В УПА служити — треба присягати,
За дім за родину — треба забувати.
Забув би я за дім, за родину,
Лиш не можу забути за свою дівчину.
Фото з http://report.if.ua/socium/didy-partyzany-z-petranky-zhyvi-istoriyi-nacionalno-vyzvolnyh-zmagan/
Іван Попович народився 15 лютого 1922 р. в с. Петранка в багатодітній родині.
В УПА пішов у 1944 році, коли мав 22 роки. Закликали хлопці, дали карточку, де було записано куди й до кого йти. Пішов у ліс. Тоді якраз збирали сотню. До лісу прийшло чимало хлопців. Старші, які служили у польському війську, влаштували новобранцям навчання на три місяці — як битись, стріляти, чистити й тримати зброю, як маскуватись.
Іван Попович потрапив у боївку, якою керував «Бей» – Яворський Казимир-Ярослав (1921-31.12.1947 рр). Дисципліна була залізна.
В УПА Іван мав псевдо «Гінтай». Не пам’ятає, хто його так назвав, що воно означає. У лісах пробув три роки. Ходили селами, горами, аж до Львова. За цей час вдома не був жодного разу, не знав, чи живі рідні, бо лишив старенького батька й чотирьох сестер. Ті нічого не відали й про нього. Коли ж повернувся додому, то ще довго ховався на стріху в стодолі. Їхню боївку розпустили додому після поранення командира «Бея». Той обіцяв скликати їх назад, коли буде потреба. Не кликав. «Бея» вбили в Кадобній.
Іван Попович брав участь в одній з найбільших переможних битв УПА з радянськими каральними військами у лісі під Болеховом (Підцапове каміння) 11 грудня 1945 року. За словами полковника УПА Степана Фрасуляка «Хмеля», того дня більшовики мали великі втрати: 221 убитого, в т. ч. майор і два капітани, та 47 поранених. В цьому бою віддали свої молоді життя 18 повстанців, було поранено шістьох, серед них — і сотенного «Бея».
В часи незалежності України брав активну участь в національно-патріотичнму житті району. Був жвавий, енергійний, не дивлячись на свій вік. Помер 25 лютого 2021 р.
