29 липня в с.Погорілець відбулося віче з нагоди 100-річчя з дня народження сотенного “Довбуша” Депутата Володимира.

 

Народився Володимир в 1918 році  в сім»ї Дмитра Депутата і був шостою дитиною. Батько помер через рік, і шестеро дітей залишилися сиротами з матір»ю. Наймолодшим був Володимир і виховувався старшими братами і сестрою. У постійних нестатках минали роки. Ходив до школи. Був здібним і швидко навчився читати і писати. Після кількарічного навчання займався самоосвітою. Через нестатки в сім»ї не могло бути і мови про подальше навчання в гімназії. Володимр пішов вчитися столярної справи до місцевого єврея Рабіновича. Швидко освоїв фах, купив інструмент і сам заробляв собі на хліб.
Тим часом читав, зустрічався із знайомими хлопцями із Перегінського та навколишніх сіл. Дома ніхто не вникав чим займається син і брат. Лише одного разу, коли сказав, що за листівки, які йому привезли хлопці, польська влада засадила б його в тюрму на тривалий період, стало зрозуміло, що збираються парубки не для простих розмов та забав: Володимир «зайнявся» політикою…
В 1938 році було проголошено Закарпатську Україну на чолі з Августином Волошиним. Патріотичні організації відправляли добровольців на допомогу сусідам. В одній із груп був майбутній сотенний, Патрій Володимир, Кулик Кость та ін.. Але Володимира Депутата, як наймолодшого не взяли з собою.
В 1939 році польську владу на Західній Україні змінила радянська.
Робота підпільної організації продовжувалась в умовах, коли багато керівників було заарештовано і більшість з них пропала безвісти. В 1940 році Володимира забирають в Червону Армію. Там він пройшов вишкіл молодого бійця і був направлений на курси шоферів. Виявився здібним учнем і після курсів сів за кермо нової автомашини. Війна 1941 року застала його в одній частині з односельчанином Стурком Юліаном, який пізніше теж командував сотнею, та хлопцями із Закарпаття. Всі вони брали участь у боях проти фашистський військ. При зустрічах радилися, що робити, бо скоро мали залишити межі України, а віддавати свої життя за «Московщину» не входило в їх плани. Володимир запропонував переходити лінію фронту. Готував машину запасався бензином. І  коли настав такий слушний момент, маючи при собі деякі документи, хлопці відправилися до лінії фронту. Німці зустріли їх автоматними чергами, але обійшлося буз втрат, правда, одному бійцеві поранило руку.
Повернувшись додому, Володимир зустрівся з товаришами по підпіллю і зник до 1943 року. Імовірно він був у одному з німецьких українських батальйонах. Коли повернувся до Перегінська, то за завданням районного проводу ОУН, приступив до формування сотні. Так як в центр селища була німецька комендатура, то формувалася сотня на околиці ( в «Баштах»). Було сформовано одну чоту і відправлено в лісове урочище «Ростоки» недалеко від села Липи для вишколу (Депутат Василь «Отаман», рідний брат «Довбуша»).
Після вишколу першою акцією сотні було відбити худобу в с.Погорілець у німців. Бойове хрещення сотня прийняла восени 1943 року в бою з німецько-мадярським окупантом коло р.Свіча під г.Лиса  недалеко від с.Велдіж (тепер с.Шевченкове).
Другий великий бій сотня провела в 1944 році в с.Кальна вже з більшовицькими окупантами. Далі був бій біля с.Липи (Михайло Довжанський «Сорока», Степан Шутка «Крига» с.Лолин).
Після закінчення Другої світової війни більшовики одержали можливість кидати проти УПА не тільки каральні загони військ МГБ, НКВД, але й частини регулярної армії. Хоча Довбуш ставав до бою лише там, де був впевнений, що бій пройде з малою кількістю жертв зі сторони сотні, на 1945 рік кількість стрільців становила 60 чол. порівняно з 1943 роком, коли сотня нараховувала 150 стрільців (Солончак Петро).
В жовтні 1946 року Довбуш загинув в с.Погорілець. За спогадами селян було це так. Село Погорілець було взяте в кільце ще до приходу групи. Їх пропустили. «Довбуш», його заступник «Бульба», стрілець «Колос» та «Юрчик». Сотенний відчув небезпеку та було вже пізно. Першими впали Бульба та Юрчик. Сотенного більшовики хотіли взяти живого і ранили в ноги. Щоб не попасти в руки живим , він застрелився сам. Стрілець Колос з своєї засідки бачив провокатора, який копаючи ногою мертвих,  називав їх прізвища. Загинув Колос дещо пізніше.
У доповідній записці секретаря Станіславського обкому КП(б)У про бойові дії українських повстанців у 1946 році, яка подавалась секретарю Центрального комітету КП(б)У микиті Хрущову в 1947 році під грифом «совершенно секретно», згадується і Довбуш. Там записано: «Довбуш – уродженець Перегінського району Станіславської області – командир куреня Журавлі. В 1944 році (насправді в 1941 році)  дезертирував із Червоної армії і пішов у банду УПА, де весь час займав керівні командні пости. Його куренем, по неповних даних тільки з червня 1945 р. по вересень 1946р. на території нашої області вчинено 11крупних диверсій і терористичних актів.» («Літопис нескореної України»,с.289, том 2).
 Очевидно, що сотня Довбуша виглядала куренем по своїх діях, бо жоден із очевидців цих подій не сказав, що Довбуш командував куренем. Це була тільки сотня Опришки.
Вбитих трьох повстанців привезли до Перегінська для впізнання. Де похований точно невідомо.

71 річниця загибелі сотенного “Довбуша”

Вже стало традицією кожен рік літом вшановувати пам»ять сотенного «Довбуша»  Депутата Володимира (1918-1946 р.р.) уродженця Перегінського, який загинув в с.Погорілець Рожнятівського району. Цього року відзначено 100-річчя від дня народження героя. Віддати йому шану прийшли багаточисельна громада с.Погорілець з отцем та  головою Спаської OТГ Медведем Михайлом Петровичем, учні місцевої школи, районна влада, приїхали Братство УПА та родина Депутатів з Перегінська на чолі з Романом Коренем, гості з Івано-Франківська – голова Всеукраїнського Братства УПА Борович Б.К. та редактор радіоДзвони” Солодчук Марія та ін..

 

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ