Коли вороги українського визвольного руху намагалися подати боротьбу воїнів УПА як дії бандитських угруповань, вони не змогли передбачити декілька моментів. Так, вони готували псевдоупівців, котрі знали звичаї західняків і навіть говірку, згодом вони чинили злочини проти місцевого населення. Та вони не врахували декількох речей. І однією з них було масове створення чудових пісень українцями про своїх захисників. В Перегінську таких пісень є дуже багато. Подаємо наступний зошит пісень, які записала Люклян Любов, а продиктувала Люклян Юлія Степанівна. Тут  подані не лише повстанські пісіні, а й стрілецькі та інші, які висвітлюють нашу історію.

IMG_20161231_122250 Посередині Люклян Юлія Степанівна

 

У незвищах, попід горою

У назвищах, попід горою викопані шанси,

Прийшли до нас австріяки у вівторок вранці.

Прийшли до нас австріяки у живний вівторок

Тай привезли із собою ще канонів сорок.

 

Привезли ті канони, почали стріляти.

Ой стали москалики по горах тікати.

Ой стріляли сім неділь, нічого не зробили,

І прийшов їм такий розказ, аби відступили.

 

Недалеко відступили-лиш до Жидачева,

Сім неділь стріляли ще по наших селах.

А в середу пораненьку, як вже відступали,

Чотирьох вбитих залишили, щоби поховали.

 

Самі ями покопали, самі поховали

І над тими жовнярами ревно заплакали.

Заплакали усі люди, найменша дитина,

За що кровця тих жовнярів, за що ся пролила.

 

Та як була б його мати ревно заплакала:

Ой, сину мій, соколику, том тя викохала,

Том тя викохала, том тя вибавила,

Щоб тебе москалева граната розбила.

uМогила польських солдатів Першої світової війни в Перегінську

 

Відправляла мати сина

procshanie_slavyanki

Відправляла мати сина під Крути до бою,

Розчесала кучерики понад головою.

Ой іди ж ти мій, синочку, та й не убавляйся,

Як побореш воріженьків, додому вертайся.

 

Добре, стара мати, вчиню твою волю,

А ти клякай на коліна та й молися Богу.

А ти клякай на коліна та й молися Богу,

Щоб здоровий повернувся із бою додому.

 

Ждала мати сина, під Крути ходила,

Між трупами пізнавала головоньку сина.

Як пізнала мати головоньку сина,

Положила на коліна  і заголосила.

 

Встань герою, встань герою, бо я твоя мати,

Сину любий, Боже милий, вороги прокляті.

Не вмираю я один, вмирає нас троє братів,

Що боролись за Вкраїну, проти ворогів.

 

На кладбище ідуть, хрест березовий несуть,

А за ними матіроньки дрібні сльози ллють.

Поставили хрест берези, обняли його вінком,

Спрочивайте, вигерої, земля вам пером.

 

Чи чуєш ти друже-юначе

Чи чуєш ти, друже-юначе,

Чи чуєш ти братських кайдан?

Як нарід голодний твій плаче ,

О скільки страждання, о скільки печалі?

 

Чи чуєш Дніпро висихає,

Пороги шуміти стають,

Зозулі по деревах сідають,

Вкраїні недолю кують?

 

Чи чуєш, як грають гармати,

Як стогне стражденна земля,

Як плачуть зранені Карпати?

Ми йдемо до бою пора.

 

Ми йдемо до бою за волю.

Тюрми і неволі вже край.

А як я упаду в тім бою,

Ти друже мене поховай.

 

Скажи, як заплаче дівчина.

Скажи, щоя вбитий лежу,

І виросте наді мною калина

І вкриє головоньку мою.

 

Десь там серед поля видніє

Висока могила з хрестом,

А хрест березовий схилився,

Прибраний зеленим вінком.

 

Нічка була темна

Нічка була темна, всюди було тихо,

До нашого села підсувалось лихо.

Підсувались кати попід кожні хати,

Арештують друзів за підпільну працю.

 

Арештують друзів, в»яжуть позад руки,

І вивозять друзів на тюремні муки.

Їсти їм не дали, воду їм носили,

По шість разів на ніч нагаями били.

 

Ой сиділи друзі аж півтора року,

Аж випустили їх слухати вироку.

Вирок прочитали, на смерть засудили,

Скоростріли зачеркали, друзі повалились.

 

Поховали друзів під зеленим дубом,

Тай  накрили друзів золотим тризубом.

Слава, слава за Вкраїну стала,

Слава тим  героям,ще й Вкраїні слава.

 

У неділю стара мати

011

У неділю стара мати під в»язницю підійшла,

Вона своєму синові передачу принесла.

-Передайте передачу, він, напевно, є ще тут,

Може завтра чи позавтра на Сибір його везуть.

 

-Не завезуть,- каже ключник,- твого сина на Сибір,

Твого сина засудили вчора ввечері на розстріл.

Стара мати, як почула, передача впала з рук,

Дрібні сльози покотились з її стареньких груд.

 

Не плач мати старенькая, не лиш ти на світі одна,

Таких матерів є много, їх побачиш тут щодня.

А в неділю стара мати до церковці підійшла,

А вона свойому  синові Службу Божу найняла.

 

Вчора було літо

card-7

Вчора було літо, а нині – зима.

Любила я повстанця, а тепер його нема.

Любила я повстанця і карії очі,

Шинеля розпущена, граната при боці.

 

І вискочив на коня повстанець молодий,

І подарив дівчині перстень золотий.

І подапив дівчині перстень золотий,

Щоби не виходила за іншими вночі.

 

-Дивися котрий час, бо може я з тобою,

З тобою стою останній раз.

І поїхав повстанець за зелений гайок,

І подарив дівчині вишиваний платок.

 

Іде дівчина з гаю і стука в вікно,

А мати відзивається: – Не сплю, доню, давно.

Ой, доню, ж моя,  доню, де тобі ніч була?

Очка твої заплакані, розпущена коса.

 

-Ой, мамо,ж моя, мамо, була я у гаю,

Коса моя розплетена, в розлуці я жию.

Коса моя розплетена, в розлуці я живу,

Я з милим розпрощалася в вишневому саду.

 

Подай, дівчино, руку на прощання

Подай, дівчино, руку на прощання,

Може, останній вже раз.

Прийшла година, треба іти до бою,

Треба сповняти наказ.

 

Ой ішли ми темненької ночі,

Зорі на небі сяяли.

Гармати били, а ми наступали,

Один по одному падав.

 

Бачив я, бачив раненого друга,

Упав на землю ще живим.

Червона кров текла рікою,

Останнє слово говорив:

 

-Напишіть до батька, напишіть до неньки,

Напишіть до любої дівчини,

Що гостра куля грудь мою пробила

О пів до другої години.

 

Напишіть до батька, напишіть до неньки,

Напишіть до любої дівчини,

Що мене ховають у неділю вранці

О пів до восьмої години.

 

Ой не було батька, ой не було неньки

І не було любої дівчини.

Лиш товариші за мною плакали,

Оркестр жалібно іграє.

 

Не забудь, батьку, хреста положити

На тій високій могилі,

Щоби спом»янули, де я спочиваю

На тій далекій Україні.

 

Згадай, згадай, моя матусе

-Згадай, згадай, моя матусе,

Згадай, що я твій син.

Як був малий, то ти гляділа,

А як підріс – кати взяли.

 

-Не мала м сили боронити,

Не мала м сили, бо м стара.

Кати злетілись, мов ті круки

І закували юнака.

 

А як привели на команду,

То пан полковник ся спитав:

-Признайсь, признайсь, націоналісте,

Хто ще з тобою воював?

 

А хоч на вбийте, хоч заріжте,

То я вам правду не скажу,

За своїх вірних товаришів

Свою головоньку зложу.

 

Вийшла стара мати на високу гору

Вийшла стара мати на високу гору,

Кличе, кличе свого сина із війни додому:

-Ой ходи, синочку, із війни до домочку,

Най я тобі змию хоч раз головочку.

 

-Не мила с мене, мати, як я був при тобі.

Тепер мене не змиєш, бо я жовнір собі.

Змиють, змиють мені дощі мартовії,

Розчешуть, розчешуть кучері кулі сталевії.

 

Завтра в далеку дорогу

1341590760-random7682-06_07_12

Завтра в далеку дорогу

Коня я свого осідлаю,

Кріса закину на плечі

І милу свою розпрощаю.

 

Ой їдуть, їдуть партизани,

За ними лиш вітер, лиш віє.

Ой не одно серденько

Плаче за ними та мліє.

 

Ой не один з партизанів

Вже не побачить родину,

І не обійме єдину,

Бо в полі з ворогом загине.

 

Ой хоч загине, загине,

Та не загинула слава,

Бо хоч упав, та розгромив

Вороже військо – навалу.

 

Грала, грала чудовая скрипка

hqdefault

Грала, грала чудовая скрипка.

Сумні звуки в далечінь неслись.

Згадав увечір чудову дівчину

І ті сльози, що ллялися вниз.

 

І гукнула здалека гармата,

І від гуку здригнулась земля,

Скрізь трималась холодна земля,

Не трималась плечей голова.

 

Покотилась стрілецька головка,

Покотилась не перша вона.

Застогнали стрілецькі могили,

Кров зросила батьківські поля…

 

Під білою березою

Під білою березою

Стрілець ранений лежав,

З грудей ллється кров червона,

Хрест свій вірно тримав.

 

Крутився чорний ворон

Над стрілецьков головов (нерозбірливо)

Ой лети ж ти чорний ворон

На Вкраїну, в дім рідний.

 

Та скажи моїй дівчині,

Що стрілець я жонатий,

Оженила мене куля,

А звінчав кривавий біль.

Будь здорова, дівчинонько,

Будь здорова на ввесь вік…

 

А вітер колише зелену траву

Розпрощався стрілець із своєю ріднею,

Сам поїхав в далеку дорогу.

За рідний свій край, за стрілецький звичай,

Впав в бою за свою перемогу.

 

А вітер колише зелену траву,

Молодий дуб на дуба схилився,

Листя шелестить. Вбитий стрілець лежить –

Hад ним коник його зажурився.

 

Ой, коню, мій коню, не плач наді мною,

Я тим часом полежу в степу…

Біжи, коню мій, скажи мамі моїй,

Що я в степу лежу вже убитий.

 

Hехай брати і сестри та рідная мати,

Hехай вони за мною не плачуть.

Я в степу лежу за Вкраїну свою.

Чорний крук наді мною вже кряче.

 

Стрілецькая слава не вмре, не загине,

Будуть про неї внуки співати,

Що були козаки, та й за волю лягли,

Тепер можемо тільки згадати…

 

 

3 КОМЕНТАРІ

  1. Дуже перепрошую і хочу внести деякі корективи у перший текст. “У Незвищах (це є справжнє село Незвисько у Городенківському районі) попід горою викопані шанці (а не шанси) …відступили недалеко лиш до Живачева ( а не Жидачева. Село Живачів у Тлумацькому районі дуже близько “недалеко” від Незвиська)