66 річниця загибелі повстанців Григорія Вацеби «Сулими», його дружини – Марії Вацеби «Калини», Ярослава Белийовича «Дуба» (1932 р.) та невідомих воїнів – «Голуба» і «Тараса».

7 липня 1951 року в селі Ловаги Рожнятівського району від рук НКВС загинули Григорій Вацеба «Сулима» (23.01.1917 р.) , його дружина – Марія Вацеба «Калина» (10.04.1924 р.), Ярослав Белийович «Дуб» (1932 р.) та невідомі воїни – «Голуб» і «Тарас». Кожного року вшанувати пам’ять героїв приїжджають внуки та родичі, Братство УПА Рожнятівщини та небайдужі патріоти, а також громада с.Ловаги з о.Іваном. Після Служби Божої у церкві, була відправлена панахида біля місця загибелі повстанців та проведено віче в честь героїв.

Григорій Вацеба, народився 1917 року в багатодітній сім’ї в селі Радчі нині Тисменицького району. Після закінчення гімназії Григорій учителював, диригував хором у с. Старому Лисці. Організував товариство «Сокіл» при місцевій «Просвіті». А з 1938 року став членом ОУН. Під час німецької окупації він пішов у підпілля. Серед побратимів був відомий під псевдо «Варнак» та «Сулима». Керівництво підпіллям швидко помітило неабиякі організаторські здібності Григорія, якого спершу призначили керівником Станіславського надрайонного проводу, потім — Галицького, 1948 року він став надрайонним провідником Надвірнянщини. Саме тут 2 квітня 1949-го Г. Вацеба закінчив роботу над унікальною пам’яткою визвольного руху — «Щоденником Надвірнянського осередку ОУН «Верховина» в зимовий період 1948—1949 рр.». Свої нотатки Григорій Вацеба робив при світлі каганця, а потім диктував дружині «Калині» (Марія Бабінчук), яка друкувала їх на машинці. На 1951 рік Григорій Вацеба був заступником Калуського окружного провідника ОУН і мав псевдо “Маґура”.

Марія Бабінчук «Калина», будучи найстаршою в сім’ї, що проживала у с. Старому Лисці, допомагала по господарству. Після закінчення семилітки вступила до гімназії сестер василіянок у Станіславі й одночасно вчилася на медичних курсах. Уже в 1941-му почала брати активну участь у визвольному русі, стала членом ОУН. Працювала в шпиталі Станіслава, що дозволяло допомагати медикаментами підпільникам. А перед другим приходом «червоних визволителів» і сама пішла у підпілля. Ким тільки не довелося бути Марії Бабінчук за шість років підпілля — і санітаркою, і друкаркою, і радисткою.