Вірші і пісні із зошита Римик Анни та Володимира (брата Римика Богдана сотенного “Ханенка”).

001  002

У неділю вранці, не так дуже вранці

У неділю вранці, не так дуже вранці

Зійшлися до хати молоді повстанці.

Зійшлися до хати та й стали казати:

-Скількосмо прожили, скільки треба ждати?

 

А Петро промовив: -Дай, Ромку, дзигара.

-Ой зачекай, друже, дам я тобі зараз.

Посяг у кишеню, за гранату взявся,

Тай через хвилину в хаті вибух стався.

 

Ранило газдиню і малу дитину.

Стара ненька вчула сумненьку новину.

І Петра ранило, не дуже тяженько,

Мучився повстанець, вечір був близенько.

 

Через пів години надійшли совіти,

Молодих повстанців не було де діти.

Викопали яму тай їх поскладали,

А в неділю ввечір повстанців ховали.

 

Йшли за Ромком сестри та й гірко плакали,

-Ми не маєм тата, ми не маєм мами,

Ми не маєм тата, ми не маєм мами,

Малисмо надію на тебе Романе.

0%d0%bb19%d1%83%d0%bd0%d0%bf20Фотографії Римик Анни та Володимира

Закерничне, 1995 рік

Нічка була темна

Нічка була темна, всюди було тихо,

До нашого села підсувалось лихо.

Підсувались кати до кожної хати,

Арештують друзів за підпільну працю.

 

Арещтують друзів, в»яжуть назад руки,

Та й вивозять друзів на тютемні муки.

Їсти їм не дали, воду доносили,

По сім разів на ніч нагаями били.

 

Так сиділи друзі аж півтора року,

Аж їх випустили слухати вироку.

Вирок прочитали, на смерть засудили,

Скоростріл зачеркнув, друзі похилились.

 

Поховали друзів під зеленим дубом,

Та й накрили друзів золотим тризубом.

Хрест з нашим прапором стоїть на могилі,

Спіть спокійненьким сном ви синочки милі.

 

А старий Провізор мав сумну промову:

-Слава Україні, та й героям слава,

Аби Україна самостійнов стала,

Хай живе Україна, Українська Держава.

02%d0%bc%d0%bf8  uyy vhСухий Потік, біля хреста, де загинув сотенний “Ханенко”, 20 червня 2005 рік

У горах Карпатських дуб старий стоїть

У горах Карпатських дуб старий стоїть,

А під тим дубочком партизан лежить.

Він лежить не дише, він неначе спить,

Золоте волосся вітер шелестить.

 

Ой було у батька п»ятеро синів,

А той наймолодший звався він Андрій.

Йшов він в партизани, він вже воював,

За рідну Вкраїну він життя віддав.

 

Ой то мати плаче, що не має сина,

А дівчина плаче, що вна сиротина.

Ой не плач, дівчино, не плач, не журися,

Візьми цю хустину та й гарно витрися.

 

Щоб ти пам»ятала, щос милого мала

У горах Карпатських його поховала.

Високу могилу йому висипала.

А на тій могилі тризуб ти поклала.

 

А під тим тризубом словом написала:

-Слава Україні та й героям слава,

Хай живе Україна,Українська Держава,

Аби Україна Самостійнов стала.

00tt2 001yy

Гей там при долині

Гей там при долині, гранатами зритій,

Лежить не від нині партизан убитий.

Його тіло біле від вітру зчорніло,

А личко розцвіле – зів»яло, змарніло.

 

Не заплаче мати та й над головою,

Не посадить м»яти на могилу твою.

Береза не зронить листків на могилу,

І дзвін не задзвонить, не сповістить милу.

 

Не викує, брате, твоїх літ зозуля,

Закує в гармати ворожая куля.

Один бір заплаче нишком серед ночі,

І ворон закряче виймаючи очі.

 

Одні рано-вранці вітри заголосять,

Вовки-сіроманці кістки порозносять.

І кров по долині накриє мурава,

Но слава не згине, партизанська слава.

Гей там при долині, гранатами зритій,

Лежить не від нині партизан убитий.

003004

Вірш про червоних катів сталіністів

Ой, ви прокляті червоні тирани,

Які нанесли ви Україні рани,

Українці думали, що ви визволителі,

А ви сталіністи , прокляті душителі.

 

Кати сталіністи , ганебні убійники,

За що катували вкраїнський народ,

За що в кирницях убиті стогнали,

А ви заливали живих ще вапном.

 

Лишилися свідки, яких ви не вбили,

І правду народам вони розповіли,

Як ви катували, у тюрми кидали,

Як діти маленькі услід їм кричали.

 

Не катуйте маму, не вбивайте тата,

Пустіть їх на волю, Вкраїна багата.

Ви їх не пустили, ви їх убили,

А їхні трупи взяли зложили.

 

Один партизан в ту мить оживає,

Із тої катівні надвір виповзає,

А кат надлітає, пістоль витягає,

І партизана кат добиває.

 

На нашу Вкраїну прийшли кагебісти,

Гадали убійники, що Вкраїну знищать.

Вкраїна не вмерла, Вкраїна повстала,

Повстанча армія її захищала.

 

Захищали герої, які воювали,

І за Вкраїну життя своє склали.

Вони молоденькі ішли воювати,

Аби Україну катам не віддати.

 

Червоний москаль в кирзових чоботях

Прийшов Україну священну топтати,

Храми закривати, хрести руйнувати,

За то сталіністам не має пощади.

 

Живі ще живуть і мертві повстануть,

Проклятим катам вони все нагадають,

Як рідну Вкраїну кати сплюндрували,

Як українці голодні вмирали.

 

Як партизани в лісах загибали,

Бо Україну вони визволяли.

Ви їх стріляли , в катівні звозили,

А хто живий був, ви їх судили.

 

По Сибірах українці бідили,

Ви їх на 25 років судили.

В Хабаровськім краї і в Магадані,

По страшних тюрмах герої не здались.

 

Сотні героїв із тюрем вернулись,

Про вас, катюгів, вони не забули.

Як на морози босих кидали,

А партизани катам не здавались.

 

Хто з тюрем вернувся в роки п»ядтесяті,

Кого не добили московські кати,

Тримаймо прапори, Золотий Тризуб,

Бо рідна Вкраїна вже вільною буде.

 

 

 

 

 

 

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ