Народився Володимир Романович Патрій у заможній, інтелігентній, освідченій, патріотичній родині 1919 року в Перегінську. Ще дуже юним він вступив в підпільну організацію, що вела боротьбу проти польського уряду. Є відомий випадок, що кілька хлопців намастили пам”ятник Пілсудському в Рожнятові ведмежим жиром, і собаки, зачувши ведмежий запах, кілька годин гавкали на пам”ятник, завдавши цим клопоту полякам. Серед тих хлопців був і Володимир Патрій.

1455864_1733034313685546_4928699986809687057_n-%d0%ba%d0%be%d0%bf%d0%b8%d1%8f
Володимир Патрій

Коли було проголошено самостійність Карпатської України в 1939 році в кінці березня, Володимир Патрій разом з іншими хлопцями пішов через гори на Закарпаття допомагати виборювати волю на Закарпатській Україн. В одному з боїв Володимир потрапив у полон до мадярів. Ті передали його польським властям, бо він був підданий Польщі. Поляки відправили його в тюрму “Береза Картузька”.

Його батьки скористалися деякими обставинами сім’ї Патріїв: у Патріїв служила дівчина Євдокія Волошин, і молодий Патрій закохався в служницю. Від їхньої любові народилася дівчина Параска.

%d0%b1%d0%b0%d0%b1%d1%86%d1%8f-%d0%b2%d0%be%d0%bb%d0%be%d1%88%d0%b8%d0%bd-%d1%94%d0%b2%d0%b4%d0%be%d0%ba%d1%96%d1%8f-%d1%96%d0%b2%d0%b0%d0%bd%d1%96%d0%b2%d0%bd%d0%b0
Євдокія Волошин
%d0%b1%d0%b0%d0%b1%d1%86%d1%8f-%d0%b2%d0%be%d0%bb%d0%be%d1%88%d0%b8%d0%bd-%d1%94%d0%b2%d0%b4%d0%be%d0%ba%d1%96%d1%8f-%d1%96%d0%b2%d0%b0%d0%bd%d1%96%d0%b2%d0%bd%d0%b0-%d1%82%d0%b0-%d0%bc%d0%b0%d0%bc
Євдокія з дочкою Параскою

Батьки хлопця від імені Євдокії подали до суду позов про визнання його батьківства щодо дитини. Мовляв, на Закарпаття син потрапив випадково, втікаючи від ганьби (народження позашлюбної дитини, а ще й зі служницею, було в той час і для парубка), а не воювати. На допитах Володимир підтвердив своє батьківство, і його випустили з тюрми. Але за вироком суду батько мав щомісяця виплачувати по 10 злотих аліментів на позашлюбну дитину.

14633380_1711329915855986_5026003736949844415_o
Вирок суду 10 липня 1939 року.
14642037_1711329459189365_8643003497614050903_n
Вирок суду 10 липня 1939 року.

 

Володимир повернувся додому. А в 1940 році його вбили більшовики в селі Ясень, та поховати в Перегінську не дозволили. Лише в 1941 році, коли наші землі захопили німці, родині Патріїв дозволили перепоховати сина в Перегінську. Розповідають, що перепоховання було багатолюдним. За труною йшли жителі Ясеня й Сливок, багато молоді їхало на конях. За похороном спостерігали два німецькі офіцери, але не вмішувалися. Виявилося, що Володимира видав більшовикам єврей Кауфман. Сестра Володимира Галина Патрій, довідавшись про це, у 1941 році застрелила єврея з револьвера. Німці вже на похороні бачили активність Галини Патрій і хотіли арештувати разом з іншими активістами, але її не було дома. Гестапо забрало брата Костя, і було сказано, що якщо прийде сестра в комендатуру, то Костя відпустять. Галина, щоб врятувати брата, з’явилася в комендатуру, їх обидвох вивезли в Івано-Франківськ, де і розстріляли.

За волю України з родини Патріїв загинули Мирон, Йосиф,Галина,Кость. В 1950-х роках родину виселили в Сибір. Там померли наймолодша сестра Марта та дружина Юрка Марта.

1455864_1733034313685546_4928699986809687057_n
Володимир Патрій, Леон Шпилька, Володимир Депутат

В газеті за „Калуським Голосом” за 21.ІХ. 1941 р. детально описано життя і смерть Володимира Патрія

„Я З ТІЄЇ РАСИ, ЩО КАРКУ НЕ ГНЕ” 

%d0%bf%d0%b0%d1%82%d1%80%d1%96%d0%b9
„Калуський Голос” за 21.ІХ. 1941 р

Як не шаліли б віками бурі над українською землею, звідки не віяли б на неї віт ри лихоліть, завжди, крім гнучких лозів, ростуть на ній горді дуби, що скоріше зламаються, ніж зігнуться, і вмирають із грізним гуком, аж земля здрігаеться навколо.

Ще одним доказом цього — це життя і смерть славної пам’яті Володимира Патрія. Покійний Володимир Патрій, с. Романа, народився 1919 року в селі ПерегІнську, Долинського повіту. Ще на шкільній лавці, попри пересічні здібності до науки, визначався він нетерпимістю до ворогів та паразитів українського народу. І за таку вдачу вже від ранніх літ довелося йому зазнати переслідувань та кар.

По приході большевиків на нашу землю молодий Патрій, як член ОУН, з запалом береться до праці. Під очима НКВД та його шпигів організує він свідому молодь Перегінська, Ясеня, Прислопа та околишніх сіл, наладжує з ними зв’язок, переховує тих, що змушені були критися, харчує їх, переводить із села до села в безпечніші криївки, доставляє літературу.

Під мас такої праці осінню 1940 р. комсомольці вислідили покійного, коли він переходив із Перегінська до Ясеня, й повідомили большевицьких прикордонників, що негайно пригнали кіньми до Ясеня. Обступивши зненацька хату, в котрій Володимир скривався, вони вислали двох до середини, які звеліли йти йому за ними. Він, не стративши панування над собою, на подвір’ї від скочив на бік і почав стріляти до большевиків із револьвера. Большевицькі опричники розбіглися та аж із укриття почали відстрілюватися, завдавши йому п’ять пострілів: у груди й руки… Покійний схопив ручну гранату й відбезпечив, щоб кинути на большевиків… В тому ж менті ранять його ще раз у руку… Граната вибухає й розриває йому рам’я… Від гуку гранати большевики розбігаються. Покійний використовує момент, вистрілює до напасників рештки набоїв з револьвера і встигає віддати у певні руки матеріяли, що з них вороги могли б розконспірувати організацію… Аж опісля, засипавши хату кулями, бандити наважують ся забрати вмираючого до місцевої лічниці. Коли сестра з лічниці, перев’язуючи йому рани, спитала, чи хочеться йому жити, покійний, відповідає, що воліє вмерти, ніж жити большевицьким рабом. 1 тут, в 4 годині ранку, дня 16 березня 1941 р. замкнув на віки очі…

Бандити не дозволили похоронити тлінні останки по християнськи і закопали наге скатоване тіло в кутку кладовища в Ясені, зарівнявши землю. Рідня і друзі старалися викрасти тіло вночі, та бандити ввесь час стерегли кладовища. Та прийшов час, що тлінні останки Героя, тріумфально перенесено в родинне село.

У неділю, 17 серпня 1941 р. до підкарпатського села Ясеня з усіх околишніх сіл від ранку напливали карні чети „Січей” та процесії, щоб попрощати явно тлінні останки Героя. Вполудне десяток священиків відслужило при домовині панахиду і тоді о. декан П. Патрило виголосив коло церкви над домовиною прощальну проповідь. Почесна чета вишикувалася у шпалір, домовину зложено на прибраному килимами та зеленню селянському возі і п’ятитисячні ряди чвірок рушили проводити тлінні останки до могили. За домовиною рідня Покійного й делегати місцевих та повітових установ. А дальше здисципліновані чвірки січовиків та січовичок під блакитно-жовтими прапорами, цвіт української молоді. І маси старших і дітей чвірками… Це ж машерувало двадцять сіл, навіть таких далеких, як Спас, Струтин, Пороги. Аж перед вечором похід наблизився до Перегінська й друзі на плечах занесли до мовину до гробу на долішньому цвинтарі. У брамі три старшини залізної німецької армії віддали домовині з тлінними останками військову почесть, вислухали надаю тильної відправи й попроїдали могилу військовим салютом. О. магістер М. Буць палкими словами попроїдав покійного від перегінських громадян, представник пові тової організації іменував [покійного хорунжим української армії й зложив до гробу старшинські відзнаки і тоді о. декан П. Патрило, перебираючи могилу в опіку, запевнив покійного, що вона все буде у перегінців у найбільшій пошані. Пролунало останнє „Вічная пам’ять*, орхестра заграла Національний Гімн, над гробом похилилися жовто-блакитні прапори… Заходило сонце… Живі вертали додому… В очах крізь сльози горіла гордість, що в українському Святая Святих по ряд із терновими вінками мучеництва зеленіють вінки із дубового листя, вінки геройства; ясніла віра: раса, що карку не гне, перемогти мусить.

Трагічна подія – вбивство та похорон перегінського патріота Володимира Патрія настільки вразила наших краян, що про неї складали пісні та легенди.

Жителька с. Ясень Гавич Марія (1930 р. народження) склала пісню

“Гості”

Ой ще дзвони не дзвонили у неділю рано,

Як почули в селі Ясень вісточку погану.

Один хлопець перегінський Володимир звався.

До армії’ йти не хотів – по лісах ховався.

Бо він чекав нагодочки, щоб звідси втікати,

Щоб то пекло червонеє навік покидати.

Та не вдалось йому діло, про яке він мріяв.

Його думки, його мислі лиш вітер розвіяв.

Ой прийшов він пізно ввечір до одної хати.

Щоби тую ніч бурлацьку переночувати.

Лиш почав він роздіватись, щоб лягати спати.

Зразу почув, що йдуть “гості” до нього, до хати.

Зайшли в хату, “Добрий вечір“ навіть не сказали.

Лише хлопця молодого з собою забрали.

Оба вивели його та й наперед хати.

А він із рук їм вирвався, та й почав тікати.

– Стань, собако, – в один голос почали кричати.

А він вийняв револьвера і почав стріляти.

А “госточки“ та й на нього  оба прицілили.

В його тіло молоденьке три кулі пустили.

Він же хотів гранатою “Гостей” привітати.

Та ранений третьов кулев не кинув гранати.

А й опустив коло себе, сам впав на дорогу,

і граната відірвала Йому руку й ногу.

Та не тратить рівновагу, чуть ся підіймає.

Й своїм “гостям” на прощання так уповідає.

– Що, прокляті, ви невинну кров маю пролляли,

Але духа з мого тіла ви не відібрали.

 

ЛИСЯК ЯРОСЛАВА IВАНIВНА з Перегінська написала вірш:

Цвіла в полі калинонька білим-білим цвітом,

Цвіла в полі калинонька білим-білимцвітом,

А під нею стрілець юний прощавсъ з ясним світом.

Він був важко поранений, смерть в очi дивилась,

А  калина нахилилась і сльозу зронила.

 

А тим часом а Перегінську дзвони задзвонили,

До старїI Патрійчучки люди посходклись.

Плаче мати, сестра плаче, плаче вся родина,

Бо вже нема в сестри брата, а в матері сина.

 

Був він хлопець молоденький, йому б лише жити,

Але мусів в УЛА піти-край свій боронити.

За соборність й иезапежність вільної Вкраїни,

Щоб не було більше катів, згарищ і руїни…

 

Плаче мати і голосить: ой сину, мій сину,

Та ти такий молоденький ляжеш в домовину.

3алишаєш рідну матір і дівчину милу,

Шкода тебе молодого класти в домовину.

 

Рветься серце материнське, всі плачуть, ридають.

Вже навічно юне тіло в могилу спускають.

Прощай друже, прощай брате, прощай любий сину,

Ти боровся за Вкраїну, за нею й загинув.

Ми за тебе помстимося, візьмем в руки зброю,

Українські ми повстанці, уперед, до бою!

 

 

 

 

 

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ