Історією про повстанця Сковороду поділився його племінник – Халус Дмитро з Гринькова ( на фото – стоїть по центру).
Абрам Йосиф Дмитрович «Сковорода» народився в Перегінську 1922 р.
Восени 1942 р. німці відправили в Німеччину шістьох хлопців: Семкович Леона Гавриловича (1926 р.н.), Семкович Володимира Гавриловича (1924 р.н.), Стурко Дмитра Ільковича (1927 р.н.), Лисяк Дмитра (1923 р.н.), Халуса Федора та Абрам Йосифа Дмитровича (1922 р.н.).
Під кінець літа 1943 р. Абрам Йосиф тікає з Німеччини і пішки прийшов до Перегінська в листопаді. За пару днів до хати батьків Йосифа прийшли два есесівці і два поліцаї. Німці почали стукати у двері і мати впустила їх до будинку. Солдати почали питати, де їх син, бо він втік з роботи з Німеччини. Німці побачили на печі чоловіка, котрий там спав, і запитали хто це. Жінка сказала, що то чоловік прийшов з роботи і спить. Німці вийшли і пішли до сусідів розпитувати. А Йосиф тим часом втік з хати, бо спав на печі.
Через тиждень німці прийшли знову і тоді батьки порадили синові тікати з Перегінська, бо якщо німці його зловлять, то розстріляють і його, і батьків, а хату спалять. Йосиф виїхав з Перегінська і два роки родина не знала, де він перебуває.
Йосиф в той час був у сотні в Рогатинському районі, де і отримав псевдо «Сковорода». В одному бою був поранений в ногу і лікувався в селах Княгиничі і Загір’я. Коли в селі були облави, то газди закривали хату, а самі тікали до родичів, а повстанця залишали в хаті в криївці. Вилікувати Йосифові ногу в селі не могли і почалася гангрена. Підпільники дали Йосифові документи, що він проживає в с.Княгиничі і домовилися у м.Станіславові в лікарні, щоб його там лікували. В лікарні зробили шість операцій. Радянські лікарі не здогадувалися, що роблять операції бандерівцеві.
Йосиф написав листа до сусіда в Перегінськ і просив передати матері, щоб приїхала у лікарню. В листі він дав вказівки, аби в Станіславові мати говорила, що вона з Княгиничів і щоб одягнулася так, як у тому селі.
Мати Йосифа Софія поїхала у місто, але не зразу могла знайти потрібну лікарню. Лікарі запитали жінку, як вона змогла перейти р.Дністер, бо всі мости зруйновані. Вона сказала, що довго йшла вздовж ріки догори і там знайшла міст.
Лікарі вилікували ногу «Сковороді», але після шістьох операцій нога стала коротша.
В 1946 р. він повернувся в Перегінськ. В 1948 р. біля с.Ясень на Лазах вийшли на заставу енкаведистів і почався бій. Повстанці почали відступати, та як їх було менше. «Сковорода» побачив, що не зможе відступити і прикривав відступ товаришам. Щоб не попасти в руки оперативникам живим, Йосиф застрелився. Його тіло забрали до районного центра Перегінськ. Змогли врятуватися повстанці Абрам Йосиф Іванович «Недоля» та Марко Юліан «Тарас». Про цю подію житель Перегінська Антон Цибаків склав пісню:
Ой із гори високої буйний вітер каже
Сідлай коня вороного повстанчий козаче.
Посідлали хлопці коні, коні вороненькі,
Посідали вони на коні стрільці молоденькі.
Попереду їде «Тарас», позаду «Недоля»
Сивим конем потискає стрілець «Сковорода».
Їдуть шляхом по-під лісом, стали говорити:
«Як натрафим на заставу будемося бити».
Кожний стрілець бере на ціль свого автомата,
Бо побачив на заставі московського ката.
У вівторок по полудню в пів другій годині
Б’ють гранати? автомати в ясенській долині.
Прощай нене Україно, прощай рідний брате,
Бо ворожа куля в грудях мушу умирати.
Крикнув Тарас хлопці жваво на свою дружину
Бій тримаймо відступаймо в свою полонину.
Бо у нашій полонині сумно байда грає,
Кат московський з «Сковороди» чоботи знімає.
Як стягнули чоботи взяли до району,
Всі ся кати дивували з якого він взводу.
Чи власовець, чи бандера – форма капітана,
Його грудьми виплекала українська мама.
Бо бандери – не мадяри, вміли воювати,
Не хотіли в Станіславі перед судом стати.
Абрам Йосиф Іванович «Недоля» – стрілець у сотні “Загроза”, пізніше станичний с.Перегінськ, загинув 29 жовтня 1950 р. у Перегінську.
Марко Юліан «Тарас» – кулеметник у сотні “Опришки”, попав у руки енкаведистів живим, страчений навесні 1954 р. в урочищі “Софера”.
Спогади записав та опрацював Семко Володимир