Kapliczka przydrożna Perehińsko woj. Stanisławów; naklejona fiszka IHS UJ Archiwum Fotograficzne.0003-small0951-small

0952-small 0953-small0954-small

 

Перегінськ з Ангеловим і Підлютим – це село Долинського повіту, 24 км на південний схід від м.Долини, 15 км від с.Рожнятова, в селі цьому знаходиться поштамп. Село це є дуже велике і розлоге. Віддаленість з півночі до півдня по прямій лінії становить 50 км. На південно-західній частині лежать з півночі на південь: Рішняте, Вільхівка, Рівне, Липовиця, Суходіл і Ілемня, на заході – Лолин. Південно-західна і північна частина села прилягає до мадярської (угорської) границі, на сході розміщені села Калуського повіту: Ясень, сливки і Небилів, на півночі – Ловаги і Слобода Рівнянська.

Вздовж східної границі пливе потік Лахів, притока Лімниці, а потім з Лімницею тече аж до північного краю. Лімницю наповнюють численні притоки. Найважливіші з них розташовані від півдня до півночі: Воронів, Дарів з Коритвиною, Петрос, Молода з Мшаною і Котильцем, Нередів, Тодір, Сокіл, Свинний, Чута – з лівого берега. Ліва притока Радова з Радівкою пливуть з півдня до півночі і впадають на межі села Вільхівка до однієї з численних в тій стороні плечей річки Лімниці. Вздовж західної границі тече Чорна Ріка, притока Молодої, аж до гирла ріки, а далі Молода тече сама, пізніше до неї приєднується річка Мшана.

На мадярській (угорській) границі височіють з заходу до південного сходу: Верх Чорної Ріки – до 1279 м, Попадя Велика – до 1742 м, Коритвина – до 1680 м, Прелука – до 1258 м, Клива – до 1619 м, Буштул – до 1693 м. На просторі між Лімницею і Даровим височіє гора Дарів – до 1263 м, а на північному сході віл неї гора Овал -1615 м, між Даровом і Петросом підносяться гори: на північному сході від неї Ялова Клива – до 1563 м, між Петросом і Котильцем височіють: Канюсяк Великий – до 1647 м,а на північному сході від нього Канюсяк Малий – до 1627 м, між Котильцем і Молодою височіють: гора Грофа – до 1752 м, між Молодою і Нередовим гора Люта – до 1032 м, між Нередовим і Тодором гора За Тодорем – до 1053 м, між Тодором і Свинним гора Тодір – до 1146 м, між Свинним і Чутою гора Явірник – до 1125 м, між Чутою, Лімницею і Радовою гора Погорілець (Облаз) – до 867 м, Угрилів – до 859 м, Верх Сухий – до 910 м і Голиця – до 916 м.

В південно-західному краї села підносяться: на правому березі річки Молодої – Оскомарне – до 1405 м і Менчіл – до 1470 м, а на лівому березі гора Молода – до 1724 м, гора Мшана – до 1192 м і Яйце Перегінське – до 1600 м. Вздовж границі від Суходолу і Ілемні до кінця тягнеться гірське пасмо (хребет) Аршиця від південного заходу на північний схід. Забудування села лежить в низині (513 м на південь, 456 м на північ). На півдні лежить тартак над одним з плечей Лімниці, який з»єднається з Радовою, 14 км на південному заході від будівель села лежить Ангелів над Лімницею.

Місцевість та, звана також «Ангеля», була колись примістем Перегінська. Та місцевість є покинутою від давніх часів, сьогодні в руїнах лежать будівлі фабрик заліза, а також кільканадцять хат, які служать за приміщення робітникам. Сьогодні тут крім руїн, лісів, гаїв і тартаку нічого не залишилося. Грунт тут глиняний і шутруватий. Під ним міститься пісковик карпатський. Між тим родовищем і глиною знаходяться поклади залізної руди. Фабричне поселення заснував тут в 1810 році митрополит, князь Антоній Ангелович.  До 1812 року тривало поселення того місця, а також будова доменної печі і інших будівель. Було виділено 300 м грунту, а зведення тих будівель коштувало 252 000 злотих. Після смерті князя Ангеловича в 1814 році короткий час фабрика не працювала. На відстані  5 км на південний захід від Ангелі лежить Тодір (тартак і помешкання для робітників), 4 км на південний захід від нього – Підлюте, а 3 км на південний захід від Підлютого – Осмолода (тартак і помешкання для робітників).  В загальному обсязі земля становить 59 013.

В Рожнятові греко-католицька церква, деканат  Перегінський, Львівське архідияконство. До Перегінського деканату  належать парафії: Цінева, Долина, Дуба, Ілемня, Янівка, Ясень Долішній, Креховичі, Лицівка, Липовиця, Лолин, Лоп»янка, Мізунь, Небилів, Вільхівка, Пациків, Прислуп, Раків, Рожнятів, Сливки, Спас, Струтин Нижній і Вищий, Суходіл, Сваричів, Велдіж. В селі є церква Святого Духа і філіальна церква Різдва Пресвятої Богородиці. Є також штатна школа (двохклясова). Тартаків водних є декілька:

1)з однією пилою звичайною, в рік потребує 800 м. куб. смерекового дерева і дерева ялиці, виробляє 530 м. куб. дощок, лат і брусів;

2)два – з чотирма пилами звичайними і однією циркулярною – потребує в рік 8660 м. куб. дерева смерекового і ялиці, виробляє 5100 м. куб. дощок, лат і брусів;

3)три – з тьома пилами звичайними і двома циркулярними, виробляє стільки ж матеріалу як тартак під номером два;

4)чотири тартаки з 6-ма пилами звичайними і 2-ма циркулярними, потребує 9300 м. куб. дерева смерекового і ялиці, виробляє 6000 м. куб. дощок, лат і брусів;

5)один тартак, 2-і пили звичайні і одна циркулярна, потребує 2720 м. куб. дерева смерекового і ялиці, виробляє 1700 м. куб. дощок, лат і брусів.

Всі ті заклади лежать над Лімницею, яка сплавляє вироби з дерева. Ріка впродовж 6 місяців в році переплавляє дерева. Виробляють ті тартаки в рік 2 млн. штук гонтів. Є крім цього два заклади, в яких з дерева ялиці виготовляють в рік 100 м. куб. дерева резонансового. В Перегінську знаходяться великі родовища торфу. Згідно  Шнейдера Перегінськ називався «Перегінулько», «Чевчива».

З руських книжок село належало до катедри церкви галицької, крилоської, однак село перейшло через заставу або продаж в світські руки. В 1548 році корль Зигмунд І дозволив Макарему, владиці львівському, галицькому викупити з рук Гембецького Мечея монастир і село Перегінськ (архів, бернандинь, Львів). Але справа та тягнулася довго. В наступних часах село вважалося як королівське, а в 1582 році король Стефан Яцик звільнив Перегінськ від робіт, податків і т. д. В 1593 р. Станіслав Жувкевський, каштелян львівський і Гедеон Балабан, львівський і галицький єпископ і владика завіряють угоду з Войціхом Куропатським, який мав претензії до села. 18 листопада 1638 р. Владислав ІV  передає село Перегінськ після смерті Олександра  Балабана – Янові  Станіславу Яблонському.

В 1565 р. Єжи Балабан підтверджує, на прохання Желіборського, єпископа львівського, що село Перегінськ здавна належить до церкви кафедральної в Галичі. В ілюстрації волинській з 1661р. і 1662р. читаємо: «Тої держави посесором є Станіслав Яблонський, село має 16 ланів, тепер тримає тільки 6, бо 10 у них відібрано. У селі є священник, млин, корчма. Піддані з села Перегінська скаржилися перед нами, що їх примушують платити податки Речі Посполитій давати з 16 ланів, а у них тільки 6, а 10 віднято до Рожнятова». В наступних ілюстраціях занотовано є протест Єжи Гоновського, Арсенія Желіборського проти Станіслава Яблонського, який посідає несправедливо правительство над Перегінськом.

У 1676р. на село Перегінське напали татари, а люди зібравшись в горах, оборонялись в місцевості, яка називається Чута. Юзеф Шумлянський пише про це: «За Перегінськом в горах є місце назване Чутою, є воно найкращою фортецею, «там люди охоронялися від татарів».

25 лютого 1690р. Станіслав Ян Яблонський, воєвода і генерал земель руських, іменем своїм і сина свого малолітнього Станіслава, затверджує угоду з Юзефом Шумлянським, єпископом львівським, за допомогою якої Перегінськ переходить на користь церкви в Галичі (архів, бернандинь, Львів). 28 травня 1690 р. запрошений Ян ІІІ на просьбу єпископа Шумлянського на річні ярмарки в Перегінську (Літературний збірник, 1874, с.667) єпископ львівський будує в Перегінську церкву і монастир св. Онуфрія. Про це можемо прочитати в « Літературнім збірнику»: «Тоді до вічної пам»яті хвали Божої збудував я через декілька років церкву і монастир святого Онуфрія, які колись через ворогів Батия і Мамая були зруйновані» ( Літер. зб., с.230, архів, Львів).

Документи, які підтверджують права і привілеї села Перегінська до церкви галицької в Крилосі, подані в Актах земельних. Був ще один монастир Васильянів в Перегінську, який заложив князь Федор Ольгердович коло 1400р. на горі Сергій. Князь Федор записав  Перегінськ разом зі всіма грунтами монастиреві. В наступних роках тягнувся довгий процес між єпископом Львом Шептицьким і законниками. Шептицький доводив, що Перегінськ належить до єптскоптства, Васильяни ж  твердили, що село і його власність належить монастиреві. Процес тривав протягом 20р., а закінчився в 1780р. на користь єпископства. Монастир цей зруйновано в 1744р. і приєднано до крилоського. Був тут ще монастир Перегінсько Радівський, який згідно ревізії ігуменів з 1724р. залишався під дирекцією ігумена С. Онуфрейського, в якому був тільки один чернець. Священник Петрушевич додає, що був ще монастир на горі Чурік. З руїн, які оточували давній замок Перегінськ, залишилися сліди до сьогодні.

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ