71 рік назад 28 листопада біля с. Журавків Жидачівського р-ну, відбувся один з найбільш вдалих оборонних боїв УПА, участь в цьму бою брав наш земляк з с. Сливки Рожнятівського р-ну Івано-Франківської обл., стрілець Ільків Василь Юрійович, псевдо «Козак», який розповів подробиці бою.     Василю Юрійовичу 13 листопада виповнилося 94 роки, про свій бойовий шлях він написав спогади, повоював у складі чотирьох сотень, починав вишкіл в сотні  «Гуцулів», у сотні Блакитного був ройовим, воював у сотні Гонти «Рисі», а в  сотні «Летунів» пройшов найдовший свій бойовий шлях, наскільки нам відомо, він один залишився з героїчної сотні «Летунів», яка активно діяла в Перегінському, Долинському,Калуському районах Станіславської обл і Стрийському і Жидачівському районах Львівської області.  Завдяки талановитому сотенному «Середньому», відділ «Летунів» провів багато переможних боїв,  про один з них, Журавківський бій, знаходимо в спогадах стрільця «Козака».  img_19800106_134457

Був кінець  листопада, ми подались в Жидачівський район ,біля Журавно, сільце Журавків, пішли на вечерю, файно нас прийняли, ранком вийшли до ліска, який був близько 200 м. від села, я пішов на заставу з  другом «Левком». Чуємо їдуть грузовики, кажу «Левкові» ,то певно на Жидачів, але грузовики зближаються і почали стріляти, ми ще не стріляли, прибігає стрілець: «Хлопці сходіть з застави». Ми прибігли, до сотні. Сотня була злагоджена до бою у окопах, окопи не були глибокими тому, що  то ще були старі окопи, викопані ще стрільцями нашої славної Української Галицької Армії в дуже вигідному місці.  Ззаду окопів болото, так що вони нас не могли повністю окружити, ми залягли у своєму рову, нас була тільки одна сотня, а маскалів хмара суне ми не знали скільки їх, нам здавилося що їх до двох тисяч.

Сотенний «Середний», молодий хлопець був тільки на рік від мене старший на третьому курсі університету вчився, але відважний був, промовив до нас: «Що, друзі, будемо розбігатися, чи будемо боронитися», ми крикнули: «Будемо боронитися», промовив далі сотенний:  «Тут повторяться другі Крути». Свідчуся Богом, що не було найменшого здригління, що треба вмирати. Сотенний подав наказ: «Підпускаємо близько, цільно стріляти, щадити набої». Нам було чим їх зустріти, мали ми міномети з десять кулеметів, автомати, кріси, гранати, набоїв достатньо, розпочався жорстокий бій, москалі заревіли «Ура», сотенний закричав: «Огонь і слава» – ми як шарнули, з усієї зброї,  більшовики відступили, залишивши на полі бою трупів, там дальше на полі знов зібралися, і далі у наступ, ми відбили і другий раз.

У другій атаці поляг кулеметник першої чоти «Филя», він був з с.Ясень. Він прийшов до нас із сотні «Сіроманців». З його сторони збоку підповз більшевик і вистрелив до нього з папашки, смертельно ранив голову, він ще встиг крикнути «Прощайте браття. Слава Україні!». Був у нас і ще один умілий кулеметчик, який поклав тридцять одного  большевика  одиночними пострілами, економлячи набої з кулемета Дехтярьова, колись був добрий «рабшіца».Йдуть третій раз, закидували нас гранатами, але ми відбили їх. Тоді сотенний, став у повний ріст, я крикнув:  «Друже сотенний, залягайте бо вас здіймуть», сотенний на це не зважив, у нас усіх очі блистіли, страху не було і тільки промовив: «Червоноармійці українці, ми з вами не воюємо, ми воюємо, з НКВД, бийте своє начальство, яке гнобить ваших і наших батьків і сестер по тюрмах». Між ними пішов великий тарсор, солдати фронтовики почали кричати :«Ми клали голови за вас на фронті ,тепер ви кладіть голови тут, нарешті як закричать «НКВД вперьод», то був найтяжчий для нас наступ, вони вже були метрів з десяток від нас, ми їх закидували гранатами, у нас в окопах ще більше залунала «Слава». П’ятнадцять разів йшли «енкаведисти» на нас ,поки не змерклося ми кричали їм : «Ми ще маєм багато набоїв, завтра з вами ще повоюємо» .

Коли чисто змерклося на підмогу большевикам наїхало ще багато автомобілів з енкаведистами , ми попри землю пішли і  вийшли до Дністра. З нами був станичний і професор,  вони не лишились у Журавкові, але пішли далі 35 км. Ми  пішли маршрутом до д…… яка над рікою Жидачівського району, там зайшли в ліс, щось трохи дістали перекусити. Пам”ятаю, йдучи дорогою, до нас повернулася впевненість у загальну перемогу над усіма нашими ворогами, раз ми перемогли таку навалу. Згодом ми чули приблизні дані про ворожі втрати, ворога полягло 75 чол. ; 200 чол ранено, але мені здавалось що ,ще більше. З нашої сторони тільки один кулеметник поляг , і один стрілець ранений, похоронили «Филю»  біля бункера станичного. Чи є хоч хрест на тому місці не знаю, згадую, як побивався бідний «Филя», коли ранив нехотячи у попередньому бою, свого бійця.   Це був один з найбільших  боїв, в яких  я брав участь.                                                                                                                    Підтвердження про правдиву розповідь повстанця «Козака»і про підсумки бою відомо також із записів літописця УПА полковника Степана Фрасуляка:“Від одинадцятої години большевики возили підводами до Жидачева своїх ранених, яких зараз відправляли до Львова. Розвідка донесла, що рядових большевиків поховано в кількох спільних могилах в лісі. І так тільки в одній могилі коло  Журавкова поховано 60 большевиків, а кілько в інших могилах – не відомо. Вбитих командирів забрано до тих районів, звідки вони походили. І так до самого Журавна привезено 7 вбитих командирів”.                                                          

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ