16 лютого 1949 року в лісі між с.Підсухи і с.Дубшара провокатор навів більшовиків на криївку в якій перебувало шестеро підпільників. “Назар”, “Зенко”, “Лицар”, “Граб” і “Босий” загинули на місці, а наймолодший “Гай” зміг вирватись. Та його все ж наздогнали за пів кілометра від села і закатували. Тіла вбитих поскидали на сани, реквізовані в господаря однієї з крайніх хат і відвезли у Рожнятів.

Серед загиблих були:

  1. Цапів Михайло Петрович, “Назар” – 1910 р.н. ,с.Ясеновець, керівник кущової ОУН.
  2. Касевич Василь Леонович, “Зенко” – 1922 р.н., с.Верхній Струтин, охоронець ку­щової ОУН,
  3. Циган Михайло Миколайович, “Гай” – 1930 р.н., с.Дуба, охоронець кущової ОУН,
  4. Шпилей Іван Михайлович, “Лицар” – 1928 р.н., с.Лецівка, охоронець кущової ОУН,
  5. Кос Василь Прокопович, “Граб” – 1921 р.н. ,с.Лоп’янка, станичний ОУН с. Дуба,
  6. Туз Василь Миколайович, “Босий” – 1923 р.н., с.Нижній Струтин, станичний ОУН.

Спогад про той день залишився в пам’яті жителів довколишніх сіл і дійшов до нас у  вигляді пісні:

Там на Підсухім, де густі ялівці

Сумно ними вітри колихали,

Ой там шість друзів від червоних катів

В темнім лісі, від катів ховались.

      Там був “Граб” із “Гаєм” і “Лицар” із “Зенком”

      І провідник “Назар” там же крився,

      З ними “Босий” лежав, що ранений зостався

      У криївці отій він лічився.

Співають повстанці у своїй криївці

Ті безжурні сини України,

А провідник “Назар” в руки ліки узяв

Й перев’язує “Босому” рани.

      Співають повстанці, не знають про зраду,

      Що агенти катам їх продали,

      Що уже в тих лісах, мов звірі по слідах,

      Там криївку кати облягли.

Тоді кат Козулін до “Гая” підходить,

Молодого повстанця питає:

“Розкажи нам Михась, де бандити сидять,

Будеш жити!” – так кат потішає.

      А “Гай” з мандоліною скочив з криївки

      Що живий ще між ними остався:

      “Слава!” друзям сказав, в мандоліну заграв

      І катам живий в руки не здався.

Не питайте, кати, я вам правду не скажу

Про повстанців не будете знати,

Я за друзів своїх, українських борців,

Можу чесно і славно вмирати.

      Ой сумненько грала та мандоліна,

      Як повстанців на сани складали,

      А прокляті кати, навкруги облягли,

      Тіла мертві штиком пробивали.

І стала ж бо грати ота мандоліна,

Лиш лунають черги з автомата

Ще раз крикнув “Гай” – “Україно прощай!”

Кров почала на землю стікати.

Є й інша версія пісні про ті події:

 

Ой там на Підсухім

Де густі ялівці,

Там квартирували

Повстанці в криївці.

Там квартирували

“Назар” був приємний

До них долучився

Ще й “Босий” ранений.

“Босий” був ранений

і в плече і в ногу.

Провідник говорив –

Я тобі загою.

Провідник “Босому”

Ноги завиває,

А “Гай” молоденький

на бандуру, грає.

Нараз хлопці чують

В лісі сильні крики,

“Назар” стиха гукнув:

– Хлопці, большевики.

– Здавайтесь бандери!

Кати закричали.

Сумно кулемети,

Папашки заграли.

Не здамося, кати

Не треба кричати,

Нам за Україну

Не жаль умирати.

Ой везли, їх везли

Большевицькі кати,

Поверніт, поверніт

До моєї хати.

Ой поверніт кати

До моєї хати,

Най попрошу сестру

Листок написати.

Напиши сестричко

Листок до Сибіру,

Що я вже загинув

За неньку Вкраїну.

Напиши сестричко,

Що я оженився,

На моє весілля

Ніхто не дивився.

Сумнеє весілля

і хата сумненька,

Висока могила –

То моя миленька…

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ