31 жовтня 1943 року учні торгівельної школи зібралися, щоб традиційно відвідати Службу Божу у храмі Святого Архистратига Михаїла. Прийшов і Василь Мацьків, який мешкав на приватній квартирі. Проте, колег-”бурсаків”, які жили у гуртожитку, не було. Товариш, якого відправили подивитися, чому немає хлопців, пришов нажаханий. Адже у кімнатах хлопців — безлад. Йому сказали, що всіх арештувало гестапо.
Саме проживання на приватній квартирі і врятувало від смерті Василя Мацьківа. І саме йому судилося першому підняти тему розстрілу своїх колег, опублікувавши спогади у часописі “Свобода”, що виходив у США. У своїх спогадах Василь Мацьків розповів про страту хлопців. Їх привезли на калуську торговицю у четвер, 4 листопада 1943 року. Примусово зігнали людей. Із автівки гестапо почали витягати по троє-четверо побитих хлопців. Люди почали їх впізнавати. Кожному із хлопців призначена куля. Не вижив ніхто.
У 1942 році німці дозволили відкрити в Калуші торгову школу. Тут навчалося 150 підлітків, у тому числі із нашого селища. Програма школи була розрахована на два роки. Для того, щоб вчитись у школі, учні складали вступні іспити. Викладачами були здібні люди, багато хто з них мав звання професора.
Учнів торгової школи звинувачували у причетності до ОУН. Їм було від 14 до 19 років. Сліди страшного злочину там можна побачити й сьогодні. Діри від куль досі бережуть на собі металеві двері колишньої пивниці…
Це було 4 листопада — морозний день, коли вже встиг випасти сніг. У Калуші на той час було людно, адже містяни і мешканці довколишніх сіл з’їжджалися на торговицю. Їх демонстративно розстріляли біля однієї з крамниць.
Серед розстріляних були Ярослав Глушко, Ярослав Панько, Iгор Писар з Перегінська.
Тих арештованих, яких не розстріляли, вивезли до таборів або пропали безвісти. Арештованого Iгоря Писар судили два рази, бо був неповнолітній. За другим разом засудили до страти. Щоб якось повідомити батьків, Ігор написав на стіні камери: «Писар Iгор — кара смерти!» Залишилися спогади Стефанії Леонівни Стурко (Пекар-ської). Вона пригаду€, що Iгор вписався в її блокнот на пам’ять на обкладинці з такими словами:
Тут вписатись на обкладці,
Така моя гадка.
Всі картки повилітають,
Лишиться обкладка.
Iгор – подрузі Стефі. Калуш, 1943р.
Достеменно невідомо, чим могла бути викликана така агресія нацистських окупантів. Адже 1943 рік не був періодом загострення конфліктів між галичанами і нацистами.
Як стверджують сучасники подій, ходили чутки, що у Вістові вбили німця. Тому і послідувала така жорстка реакція. За свідченнями очевидців, хлопців привезли на страту у самій білизні, і — дуже покалічених. Тож, напевне, їх допитували. Богдан Яневич (голова Калуського міськрайонного історико-просвітницького товариства “Меморіал”) стверджує: документів, протоколів допитів, — немає. Можливо, наразі вони перебувають в архівах інших областей. А, можливо, німці забрали їх із собою або й узагалі знищили.
Досі не визначено точне місце поховання хлопців.
[…] Розстріл учнів у Калуші 4 листопада 1943 року […]