Свистович Роман Корнилович

Талановитий вчитель, географ, історик,  краєзнавець, людина, котра вчила дітей любити природу, шанувати її, бути чесними і справедливими, добрими дітьми. Його настанови вплинули на  багатьох учнів, котрі в подальшому стали відомими  туристами, альпіністами, фінансистами, юристами, істориками, медиками. Вони продовжують представляти інтереси Перегінська, де б не знаходилися і виховують молодше покоління в дусі патріотизму і любові до навколишнього світу.

28 липня в музеї Перегінська була відкрита та освячена музейна експозиція «Задля цього варто жити» в пам’ять про Романа Корниловича.

Віра Абрам була ведучою заходу.

Кажуть, що люди бувають схожі на вічнозелені дерева: навіть з плином часу вони не втрачають своєї сили і привабливості, і порам року вони непідвладні. Саме таким був талановитий вчитель-географ  із понад 50-тирічним стажем, вчитель-методист, відмінник народної освіти. Наставник та мудрий виховник не одного покоління школярів. Одна із найвідоміших постатей  у шкільному  туризмі та краєзнавстві. Знаний, досвідчений, шанований педагог не тільки рідної Івано- Франківщини, але й України. Вчитель найвищого рівня професіоналізму, який по-справжньому навчав і виховував та прищеплював любов до рідного краю в поїздках та незабутніх мандрівках-походах  Українськими Карпатами.

Його нема вже серед нас понад 10  з половиною років. Він помер в неділю 5 жовтня 2008 року в День Учителя і в цьому  багато хто бачив глибокий символізм. Але насправді людина не зникає безслідно із земного життя. Залишаються добрі її справи. Залишається  добре її ім’я у пам’яті інших людей.

Народився Роман Корнилович 12 червня 1933 року в с.Майдан (тепер  Міжгір’я,Богородчанський район) у родині педагогів Ірини та Корнила, випускників Львівської та Дрогобицької вчительських семінарій, які працювали на теренах рідної Галичини вчителями.

За роки дитинства та юності – час, який випав  на суворі роки воєнних та  повоєнних лихоліть – пройшов справжню школу дорослішання і змужніння. З батьками, які  вчителювали за польської, німецької та радянської влади і, які через це не раз зазнавали утисків, включно до конфіскацій майна, переїжджав із села до села на теренах рідної Бойківщини.

Після закінчення середньої школи  у Брошневі продовжив навчання на історичному факультеті у  тоді  лиш створеному Станіславському педагогічному інституті. Навчався блискуче. Закінчив інститут із відзнакою. В інституті знайшов свою пару, дружину Любу, з якою прожив у любові та взаєморозумінні 53 роки подружнього життя і з якою виховав 2 дочок та дочекався 5 онуків.

Так вже сталося, що історик за дипломом,   майже все своє життя пропрацював вчителем географії. І більшість із них – у Перегінській СШ №1. У своїй роботі себе повністю віддавав дітям, школі, улюбленому предмету. Як згадують його колеги по роботі: «Це була людина дуже привітна, енергійна, веселої вдачі, всебічно розвинена і знаюча. Це був справжній інтелігент».

Він був справжнім патріотом рідної землі. Його активна туристично-краєзнавча робота  у школі стала справжнім прикладом для наслідування. Туризмом він захопився ще під час навчання в педінституті. Відтоді це захоплення стало чи не найбільшим його хобі. Любов до мандрівок рідним краєм, любов до неповторної карпатської природи вчитель щедро передав своїм учням. Тривалий час  у школі він керував туристичним гуртком від обласного центру дитячого туризму. Багато походів було зорганізовано вчителем-ентузіастом по Гуцульщині, Закарпатті, Чорногорі, Ґорганах, Бескидах. Багато вершин підкорено його вихованцями, про що залишилися у них незабутні спогади і велика повага до свого наставника.  Особистий  досвід в організації дитячого туризму Роман Свистович неодноразово використовував у створенні методичних розробок та  програм для шкільного туризму.    Ним було підготовлено ряд авторських програм для керівників гуртків з пішохідного туризму. Був членом обласної та районної туристських маршрутно-кваліфікаційних комісій.

Розумів, що краще один раз побачити ніж сто разів почути. А тому щороку декілька разів збирав дітвору, щоб повести у невідомі куточки Карпат. Організовував поїздки до Бреста, Москви, Ленінграда. Не міг сидіти на місці, тому побував і у Кримських горах, і в Приполярному Уралі, на Кавказі, Західному та Східному Саяні, на Алтаї та Якутії, у Примор’ї, Тянь-Шані, Таймирі та на Камчатці.

Гори чарували, кликали, манили його. Побаченим він охоче ділився з бажаючими, так як був і фотографом.

В 90-х роках, як один з авторитетних знавців Карпат, брав участь у  кількох експедиційних походах з метою розробки туристичних маршрутів. Був головним консультантом по розробці туристичної мапи  «Центральні Ґоргани».

Ще одне із захоплень вчителя – це фото та кіносправа. Його фотороботи, його колекція слайдів-діапозитивів(близько 15 тис. кадрів) із далеких мандрівок були унікальними. А тому, дякуючи йому, ми можемо побачити і перші квіти, і листок у крапельках роси, і засніжені вершини, і ледь помітні гірські стежки – ниточки так, як би вони були у нас перед очима.  Свій фото-слайдо-доробок  вчитель використовував у своїй щоденній праці на уроках, як ілюстрації  до природних явищ, природних ландшафтів і т.д. Ними ділився із іншими вчителями географії району та області.

Пам’яті Романа Корниловича присвятили свою поезію   його колишні учні (о.Дмитро Халус, вчителька Наталія Тодорів).  Пам’ять його добрих справ, його чесного ім’я, його працьовитої, шляхетної  і скромної вдачі, його високопрофесійності та  відданості в педагогічній справі, його щирості та надійності  в дружбі, любові та родинності в сім’ї  залишилася поміж людей у спогадах, у повазі, згадках і справах, які живуть і досі поміж нас.

о.Василь Бойчук освятив погруддя та експонати і згадав свого вчителя найкращими словами : « Він  був набагато вище за всіх нас, був блище до Бога ще  за життя тут на землі, тому що любив природу, любив те, що сотворив наш Творець, любив гори, любив свіже повітря. І не тільки сам, але й вчив любити інших. Тут є, напевно, багато його послідовників, наслідників, які йшли вслід за Романом Корниловичем, щоб перейняти любов до природи, земну красу. Наша пам’ять про нього буде завжди в наших серцях».

Побратими по туризму та запрошені гості поділилися спогадами.

Красій Роман Павлович

– в минулому заступник голови федерації по туризму Прикарпаття, розповів, що Роман Корнилович  пройшов не тільки Карпати, Кримські гори, Приполярний Урал, Кавказ, Західний та Східний Саян, Алтай та Якутію, Примор’я, Тянь-Шань, Таймир та на Камчатцу , а й  свою любов до рідного краю, до туризму посіяв по всій нашій області, не тільки в Перегінську. Він був всюди. Завдяки його зусиллям Центр дитячого туризму переїхав з Коломиї до Івано-Франківська. Якщо на той час, коли він почав займатися туризмом у нас було 10 туристських організацій у області, то сьогодні їх більше 500. Людям прищеплюють любов до рідного краю, до активних подорожей.

Куцук Oмелян Йосипович

– старший тренер збірної команди України зі спортивного орієнтування, заслужений працівник фізичної культури і спорту України, заслужений тренер України – щорічно є ініціатором сходження на одну з карпатських вершин в честь Романа Корниловича. Так як працював разом з Р.Свистовичем учителем фізкультури, то повідомив, що вони були одні із перших туристів з Прикарпаття, хто пройшов не тільки Карпати, а й вийшли за межі Карпат. Першим таким походом був сорокаденний похід на Алтай. Роман Корнилович був великий педагог, ніколи не кричав на дітей. У відповідь діти також поводили себе відповідно. Згадав його послідовника Дмитра Волошина.. Подарував книгу Богдана Тимківа «Штурмани лісових трас», де є спогади Романа Корниловича.

Шиптур Михайло Васильович

– майстер спорту з легкої атлетики, чемпіон світу серед ветеранів, учасник олімпійських ігор –сказав золоті слова, що  із тисячі вихователів учителів – це одна людина, яка залишила такий пам’ятний слід про себе.

Підліснюк Oлександр Андрійович

– колишній редактор радіо телебачення «Галичина», телеоператор, який брав участь майже в усіх походах, звернув увагу на те, що люди шанують багатих, але не та людина багата, що має багато грошей, їй навряд чи такий куток присвятять, а багата людина та, про яку багато людей пам’ятають. Такий є наш товариш Роман Свистович.

Згадували вчителі, які працювали разом з Романом Корниловичем.

Новицька Юлія Миронівна

– вчитель іноземної мови Перегінської Школи №1, яка пропрацювала з  Романом Корниловичем майже 50 років згадує його, як взірець для наслідування в житті, праці, патріотизмі; людину, життєвим кредо якого були Бог, родина, Україна. І пишаюся тим, що їй доводилося працювати з з ним.

Попович Василь Миколайович

(вчитель фізики) крім всього вище перечисленого говорив про Романа Свистовича і як про прекраснмго музиканта, спортсмена, знавця іноземних мов. Учні мали його за зразок, ідеал.

Найтеплішими словами звучали спогади учнів Романа Корниловича.

Сухоцький Андрій  згадує, що перший похід був в 7-му класі на Чорногору, потім  на Говерлу. Відтоді гори манять. «Походи були незабутні, це був постійний педагогічний процес, легенди про кожну гору, деревце, ти вчив на ходу ботаніку, міг зварити чай з будь якої трави, покуштувати морозиво на Сивулі зі снігу та «згущьонки». Він нам прищепив любов до горів, а ми будемо прищеплювати далі.» Тодорів Володимир: «1-й похід в 11 років, семиденний. Було важко, дивлюся догори, а Роман  Корнилович каже: «Дивися не вгору, а подивися вниз, скільки ти вже пройшов». Згадую його, як наставника, як інтелігентну людину. Таких людей нам не вистачає». Крім туристичного гуртка  Р.Свистович вів і фотогурток, які були тісно пов’язані між собою.

Деякі учні цього дня присвятили  сходження на г.Сивулю  Роману Корниловичу.

Дочка Галина Романівна подякувала всім присутнім за працю і теплі слова, скульптору Ігору Семак та художниці Oлені Матурі.

Завершився захід виступом  Галини Романівни, яка заспівала пісню «Люди ідуть по світу» у перекладі Зеновія Медюха.

У своїх спогадах Роман Корнилович згадував і ніби передбачив сьогоднішню подію : «І як приємно через багато років зустрітися з людиною, якій ти продемонстрував перший крок у туризмі, прищеплював навики орієнтування на місцевості, вчив любити природу, рідний край. Задля цього варто жити!»

 

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ