.

41 Брилевський Василь – „Боровий”, “Босий” (1915?-19.06.1945). Народився в с. Середпільці Радехівського району Львівської області. З початком німецько-радянської війни командував чотою в батальйоні “Нахтігаль”. Згодом у ранзі поручника займав командний пост у 201-му батальйоні шуцманшафту. В січні 1943 р. був заарештований гестапо і сидів у Львівській тюрмі, звідки невдовзі втік. Пішов до УПА на Волині. Командував загоном (куренем) ім. Хмельницького у ВО 1 “Заграва” групи УПА “Північ”. Працював інструктором в старшинських та підстаршинських школах УПА. У січні 1944 р. призначений начальником III-го вишкільного відділу Крайового військового штабу групи УПА “Захід”. Перевів інструкторський склад СШ “Лісові чорти” із групи УПА “Північ” на Долинщину для доукомплектації СШ “Олені”. Весь час перебував у викладацькому складі школи. Загинув у бою із військами НКВД в с. Кліщівна Рогатинського району Івано-Франківської області. Майор УПА.

42 Хомин Роман – “Рафаїл” (1907-15.10.1944). Народився в с. Підністряни Жидачівського району Львівської області. Навчався в Духовній семінарії у Львові та в Бельгії. Здобув ступінь доктора богослов’я. В 1932 р. рукоположений на священника Української греко-католицької церкви. Служив в Унівському монастирі на Перемишлянщині. Літом 1944 р. пішов в УПА. Був призначений капеланом СШ “Олені”. Загинув в засідці військ НКВД в урочищі Гибокий у підніжжі г. Яворина недалеко від с. Липа Долинського району Івано-Франківської області.

43 “Кармелюк” (ім’я та прізвище невідомі) (1919-19.05.1946). Народився у с. Лоп’янка Рожнятівського району Івано-Франківської області. Народився у селянській сім’ї. Здобув семикласну освіту в народній школі. В 1943 р. пішов до УНС. Пройшов вишкіл у курені “Гайдамаки”. В 1944 р. перейшов із “Чмеликом” на Гуцульщину. 21.04.1945 р. разом із поручником “Чмеликом” та ще шістьма повстанцями був викритий у криївці військами НКВД. Довго відбивався гранатами. У бою загинули всі повстанці крім нього. Літом 1945 р. повернувся до рідного села із психічиними розладами після пережитого стресу. Весь час переховувався самостійно без контактів із підпіллям. Зимою 1946 р. здався енкаведистам та почав з ними активно співпрацювати. Був призначений начальником винищувального ботольйону. Загинув в Лоп’янці через необережне поводження з гранатою у п’яному стані.

* Так в тексті. До складу куреня “Промінь” входила сотня “Загроза”.

 “Карпенко” (ім’я та прізвище невідомі) почав формувати сотню в жовтні 1944 р. в лісі біля с. Слобода Болехівська. До сотні пішли повстанці із сс. Тисів, Церківна та Слобода Болехівська. Коли відділ начислював 45 стрільців (дві чоти), у кінці жовтня 1944 р. на місце постою напали війська НКВД і він був розбитий. “Карпенко” із кількома стрільцями відійшов на Дрогобиччину.

 За іншими даними це “Гранітний” – командир чоти в сотні “Карпенка”. Очевидно він позбирав стрільців із сотні та доповнивши її передав Володимиру Депутату – “Довбушу”.

44 Семак Матвій – „Гонта” (1910-11.05.1946). Народився в с. Петранка Рожнятівського району Івано-Франківської області. Навчався у Рожнятівській державній школі. У 1932 р. вступив до Юнацтва ОУН, а в 1936 р. став членом ОУН. З початком німецько-радянської війни повернувся на Україну в складі Дружин українських націоналістів. В ДУН був до 1942 р. Весною 1943 р. пішов до УПА. Організатор та перший командир сотні “Рисі”. Загинув у бою в рідному селі. Поручник УПА.

* Очевидно йдеться про районний центр смт. Рожнятів.

45 Оленюк Михайло – “Олег”, “Ігор” (1919-14.05.1945). Народився в с. Угринів Старий Калуського району Івано-Франківської області. Командир сотні куреня „Месники” в ТВ 22 „Чорний Ліс”. Важко поранений в бою в Гуковому лісі біля с. Гостів Тлумацького району Івано-Франківської області дострілив себе щоб не потрапити живим в полон.

46 Сотня із куреня „Сивуля” ТВ 22 „Чорний Ліс”.

47 Гречанюк Федір – “Іскра” (1916?-08.10.1946). Народився в Богородчанському районі Івано-Франківської області. Із 1938 р. перебував за кордоном. На Україну повернувся у складі Дружин українських націоналістів в 1941 р. В ДУН перебував до грудня 1942 р. Командував сотнею у вишкільному курені УНС “Гайдамаки” літом 1943 р. та працював інструктором на різних військових вишколах. Літом 1944 р. призначений командиром сотні в ТВ 21 “Гуцульщина”. Зимою 1945 р. сформував курінь “Сивуля” у ТВ 22 “Чорний Ліс”. Загинув у бою біля с. Манява Богородчанського району, пробиваючись із оточення.

48 „Грабенко” – (дата народження і загиделі, а також ім’я та прізвище невстановлені). Народився на Львівщині. Був у легіоні Дружин українських націоналістів. В 1943 р. пішов до УПА на Волині. Командував сотнею в загоні (курені) ім. Хмельницького у ВО 1 “Заграва” групи УПА – “Північ”. Після лікування поранення в травні 1944 р. разом з Василем Брилевським – “Боровим” прийшов на Долинщину. У сотні “Загроза” призначений бунчужним. На початку 1945 р. отримав завдання сформувати нову сотню. У травні – червні 1945 р. переведений до ВО 2 “Буг” на Львівщину, де командував куренем та одночасово займав посаду військового референта Львівського окружного проводу ОУН. Провів низку вишколів стрільців округи. Поручник УПА.

49 Марійчин Андрій – „Тютюнник” (12.12.1914-13.04.1946). Народився в с. Мошківцях Калуського району Івано-Франківської області. Початкову освіту здобув у сільській школі та в м. Калуш. В 1932 р. закінчив Самбірську ремісничу школу. Оволодів ремеслом коваля. В 1934-1936 рр. служив у польському війську. В 1939 р. приймав участь у боях польської армії з німцями. В 1941-1943 рр. вів підпільну роботу. В 1943 р. пішов до сотні „Заграва”, де став бунчужним. Випускник СШ „Олені” в ранзі старшого булавного. В січні 1945 р. сформував сотню „Вітрогони”. 26 грудня 1945 р. відійшов у теренову мережу на організаційну роботу. Загинув під час прориву із оточеної криївки в с. Суботів Галицького району Івано-Франківської області.
16

50 Зборик Ярослав – „Орленко”, „Вир”. Народився у м. Болехів Долинського району Івано-Франківської області. Референт СБ Калуського надрайонного проводу ОУН в 1947 р. У жовтні 1947 р. був переведений на посаду провідника Долинського надрайонного проводу ОУН. Заарештований співробітниками МДБ в 1950 р. Доля не встановлена.

51 Федюшка Петро – „Комар”, „Брюс”, „Готур”, “Ка-ро”, “Автор”, “737” (14.07.1919-15.09.1949). Народився у с. Войнилові Калуського району Івано-Франківської області в багатодітній сім’ї. В 1933 р. закінчив Станіславівську гімназію. Із 1932 р. член юнацтва ОУН. Влітку 1939 р. польським судом засуджений на 6 років тюрми за приналежність до ОУН. Строку не відбував через початок Другої світової війни. Протягом 1940-1941 рр. працював у Рожнятові в „Маслосоюзі”, а з початком німецько-радянської війни працює бухгалтером народної торгівлі в Долині. У підпіллі із 1944 р. займав пост господарчого референта Калуського надрайонного проводу, а потім Калуського окружного проводу ОУН. У травні 1945 р. призначений Калуським окружним провідником. В 1946 р. працює фінансовим референтом Карпатського краю ОУН. На початку 1947 р. очолив Станіславівський окружний провід. В червні 1949 р. став організаційним референтом Крайового проводу. Загинув біля с. Солотвино Богородчанського району Івано-Франківської області. За іншими даними загинув на г. Ріпна в Надвірнянському районі Івано-Франківської області.

* Не відчитане слово.

52 Ріжко (ім’я невідоме) – „Ненаситець”. Родом із села Луги. Чотовий сотні „Загроза”.

53 Тарасенко (ім’я не відоме) – “Степовий” (1918?-20.04.1945). Народився на Дніпропетровщині. Офіцер Червоної армії. В УПА пішов на початку 1944 р. Із квітня 1944 р. був інструктором підстаршинської школи “Грегіт” в ТВ 21 “Гуцульщина”. У жовтні 1944 р. призначений командиром куреня “Перемога”, а в січні 1945 р. – командиром ТВ 21 “Гуцульщина”. Однак через кілька днів передав ТВ під командування Яворського Миколи – “Козака”. Загинув у бою з військами НКВД біля с. Снідавка Косівського району Івано-Франківської області.

54 „Середний” (ім’я та прізвище не відомі) (1921-21.09.1946). Народився у м. Станіслав (тепер м. Івано-Франківськ), за іншими даними – в с. Луквиця Богородчанського району Івано-Франківської області. Член ОУН з юнацтва. Із літа 1941 р. міський провідник ОУН Рави-Руської. Курсант СШ “Олені” із квітня 1944 р., бунчужний у сотні “Коника” в СШ “Олені” другого набору. Також був членом VI відділу штабу ВО “Говерля”. Із осені 1944 р. чотовий сотні “Летуни” та тимчасово політвиховник сотні. В лютому 1945 р. призначений командиром цієї сотні. Загинув у засідці в лісі між сс. Чертіж і Кулинка Калуського району Івано-Франківської області. Поручник УПА.

55 Римик Богдан – “Ханенко” (?-1945) Народився у с. Перегінськ Рожнятівського району Івано-Франківської області. Закінчив у 1944 р. СШ “Олені”, командував чотою в сотні “Опришки”. В березні 1945 р. призначений командиром сотні “Хорти”. Загинув у бою біля с. Cухий Потік Сколівського району Львівської області. Хорунжий УПА.

56 Долинка Ярослав – “Морозенко” (1922-28.02.1946). Народився у м. Калуш Івано-Франківської області. Навчався в Калуській гімназії. В УПА командував чотою в сотні “Вітрогони”. 26. 12. 1945 р. призначений командиром сотні “Вітрогони”. Загинув у криївці під час облави в с. Станкова Калуського району Івано-Франківської області.

57 „Волиняк”, командир сотні „Хорти”.

58 Паньків Микола – “Вівчар” (1910-1946). Народився в с. Кропивник Долинського району Івано-Франківської області. Загинув у бою біля с. Сливки Рожнятівського району Івано-Франківської області.

59 Стеблак Василь – “Косар” (1920-1946). Народився у с. Белеїв Долинського району Івано-Франківської області. Навчався у народній школі в Белейові із 1927 р., а потім в Долині з 1930 р. Школу закінчив у 1935 р. Був членом товариств “Рідна школа” та “Просвіта” Із 1940 р. очолив у Белейові комсомольську організацію. За доносом переслідувався органами НКВД. Змушений був переховуватися. Весною 1941 р. вступив до ОУН. У липні 1941 р. був поранений німцями під час облави. До квітня 1942 р. лікувався у Долині та Львові. Повернувшись у Белеїв, пройшов пропагандивний вишкіл і літом 1942 р. включився до пропагандивної роботи в складі районного проводу ОУН. У червні-липні 1943 р. призначений референтом пропаганди Долинського повіту ОУН. У листопаді 1943 р. переведений на посаду організаційного референта в Калуський окружний провід ОУН, а з квітня 1944 р. працював окружним провідником. У липні 1944 р. звільнений з посади через хворобу і відійшов на лікування. Із квітня 1945 р. виконував функцію зв’язкового між Станіславським обласним проводом ОУН та Закарпатським окружним проводом. 28 березня 1946 р. був захоплений у полон. Знаходився під слідством у Болехові та Долині. Дав згоду на співпрацю з органами НКВД. Використавши сприятливий момент втік ло повстанців. Місце та обставини загибелі не відомі.

* Не відчитане слово.

60 Має бути – Рожнятова.

61 Курінь входив до ТВ 22 „Чорний Ліс”.

* Папашка – популярна назва кулемета-пістолета ППШ.

62 „Шум”. Командир сотні із куреня „Месники” ТВ 22 „Чорний Ліс”.

63 “Тамара” (ім’я та прізвище не відомі) (?-березень 1946). Народилася в Перегінську. У підпіллі працювала референтом УЧХ Долинського повіту ОУН. Загинула потрапивши в засідку біля с. Кальна Долинського району Івано-Франківської області.

64 Іваницький – “Скиталець”. Був чланом районного проводу Рожнятівщини. З підпілля вийшов з повинною. Активно співпрацював із органами НКВД. Приймав участь в ліквідації підпілля ОУН на Долинщині в кінці 40-х рр.

65 Горбай Володимир – “Галайда” (1922-1949). Народився у с. Старий Мізунь Долинського району Івано-Франківської області. Мав гімназійну освіту. Із 1942 р. працював провідником Юнацтва Долинського повіту ОУН. Згодом пішов до УПА. В 1944 р. закінчив СШ “Олені”, був чотовим сотні “Опришки”. В 1945 р. відкликаний на організаційну роботу. Із 1946 р. займав посаду заступника референта СБ Долинського надрайонного проводу ОУН. Загинув у с. Солуків Долинського району Івано-Франківської області.

66 Косарчин Ярослав – “Козак”, “Байрак”, Вівчар”, 7-7 (15.08.1919-13.12.1951). Народився у с. Нагір’янка (тепер у складі м. Бучач) на Тернопільщині. Закінчив Бучацьку гімназію. Навчався в 1940-1944 рр. у Львівському ветеринарному інституті. В серпні-липні 1941 р. пройшов підстаршинський вишкіл у Мостах Великих на Львівщині. У Львові із 1940 до 1942 р. очолював студентську референтуру ОУН, а з 1942 до 1944 р. – військову референтуру студентського сектору ОУН. Весною 1944 р. пішов до УПА. Закінчив СШ “Олені” першого набору. В школі другого набору був військовим інструктором та чотовим. У вересні 1944 р. призначений ад’ютатном командира ВО 5 “Маківка”. У травні 1945 р. очолює ТВ 23 “Магура”, яким командував до 1949 р. Коротко виконував обов’язки провідника ОУН Калуського надрайону. У квітні 1949 р. його призначено Крайовим провідником ОУН Карпатського краю. Загинув у с. Сваричів Рожнятівського району Івано-Франківської області. Сотник УПА.

* Відтинок “Магура”.

67 Дуда Петро – „Моряк”, „Чорноморець” (1925-1948). Народився у с. Верхня Калуського району Івано-Франківської області в родині сільського війта. Про роки навчання Дуди Петра інформації нема. Відомо що в 1943 р. пішов до УПА. Влітку 1944 р. закінчив СШ „Олені”. Був чотовим, а згодом командиром сотні. В 1948 р. був референтом пропаганди Калуського районного проводу. Загинув у лісі біля с. Завадка Калуського району.

68 Вацик Павло – „Прут” (17.07.1917-01.03.1946) Народився в с. Залужжя Надвірнянського району Івано-Франківської області в селянській сім’ї. Закінчив шестилітню школу. Працював теслею. В 1939 році мобілізований до польської армії. Приймав участь у німецько – польській війні. В 1939-1941 рр. перебував у рідному селі. Із початком німецько – радянської війни активно включився в створення української адміністрації та міліції. В 1942-1943 рр. служив у допоміжній поліції. В листопаді 1943 року пішов вступив в УНС. Був ройовим, а потім чотовим у сотні „Змії”. Із листопада 1944 року командир цієї сотні. 7 січня 1945 року призначений командиром куреня „Скажені” у ТВ 22 „Чорний Ліс”. Реорганізовує курінь під новим криптонімом „Прикарпатський”. Командував цим відділом до часу загибелі в сутичці коло с. Пациків в околицях Івано-Франківська.

69 Помилка в документі? Очевидно йдеться про того самого ройового, що вище згадується під псевдом „Байдак”.

* Не відчитане слово.

70 Яремко Василь – “Голуб” (1923-1949). Народився в с. Слобода-Болехівська Долинського району Івано-Франківської області. Чотовий сотні “Летуни”. Загинув у бою з військами НКВД у рідному селі.

71 Курінь „Дзвони” належав до ТВ 22 „Чорний Ліс”.

* Так в документі. Має бути Тур’я Велика.

72 „Явір”. Командир сотні „Стріла” із куреня „Дзвони”.

73 Іванишин Ярослав – “Скрегулець” (1924-1948). Народився в м. Болехів. Закінчив Болехівську народну школу. Вступив до Стрийської гімназії, але через нестатки залишив навчання. Працював у кооперативному магазині в м. Болехові. В 1943 р. пішов до 14-ї панцергринадерської дивізії військ СС “Галичина”. На Великодні свята 1944 р. приїхав до дому у відпустку, але в дивізію вже не повернувся. Пішов до УПА де був призначений чотовим у сотні “Журавлі”. Загинув у бою із військами НКВД між сс. Вербівка і Рівня Рожнятівського району Івано-Франківської області.

74 Беляк Дмитро – “Палій” (1920-1950). Народився у с. Новошин Долинського району Івано-Франківської області. Член ОУН із 1937 р. До УПА пішов у 1944 р. Воював стрільцем у сотні “Опришки”. Згодом був комендантом боївки СБ Вигодського району ОУН. Загинув у бою в с. Старий Мізунь Долинського району Івано-Франківської області.

75 Дмитровський Василь – „Незломний” (1927-31.12.1946). Народився в селі Лолин Долинського району Івано-Франківської області. Стрілець сотні “Опришки”. Помер від ран в урочищі „Соколів”.

76 Витвицький Павло – “Мрія” (1917-1947). Народився у с. Витвиця Долинського району Івано-Франківської області. Чотовий сотні “Опришки”. Місце та обставини загибелі не відомі.

77 Дудина Павло – “Ворожбит” (1924-1949). Народився у с. Мізунь Старий Долинського району Івано- Франківської області. Стрілець сотні “Опришки”. В 1948-1949 рр. командував районною боївкою СБ. Загинув у бою в с. Рахиня Долинського району Івано-Франківської області.

78 Вольовач Федір – “Граб” (1922). Народився у с. Кропивник Долинського району Івано-Франківської області. Член ОУН із 1942 р. Військовий вишкіл пройшов у курені УНС “Гайдамаки”. Стрілець сотні “Опришки”. Потрапив у полон. 13 березня 1946 р. був засуджений на 10 років таборів. Учасник Воркутинського повстання. Після відбуття покарання повернувся у рідне село.

79 Довжанський Михайло – „Сорока” (1928). Народився в с. Лолин Долинського району Івано-Франківської області. В сотні „Опришки” воював із часу її створення. 5 квітня 1946 р. із 15-ма стрільцями прийшов на Долинщину із Перегінцини. „Сорока” і стрільці, після того як три дні нічого не їли, вирішили піти до Кропивника по харчі. В сутичці загинули 2 стрільці, а „Сорока” поранений потрапив у полон. Суджений на 15 років. Повернувся із Сибіру в 1956 р. Проживає в рідному селі.

80 Суслинець Дмитро – “Буйтур” (03.12.1905-07.11.1946). Народився в с. Верхня Рожанка Сколівського району Львівської області. Служив у польській армії. Брав участь у боях Карпатської Січі у 1939 р. Активно працював над створенням відділів Української народної самооборони на Сколівщині. Керував операцією відділу УНС по позгрому німецького штрафного табору для української молоді в м. Святослав 18 серпня 1943 р. В 1944 р. восени призначений командиром сотні ім. Хмельницького куреня “Бойки” в ТВ 24 “Маківка”. Загинув у бою в с. Сенечів Долинського району Івано-Франківської області.

81 Гонта Іван – “Гамалія” (1914-01.11.1944). Народився в с. Збора Калуського району Івано-Франківської області. Можливо служив у Польській армії в 30-х рр. Восени 1943 р. був у курені УНС “Гайдамаки” чотовим. В лютому 1944 р. сформував у Чорному лісі сотню “Чорні чорти”, яка входила до складу куреня “Скажені” у ТВ 22 “Чорний ліс”. У вересні 1944 р. сформував та командував куренем “Довбуш” у цьому ж ТВ. Загинув у бою в Чорному лісі. Сотник УПА.

82 Пахолків Святослав – “Дуденко” (04.10.1925-13.01.1945). Народився в м. Буську на Львівщині в сім’ї інтелігентів. Проживав у Станіславові де батько працював вчителем у гімназії сс. Василіянок. Навчався у Станіславській чоловічій гімназії, яку закінчив у 1943 р. Влаштувався після закінчення гімназії працювати на залізницю. 28 березня 1944 р. відійшов до УПА. В липні 1944 р. закінчив СШ “Олені”. Після закінчення Старшинської школи був чотовим у сотні “Бистрі” куреня “Сивуля” в ТВ 22 “Чорний Ліс”. У січні 1945 р. призначений командиром сотні “Бистрі”. Командував нею до часу загибелі. Був важко поранений у бою з військами НКВД на г. Погар. Помер у с. Чорний Потік Коломийського району Івано-Франківської області. Хорунжий УПА.
17