6 червня 1949 року в селі Спас, у ворожому оточенні обірвалось життя п’яти підпільників з кущової боївки ОУН:
- НИКОЛЮК Микола Семенович, “Байда”, 1922 року народження, родом із села Цінева
- ПОПОВИЧ Дмитро Іванович, “Тонько”, 1923 року народження, родом із села Лецівка.
- ЛЕШКО Микола Іванович, “Береза”, ”Залізняк”, 1921 року народження, родом із села Лоп’янка.
- МАЦЕВКА Іван Михайлович, “Павук”, 1913 року народження, родом із села Лоп’янка.
- ЧОП Василь Миколайович, “Рішучий”, 1928 року народження, родом із села Лоп’янка.
Силами районного братства ОУН-УПА було виготовлено пам’ятний хрест і встановлено з допомогою Спаської ОТГ поряд з місцем, де в нерівному бою загинули підпільники.
Все розпочалось освяченням пам’ятного хреста, який тепер служитиме скромною згадкою про ту сумну подію, після чого о.Ярослав Мендюк і о.Павло Паталій відправили панахиду.
Мельник Тарас коротко ознайомив присутніх із перебігом подій 70-ти річної давності:
В ніч з неділі на понеділок, 6 червня 1949 року в Спас прийшла група з восьми підпільників ОУН. Троє відправилось у село, а Байда, Павук, Тонько, Рішучий, Залізняк залишились на краю села в стодолі.
Про це довідався місцевий зрадник і відправився в Рожнятів, де доніс капітану Єрьоміну, що в селі перебувають повстанці.
По обіді троє підпільників, які пішли в село, розмовляли з місцевими жителями, як один із них побачив, що зі сторони Рожнятова наближається машина. Зрозумівши, що йде облава, вони втекли попри цвинтар і заховались у житі, де й пробули до вечора, аж поки місцевий житель їх не перевів в Лоп’янку.
В тому часі з Лугів приїхала ще одна машина з більшовиками і почали оточувати господарство, де перебувало п’ять повстанців, які тільки сіли обідати. На вимогу здатися живими вони відкрили по облавниках вогонь. Зав’язалась стрілянина, в ході якої стодола загорілась і повстанці вирішили вириватись з оточення.
Герой Антонович взяв пістоль у руки
– Я живий не здамся большевикам в руки!
Павук відбиває, друзям помагає
А Желізняк із Байдов у ліс втікає
Павук застрибнув в бочку, і почав відстрілюватись, за ним на вулицю вибіг Залізняк і Байда. Залізняк вже добіг до паркана, але ворожа куля звалила його на землю. Байда сховавшись за криницю ще відстрілювався з кулемета і скосив на землю кілька ворогів, але один з облавників підкрався збоку і автоматною чергою убив його. Тонько з Рішучим, залишились в палаючій стодолі. Розуміючи, що вирватись не вдасться, вони під вигук “Слава Україні” підірвали себе гранатами. Тіла повстанців так і згоріли в тій стодолі. Те що від них залишилось більшовики забрали в Рожнятів, і закопали десь на цегольні.
Родич підпільника “Байди” (Николюка Миколи) Ярослав Комарик продекламував присутнім власного невеликого вірша, якого присвятив загиблим:
Також були присутні родичі “Залізняка” (Лешко Миколи). Зокрема п.Богдан, який напередодні поділився фото свого стрия, розповів про поневіряння, які спіткали сім’ю після його загибелі:
Опісля Ярослав Комарик розповів вірш написаний невідомим автором після останнього бою підпільників:
Після – у виконанні членів районного осередку братства ОУН-УПА прозвучав Гімн Українських Націоналістів
Завершилось дійство традиційно – виконанням державного гімну.
Там темна нічка гори вкрила,
А місяць з зорів виглядав,
Там у село поміж ялівці,
В село хтось тихо поспішав.
Там йшли п»ять друзів повстанців,
Вни стали скорше поспішать.
Та як зайшли в одну стодолу,
То стали там квартирувать.
Там був, мов орел, перший «Байда»,
З ним був ще «Тонько» й «Залізняк».
З ними були ще два герої-
Це був «Рішучий» і «Павук».
А над стодолов соловейко
Цілую нічку щебетав,
Він славним п»ятьом друзям повстанцям
Сумную вістку щебетав.
Ти «Байдо», ні про що не знаєш,
Ти спиш собі спокійним сном,
А два прокляті яничари
Вже поспішають у район.
Ти «Байдо» ні про що не знаєш,
Що ворог окружляє вас,
І що сьогодні із друзями
Ти розпрощаєш усіх нас.
Сходило сонце із-за гори,
Як кат стодолу обступав,
Як славний «Байда» із друзями
Катів чергами привітав.
Скачіть ви хлопці до стодоли,
А там Єрьомін закричав:
«Вогонь, вогонь, стріляй в бандерів.»
І кулемет застрекотав.
Тут зав»ячався бій завзятий,
Від гуку стогне аж земля,
І під гучним запальним стрілом
Враз виникає полум»я.
Горить стодола, не вгасає,
Друзі почалися прощать,
Кричали: «Слава Україні!»
І чути вибухи гранат.
Лиш тільки два друзі зостались-
Це «Байда» й «Тонько» мов орли.
Вони відважно відбивались
З катами дикої Москви.
В бою нерівнім впав ранений,
Вмирає «Тонько» партизан,
І тільки «Байда» мов той орел
З катами відбивався сам.
Кати почали відступати,
А «Байда» через тин скакав.
І під густим ворожим стрілом
Він неживий під тином впав.
Тепер ви зрадники прокляті
Щости зробили поглядіть,
Везіть з катами мертві тіла,
Ще й катувати поможіть.
Бо ви продали п»ять повстанців
Катам за тридцять срібняків,
Вас не мине повстанча кара,
Вас не мине повстанчий гнів.
