6 червня 1949 року в селі Спас, у ворожому оточенні обірвалось життя п’яти  підпільників з кущової боївки ОУН:

  • НИКОЛЮК Микола Семенович, Байда, 1922 року народження, родом із села Цінева
  •  ПОПОВИЧ Дмитро Іванович, Тонько, 1923 року народження, родом із села Лецівка.
  • ЛЕШКО Микола Іванович, Береза, Залізняк, 1921 року народження, родом із села Лопянка.
  •  МАЦЕВКА Іван Михайлович, Павук, 1913 року народження, родом із села Лопянка.
  •  ЧОП Василь Миколайович, Рішучий, 1928 року народження, родом із села Лопянка.

Силами районного братства ОУН-УПА було виготовлено пам’ятний хрест і встановлено з допомогою Спаської ОТГ поряд з місцем, де в нерівному бою загинули підпільники.

Все розпочалось освяченням пам’ятного хреста, який тепер служитиме скромною згадкою про ту сумну подію, після чого о.Ярослав Мендюк і о.Павло Паталій відправили панахиду.

Мельник Тарас коротко ознайомив присутніх із перебігом подій 70-ти річної давності:

В ніч з неділі на понеділок, 6 червня 1949 року в Спас прийшла група з восьми підпільників ОУН. Троє відправилось у село, а Байда, Павук, Тонько, Рішучий, Залізняк залишились на краю села в стодолі.

Про це довідався місцевий зрадник і відправився в Рожнятів, де доніс капітану Єрьоміну, що в селі перебувають повстанці.

По обіді троє підпільників, які пішли в село, розмовляли з місцевими жителями, як один із них побачив, що зі сторони Рожнятова наближається машина. Зрозумівши, що йде облава, вони втекли попри цвинтар і заховались у житі, де й пробули до вечора, аж поки місцевий житель їх не перевів в Лоп’янку.       

В тому часі з Лугів приїхала ще одна машина з більшовиками і почали оточувати господарство, де перебувало п’ять повстанців, які тільки сіли обідати. На вимогу здатися живими вони відкрили по облавниках вогонь. Зав’язалась стрілянина, в ході якої стодола загорілась і повстанці вирішили вириватись з оточення.

Герой Антонович взяв пістоль у руки

– Я живий не здамся большевикам в руки!

Павук відбиває, друзям  помагає

А Желізняк із Байдов у ліс втікає

 Павук застрибнув в бочку, і почав відстрілюватись, за ним на вулицю вибіг Залізняк і Байда. Залізняк вже добіг до паркана, але ворожа куля звалила його на землю. Байда сховавшись за криницю ще відстрілювався з кулемета і скосив на землю кілька ворогів, але один з облавників підкрався збоку і автоматною чергою убив його. Тонько з Рішучим, залишились в палаючій стодолі. Розуміючи, що вирватись не вдасться, вони під вигук “Слава Україні” підірвали себе гранатами. Тіла повстанців так і згоріли в тій стодолі. Те що від них залишилось більшовики забрали в Рожнятів, і закопали десь на цегольні.

Родич підпільника “Байди” (Николюка Миколи) Ярослав Комарик продекламував присутнім власного невеликого вірша, якого присвятив загиблим:

Також були присутні родичі “Залізняка” (Лешко Миколи). Зокрема п.Богдан, який напередодні поділився фото свого стрия, розповів про поневіряння, які спіткали сім’ю після його загибелі:

ЛЕШКО Микола Іванович, “Береза”, ”Залізняк”

Опісля Ярослав Комарик розповів вірш написаний невідомим автором після останнього бою підпільників:

Після – у виконанні членів районного осередку братства ОУН-УПА прозвучав Гімн Українських Націоналістів

Завершилось дійство традиційно – виконанням державного гімну.

Там темна нічка гори вкрила,

А місяць з зорів виглядав,

Там у село поміж ялівці,

В село хтось тихо поспішав.

Там йшли п»ять друзів повстанців,

Вни стали скорше поспішать.

Та як зайшли в одну стодолу,

То стали там квартирувать.

Там був, мов орел, перший «Байда»,

З ним був ще «Тонько» й «Залізняк».

З ними були ще два герої-

Це був «Рішучий» і «Павук».

А над стодолов соловейко

Цілую нічку щебетав,

Він славним п»ятьом друзям повстанцям

Сумную вістку щебетав.

Ти «Байдо», ні про що не знаєш,

Ти спиш собі спокійним сном,

А два прокляті яничари

Вже поспішають у район.

Ти «Байдо» ні про що не знаєш,

Що ворог окружляє вас,

І що сьогодні із друзями

Ти розпрощаєш усіх нас.

Сходило сонце із-за гори,

Як кат стодолу обступав,

Як славний «Байда» із друзями

Катів чергами привітав.

Скачіть ви хлопці до стодоли,

А там Єрьомін закричав:

«Вогонь, вогонь, стріляй в бандерів.»

І кулемет застрекотав.

Тут зав»ячався бій завзятий,

Від гуку стогне аж земля,

І під гучним запальним стрілом

Враз виникає полум»я.

Горить стодола, не вгасає,

Друзі почалися прощать,

Кричали: «Слава Україні!»

І чути вибухи гранат.

Лиш тільки два друзі зостались-

Це «Байда» й «Тонько» мов орли.

Вони відважно відбивались

З катами дикої Москви.

В бою нерівнім впав ранений,

Вмирає «Тонько» партизан,

І тільки «Байда» мов той орел

З катами відбивався сам.

Кати почали відступати,

А «Байда» через тин скакав.

І під густим ворожим стрілом

Він неживий під тином впав.

Тепер ви зрадники прокляті

Щости  зробили поглядіть,

Везіть з катами мертві тіла,

Ще й катувати поможіть.

Бо ви продали п»ять повстанців

Катам за тридцять срібняків,

Вас не мине повстанча кара,

Вас не мине повстанчий гнів.

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ