Свистович Роман Корнилович

Талановитий вчитель, географ, історик,  краєзнавець, людина, котра вчила дітей любити природу, шанувати її, бути чесними і справедливими, добрими дітьми. Його настанови вплинули на  багатьох учнів, котрі в подальшому стали відомими  туристами, альпіністами, фінансистами, юристами, істориками, медиками. Вони продовжують представляти інтереси Перегінська, де б не знаходилися і виховують молодше покоління в дусі патріотизму і любові до навколишнього світу.

В останню неділю липня, 28.07.19, в музеї Перегінська була відкрита та освячена музейна експозиція «Задля цього варто жити» в пам’ять про Свистовича  Романа Корниловича.

Віра Абрам, працівниця місцевого Народного Дому , розпочала урочисте дійство із вступного слова про Вчителя: “Кажуть, що люди бувають схожі на вічнозелені дерева: навіть з плином часу вони не втрачають своєї сили і привабливості, і порам року вони непідвладні”. Саме таким був талановитий вчитель-географ  із понад 50-тирічним стажем, вчитель-методист, відмінник народної освіти. Наставник та мудрий виховник не одного покоління школярів. Одна із найвідоміших постатей  у шкільному  туризмі та краєзнавстві. Знаний, досвідчений, шанований педагог не тільки рідної Івано- Франківщини, але й України. Вчитель найвищого рівня професіоналізму, який по-справжньому навчав і виховував та прищеплював любов до рідного краю в поїздках та незабутніх мандрівках-походах  Українськими Карпатами.

Його нема вже серед нас понад 10  з половиною років. Він помер в неділю 5 жовтня 2008 року в День Учителя і в цьому  багато хто бачив глибокий символізм. Але насправді людина не зникає безслідно із земного життя. Залишаються добрі її справи. Залишається  добре її ім’я у пам’яті інших людей.

Народився Роман Корнилович 12 червня 1933 року в с.Майдан (тепер  Міжгір’я,Богородчанський район) у родині педагогів Ірини та Корнила, випускників Львівської та Дрогобицької вчительських семінарій, які працювали на теренах рідної Галичини вчителями.

За роки дитинства та юності – час, який випав  на суворі роки воєнних та  повоєнних лихоліть – пройшов справжню школу дорослішання і змужніння. З батьками, які  вчителювали за польської, німецької та радянської влади і, які через це не раз зазнавали утисків, включно до конфіскацій майна, переїжджав із села до села на теренах рідної Бойківщини.

Після закінчення середньої школи  у Брошневі продовжив навчання на історичному факультеті у  тоді  лиш створеному Станіславському педагогічному інституті. Навчався блискуче. Закінчив інститут із відзнакою. В інституті знайшов свою пару, дружину Любу, з якою прожив у любові та взаєморозумінні 53 роки подружнього життя і з якою виховав 2 дочок та дочекався 5 онуків.

Так вже сталося, що історик за дипломом,   майже все своє життя пропрацював вчителем географії. І більшість із них – у Перегінській СШ №1. У своїй роботі себе повністю віддавав дітям, школі, улюбленому предмету. Як згадують його колеги по роботі: «Це була людина дуже привітна, енергійна, веселої вдачі, всебічно розвинена і знаюча. Це був справжній інтелігент».

Роман Свистович був справжнім патріотом рідної землі. Його активна туристично-краєзнавча робота  у школі стала справжнім прикладом для наслідування. Туризмом він захопився ще під час навчання в педінституті. Відтоді це захоплення стало чи не найбільшим його хобі. Любов до мандрівок рідним краєм, любов до неповторної карпатської природи вчитель щедро передав своїм учням. Тривалий час  у школі він керував туристичним гуртком від обласного центру дитячого туризму. Багато походів було зорганізовано вчителем-ентузіастом по Гуцульщині, Закарпатті, Чорногорі, Ґорганах, Бескидах. Багато вершин підкорено його вихованцями, про що залишилися у них незабутні спогади і велика повага до свого наставника.

Особистий  досвід в організації дитячого туризму Роман Свистович неодноразово використовував у створенні методичних розробок та  програм для шкільного туризму.    Ним було підготовлено ряд авторських програм для керівників гуртків з пішохідного туризму. Був членом обласної та районної туристських маршрутно-кваліфікаційних комісій,  брав участь у суддівстві обласних змагань серед школярів та педпрацівників.Мав звання “Суддя  Першої категорії з туризму”. Його знання  та практичний досвід  в організації дитячого туризму на Прикарпатті  були  безперечним авторитетом та прикладом для наслідування.  

Роман Корнилович Свистович  був переконаний, що краще один раз побачити ніж сто разів почути. А тому щороку декілька разів збирав дітвору, щоб повести у невідомі куточки Карпат. Організовував поїздки до Бреста, Москви, Ленінграда, Києва.

Невтомний мандрівник  Роман Свистович також багато уваги та часу віддав дорослому туризму. Протягом  1970-1990р.р. Р. Свистович у складі групи туристів області та України  побував  у серйозних категорійних походах на Камчатці, Таймирі, Сіхоте-Аліні, Тянь-Шані, в  Саянах, на Алтаї, в Якутії та Приполярному  Уралі. З далеких мандрівок привозив мінерали та гірські породи, створивши чудову приватну колекцію.

Гори чарували, кликали, манили його. Ще одне із захоплень вчителя – це фото- та кіносправа. Його фотороботи, його колекція слайдів-діапозитивів(близько 15 тис. кадрів) із рідних Карпат та далеких мандрівок були унікальними. Свій фото-слайдо-доробок  вчитель використовував у  щоденній праці на уроках, як ілюстрації  до природних явищ,     природних ландшафтів і т.д. Ними ділився із іншими вчителями географії району та області.

 

В 90-х роках минулого століття Р.Свистович, як один з авторитетних знавців Карпат, брав участь у  кількох експедиційних походах з метою розробки туристичних маршрутів. Був головним консультантом по розробці туристичної мапи  «Центральні Ґоргани».

 

Пам’яті Романа Корниловича присвятили свою поезію   його колишні учні (о.Дмитро Халус, вчителька Наталія Тодорів).  Пам’ять його добрих справ, його чесного ім’я, його працьовитої, шляхетної  і скромної вдачі, його високопрофесійності та  відданості в педагогічній справі, його щирості та надійності  в дружбі, любові та родинності в сім’ї  залишилася поміж людей у спогадах, у повазі, згадках і справах, які живуть і досі поміж нас.

о.Василь Бойчук освятив погруддя та експонати і згадав свого вчителя найкращими словами : « Він  був набагато вище за всіх нас, був блище до Бога ще  за життя тут на землі, тому що любив природу, любив те, що сотворив наш Творець, любив гори, любив свіже повітря. І не тільки сам, але й вчив любити інших. Тут є, напевно, багато його послідовників, наслідників, які йшли вслід за Романом Корниловичем, щоб перейняти любов до природи, земну красу. Наша пам’ять про нього буде завжди в наших серцях».

Побратими по туризму та запрошені гості поділилися спогадами.

Красій Роман Павлович

– в минулому заступник голови федерації по туризму Прикарпаття, розповів, що Роман Корнилович  пройшов не тільки Карпати, Кримські гори, Приполярний Урал, Кавказ, Західний та Східний Саян, Алтай та Якутію, Примор’я, Тянь-Шань, Таймир та на Камчатку , а й  свою любов до рідного краю, до туризму посіяв по всій нашій області, не тільки в Перегінську. Він був всюди. Завдяки його зусиллям Центр дитячого туризму переїхав з Коломиї до Івано-Франківська. Якщо на той час, коли він почав займатися туризмом у нас було 10 туристських організацій у області, то сьогодні їх більше 500. Людям прищеплюють любов до рідного краю, до активних подорожей.

Куцук Oмелян Йосипович

– старший тренер збірної команди України зі спортивного орієнтування, заслужений працівник фізичної культури і спорту України, заслужений тренер України – щорічно є ініціатором сходження на одну з карпатських вершин в честь Романа Корниловича. Омелян Куцук почав із спогадів про свій педагогічний шлях, який розпочався  з Перегінська, де він працював учителем фізкультури. «Саме з далеких 60тих років минулого століття зародилася наша  дружба із Романом Свистовичем. Ми були одні із перших туристів з Прикарпаття, хто пройшов не тільки Карпати, а й вийшли за межі Карпат. Першим таким походом був сорокаденний похід на Алтай. Роман Корнилович був великий педагог, ніколи не кричав на дітей. У відповідь діти також поводили себе відповідно, поважалт свого наставника» Також Омелян Йосипович згадав Дмитра Волошина, активного послідовника туристичної справи Свистовича, який, на жаль, у 2012році трагічно загинув після підкорення найскладнішої кавказької вершини Ушба. Для експозиції музею пан Омелян подарував книгу Богдана Тимківа «Штурмани лісових трас», де є спогади Романа Корниловича.

Шиптур Михайло Васильович

– майстер спорту з легкої атлетики, чемпіон світу серед ветеранів, учасник олімпійських ігор –сказав золоті слова, що  із тисячі вихователів учителів – це одна людина, яка залишила такий пам’ятний слід про себе.

Підліснюк Oлександр Андрійович

– колишній редактор радіо телебачення «Галичина», телеоператор, який брав участь майже в усіх походах, звернув увагу на те, що люди шанують багатих, але не та людина багата, що має багато грошей, їй навряд чи такий куток присвятять, а багата людина та, про яку багато людей пам’ятають. Такий є наш товариш Роман Свистович.

Згадували вчителі, які працювали разом з Романом Корниловичем.

Ганна Миколаївна Ковалевич,- вчителька Перегінської школи-інтернату,- згадувала початки своєї педагогічної діяльності і чуйну допомогу та опіку в ті непрості часи Романа Корниловича.

Новицька Юлія Миронівна

– вчитель іноземної мови Перегінської Школи №1, яка пропрацювала з  Романом Корниловичем майже 50 років згадує його, як взірець для наслідування в житті, праці, патріотизмі; людину, життєвим кредо якого були Бог, родина, Україна.  « Я пишаюся тим, що доводилося працювати з Романом Корниловичем».

Попович Василь Миколайович

(вчитель фізики Небилівської школи) крім всього вище перечисленого говорив про Романа Свистовича і як про прекраснмго музиканта, спортсмена, знавця іноземних мов. Учні мали його за зразок, ідеал.  « І я ще ніколи не забуду, як колись в горах Роман Корнилович мені врятував життя».

Найтеплішими словами звучали спогади учнів Романа Корниловича.

Сухоцький Андрій  згадує, що перший похід був в 7-му класі на Чорногору, потім  на Говерлу. Відтоді гори манять. «Походи були незабутні, це був постійний педагогічний процес, легенди про кожну гору, деревце, ти вчив на ходу ботаніку, міг зварити чай з будь якої трави, покуштувати морозиво на Сивулі зі снігу та «згущьонки». Він нам прищепив любов до горів, а ми будемо прищеплювати далі.»

Тодорів Володимир: «1-й похід в 11 років, семиденний. Було важко, дивлюся догори, а Роман  Корнилович каже: «Дивися не вгору, а подивися вниз, скільки ти вже пройшов». Згадую його, як наставника, як інтелігентну людину. Таких людей нам не вистачає». Крім туристичного гуртка  Р.Свистович вів і фотогурток, які були тісно пов’язані між собою”.

Оригінальним та незабутнім  доповненням до дійства  в музеї  став той факт, що саме в день відкриття експозиції невелика група колишніх учнів Романа Корниловича здійснила  сходження на гору Сивулю ,присвятивши  її своєму Вчителеві.Про це сходження в експозиції буде нагадувати камінь, принесений із Сивулі із написом 28.07.19

Дочка Галина Романівна подякувала всім присутнім за працю і теплі слова. «Особлива щира моя подяка колишнім учням тата, бо саме їм належить  ініціатива створення в Перегінському музеї  меморіальної експозиції пам’яті свого Вчителя. Це дуже зворушливо для нашої родини. Саме цим чудовим людям, їх моральній та матеріальній допомозі завдячуємо, що тепер  в музеї  є ця прекрасна картина на стіні із найвищою вершиною наших Ґорґан – горою Сивулею (автор–івано-франківська художниця Олена Матура) і погруддя  Романа Свистовича( робота відомого скульптора Ігора Семака з Калуша). Хочу  від всієї родини  і від себе особисто сказати найщиріші слова глибокої подяки  Петрові Ганцюку, Миколі Лесюку, Романові Семку, Василеві Семку, Михайлові Федірку,Володимиру Атаманчуку, Ярославу Люкляну, Надії Волошин, Оксані Витвицькій, Роману Кореню.  А також щиро вдячна гостям з Івано-Франівська, Калуша, Рожнятова  і всім тут присутнім за добре слово і пам’ять про нашого дорогого тата».

Завершився захід виступом  Галини Романівни Гринечко-Свистович і  Софійки Болонної (наймолодшої внучки Романа Свистовича), які заспівали відому туристичну пісню  «Люди ідуть по світу» в українському перекладі Зеновія Медюха. https://www.youtube.com/watch?v=5Vptx7NEP4o

У своїх спогадах Роман Корнилович згадував і ніби передбачив сьогоднішню подію : «І як приємно через багато років зустрітися з людиною, якій ти продемонстрував перший крок у туризмі, прищеплював навики орієнтування на місцевості, вчив любити природу, рідний край. Задля цього варто жити!»

 

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ