Культурно-просвітницька робота в Перегінську в першій половині ХХ ст. тісно пов”язана з читальнею “Просвіти”.
Хата-читальня в Перегінську була збудована ще перед І-ю світовою війною. Знаходилась вона біля горішньої церкви на перехресті двох вулиць. Це був гарний дерев’яний будинок під бляхою. При будівництві працювали толоками. Майстри наймалися, але частково вони працювали безплатно. Бляху пожертвував свідомий грамотний перегінчанин Олекса Бендак. Очолював молодих хлопців-робітників Антін Вірста який мав свою кооперативу.
Проте буремні події І-ї світової війни перервали будівництво домівки читальні і там тримали полонених румунів, а з часом мадяри тримали коней.
Тільки в 1923 році докінчено та відремонтовано читальню. Молодь заколядувала більше 500 злотих. Майже всі гроші повернено на закуп книжок до бібліотеки. Незабаром справили кількадесят найкращих творів української літератури і перекладів. Замовлено журнали, газети, куплено й оправлено в кедрові рами портрети Шевченка, Франка, Шашкевича, Мазепи, Хмельницького і інших, кольорові картини “В’їзд Хмельницького до Києва”, “Богун під Берестечком”. Це сталося за ініціативою отця Петра Петрила.Скликали збори і відновили статут.
Хор Читальні “Просвіти”, о.Патрило в Перегінську, 1924 рік
Бібліотекарем став син Петра Патрила – Богдан. Але ця робота занепала з виїздом Богдана на навчання. Тільки у 1928 році розпочалася нова активізація просвітян з приходом нового бібліотекаря Якова Шляхтича, який офірував багато книжок на бібліотеку. Зачався рук з книжками. Число читачів росло, а через те і ріс прихід до бібліотеки, бо від кожного в бібліотеку платилося 10 грош, і бібліотека щомісяця спроваджувала кільканадцять нових книжок. Проводилась широка агітація. Всякі рахунки, виплати з лісових робіт робилися в читальні і при тім стягано з кожної суми певний процент на читальню. Надходили також пожертви, особливо від читачів хлопців, навіть по 10 злотих, певну суму сплачували і хлопці лісоруби.
Виписували журнали і часописи “Життя і знання”, “Новий час“, “Нова зоря”, “Народна справа”, “Літопис Червоної Калини”.
Одним із кращих аматорів як і загапом активістом “Просвіти” був поет Осип Мошура.
29 квітня 1928 р. відбулая перша вистава “Чумаки” Тобілевича. На неї з’їжджалася і молодь з навколишніх сіл, бо ставилась неодноразово. Мошура грав головні ролі і в інших виставах. Для Осипа Мошури читальня “Просвіти“ стала другою домівкою. Вечорами та неділями просвітяни збиралися, обговорювали літературні твори, обмінювалися книжками, читали газети, співали народних пісень, танцювали. А ще забавлялися, жартували. Мошура знав і розповідав багато легенд та переказів про історичні події на Україні. Він відвідує хор, стає ініціатором проведення фестин, організовує вертеп у різдвяні свята. У своєму щоденнику він писав, що ще у 16 літ постановив трудитися аж до смерті для рідного народу. Та наймилішим місцем читальня для Мошури стала ще й тому, що тут він зустрів своє кохання. Відрадно те, що в ті часи зросла національна свідомість перегінчан. Щороку проводились свята на честь Т.Г.Шевченка, І.Я.Франка. Зокрема, від одного такого свята, просвітяни зібрані кошти відправили на спорудження кам’ятника Каменяреві у Львові.
Серед просвітян поширювалися вірші Осипа Мошури. Про працю у читальні він писав:
“О любе товариство! За ясні ті хвилини,
коли в читальні думка єднає нас одна,
Я кров палкого серця віддав би до краплини за вас,
свідомі друзі, я дам себе розпнять!”
(Мошура Осип “Гей видно село…“ Львів 1999 р.)
Із спогадів Осипа Мошури:
“На весну 1930 р. плановано облаштувати і викінчити до решти будинок, розібрати на салю сцену, вирубати північну стіну, в ній добудувати велику сцену й гардеробну…
Для нас, аматорів драмгуртка, читальня була місцем найприємнішої розривки. Цілі неділі ми просиджували а бібліотеці, читали, співали, забавлялися, жартували.
Для мене читальня була наймилішим місцем. Тут я навчився 1924 року співати, тут я від 1927 р. зичив найпотрібніші книжки, журнали й газети, тут я від 1928 р. розвинув свій акторський талан на сцені, тут зачалося моє кохання… Скільки сполуденків просиділи ми вдвох з бібліотекарем Яковом ІІІляхтичем за розмовами в читальні про літературу, політику, життя.
Вечором мав приїхати до Перегінського і давати в читальні вистави Український Театр Когутяка.
Якось о п’ятій ранку раптом задвонив на гвалт великий дзвін, Наша родина посхапувалася і повибігала на двір, однак нічого не було видно. Я побіг у напрямі гамору й скоро побачив страшенний вид: крізь вікна і двері читальні била червона полумінь. Кругом повно народу, гамір, крик. Сухі читальняні стіни горіли скоро і за півгодини віддалену дзвіницю мусили поливати водою. Стіни почали посідатися все нижче і нижче, лишився лише “гофкомин”, однак і він з гуртом завалився. Ранком на місці читального будинку розпечена бляха прикривала купу димлячих головень…
Жандарми, що під час кожного вогню не дають нікому спокою, тепер мирно приглядалися збоку. А ранком комісар і комендант постерунку причепилися до бідного поліцая, він мусив відкись роздобути два старі гаки, однак їх вже не треба було нінащо.
Ті, що прийшли першими, розповідають, що вогонь повстав із західних кімнат, де була бібліотека й магазин склепаря. З тої причини склеп й велику салю вдалося спорожнити цілком: куліси, декорацію, картини, шафу, лавки, крісла, вікна, двері, навіть підлогу вдалося винести завдяки одчайдушності кількох аматорів; однак бібліотека згоріла цілком: кількасот оправлених томів вартістю десь 2000 зл., комплектовані річники “Життя й знання”, “Неділі”, календарі, повістеві додатки до газет, вирізки, цінники, каталоги, урядові рахунки та книжки, печатка бібліотеки – все це пішло з димом…
Догадуються підпалу з двох сторін: сусіди-поляка – через бібліотеку й сусіди-жиди – через конкуренцію магазину, що був в приміщенні хати-читальні.
Чи вдасться вислідити злочинця?
До сьогоднішнього дня він ще невідомий…”
Повітовий староста довго не давав дозволу на будівництво нового приміщення. В газеті Діло за 16 вересня 1930 року у статті “Дописи. ПЕРЕГІНСЬКО. (З ділянки самоврядування. Невдачі па господтсько-кооперативній ниві. Будова читальні)” читаємо:
“Подібно мається річ і з усякою іншою ділянкою. В ніякій не можемо похвалитися якимись значнішими досягненнями, бо всі свої зусилля спрямовуємо на осягнення не позитивних, а частіше неґативних цілей, не на творення чогось нового, а на поправу старого. Тому не можемо собі відмовити приємности, щоб не занотувати одиноке відрадне явище в нашому житті, яким є будова читальні. Серед загядочних обставин згорів у нас дня 18 ц. р. будинок читальні «Просвіти». Не маючи де примістити цілої низки українських установ, ані де відбути яких-небудь сходин, засідань чи зібрань, Перегінсько стануло перед конечністю побудувати відповідний дім. Почин у тому ділі дала читальня «Просвіти», яка рішенням заг. зборів з дня 6 липня 1930р. приступила до будови і в тій ділі покликала до життя відповідно зложений будівельний комітет. До цього часу багато вже зроблено. В першу чергу виділ читальні зумів збудити глибоке, як на наші умовили, заінтересування справою серед наших громадян і притягнути кращих людей з ріжних установ та орґанізацій на терені Перегінська до співпраці і будівельнім комітеті. Дальше актом даровизни дир. Сяльца Осипа увійшла читальня «Просвіти» в посідання гарної будівельної площі в середністі, за яку нехай буде вільно зложити йому на цьому місці публичну подяку. Наладнано вже машину для збирання будівельного фонду черев розставлення в ріжних пунктах нашої місцевості пушок на жертви, зорґанізовано розпродаж цеголок на будову читальні і збірки серед місцевого лісового робітництва. Крім цього підготовляється ще низка аматорських вистав і забав, з яких дохід піде в цілости на будову чнтальняного дому. Приступлено вже й до початкових робіт. Замовлено в будівельному бюрі при РСУК у Львові пляни будови, дальше вапно, приступлено до ломапня. оброблювання і звоження каміння на підвалини і т. д. Не легке завдання по ставило собі Перегінсьно, беручись до будови великого (поверхового і мурованого) дому в часі такої важкої економічної скрути. Одначе ми твердо віримо, що при доброму керовництві, яке найшлося в руках таких поважіних, солідних і відданих справі одиниць, як о.дек. Патрило, дир. Сальц, дир. Паньків, дир. Ґашинський, о. Жовтанецький, п.Король Лев, п. Кузь Юрко, п. Халус Павло, п. Халус Федір, п. Халусяк Петро й інші, справа будови читальні в Перегінську буде доведена до успішного кінця і ми зможемо похвалитися вже величавою будівлею”.
Газета Діло 1931 рік 23 вересня с.6 “Дописи. ПЕРЕГІНСЬКО. (Вечір пісні.)”
Як всюди, так і в нас все культурно-освітнє життя зводилося переважно до влаштовування аматорських вистав. Але цікава річ, що хоч наш аматорський гурток проявляв живу ініціативу й улаштовував доволі часто різного роду виставки, то все таки не зумів він збудити ширшого заінтересування просвітянськими справами. Що більше від якогось часу помічається не тільки брак припливу свіжих сил до читальні взагалі і до гуртка зокрема, але й сама фреквенція на виставах помітно падала.
Отеє все мусіло всякого застановити і навести на думку, що такі форми культурно-освітнього життя є недостатніми, що побіч аматорського гуртка і вистав треба створити щось таке, що своєю новістю і наглядною корисністю заінтересувало б ширші круги нашої громади і притягнуло до себе молодь. Всякому було ясно, що такою новою притягаючою силою могло би бути у нас створення при читальні хору, улаштовування концертів, вечорів пісні то-що.
Але непоборною перешкодою була тут відсутність диригента. Не можна сказати, щоби в тому напрямку у нас нічого дотепер не робилося. Навпаки було у нас кілька концертів, з яких на підчеркненпя заслуговують два підготовані о. Клиновським та інж. Ґаврилюком. Але все це були доривочпі спроби. Можливість створення постійного хору при читальні створилася аж літом цього року з приходом о. Нагірняка до Перегінська, а сама ідея створення такого хору викликала дуже живе зацікавлення серед молоді, дарма, що здійснювалося її в часі жнив, отже в часі найменш догідному для такої роботи. Три місяці пильної і солідної праці о. Нагірняка і наша давня мрія стала ділом.
Дня 28. 8. дебютували вже в „Вечорі народньої пісні” два хори: мішаний під орудою о. Нагірняка і мужеський під орудою п. Мізуня. при чому дебют випав на славу. Особливо гарне вражіння зробив мішаний хор, вражаючи приємно головно доволі високо вже виробленим у хористів почуттям ритму і ступнем зіспівання. Чимало причинився до успіху і влучний підбір пісень. У програму вечора ввійшли головно народні пісні в гармонізації Леонтовича і Стеценка та стрілецькі в гармонізації Гайворонського і Купчинського. Хорову частину вечора попередила виголошена п. Семком декламація „Ода до пісні** Р.Купчинського (замість вступного слова), а закінчила аматорська вистава п. з. „Заздрісні**, ком. в 2. діях П. Франка, після якої відбулися ще народні забави і танці.
Моральний і матеріальний успіх вечора був незвичайний, особливо моральний. Бо не зважаючи на те, що вечір внаслідок браку власної домівки, яка згоріла весною м. р., відбувся в салі читальні „Просвіти** в Небилові ,як рівнож на те, що того дня падав дощ, велика саля неб. читальні була виповнена (переважно публикою з Перегінська) по береги. Стільки гостей не бачила вона навіть тоді, коли заїзджав сюди який-небудь мандрівний театр, який у провіпціональннх умовинах є не абиякою силою. Тому день 28. серпня можемо сміло зарахувати до найудатніших в житті нашої читальні. Ввесь дохід з вечора призначений на будову домівки для читальні «Просвіти» в Перегінську.
В 1934 році за кошти, зібрані на імпрезах, театральних виставах, концертах, розпочалося будівництво Народного Дому в центрі селища.
Спочатку місце під забудову було придбано там, де було приміщення пошти. Потім зупинились на тому місці, де зараз знаходиться «Школа мистецтв». Громада селища зробила обмін ділянок, на якій і знаходиться в даний час Народний Дім.
Весь час на будові знаходився активіст “Просвіти“, поет Осип Мошура. Допомагали всі жителі Перегінського: одні будували, інші збирали кошти.
Велику допомогу надав митрополит Андрей Шептицький.
Про жваве будівництво Народного Дому в Перегінському писала львівська газета «Народна справа» у статті «Перегінське будує» (10.02.1935р.). Закінчено і відкрито Народний Дім «Просвіти» в 1935 році. Юнакам та дівчатам , які приймали участь у будівництві , Осип Мошура присвятив вірш:
Торговий день в місточку…
Шумить, як море, ринок.
Народ зі всіх куточків На торг, мов повінь, рине.
У міста середині
Над людських голов морем
Немов міцна твердиня,
Росте будинок вгору.
Мурують Дім Народний,
Людей свідомих гідний,
Що знявся вже сьогодні
Над всі доми сусідні!
Не бачили ніколи
Ми радості такої’:
Всі хлопці, як соколи,
Зійшлися толокою.
Старожили розповідають, що коли не ставало оцинкованої бляхи для закінчення покриття будинку, то один газда віддав свою бляху, якою мав накривати свою стодолу. Ми бачимо, що один кут споруди обрізано. Виявляється, що сусід не хотів, щоб вода стікала на його територію і в такий спосіб довелось вирішувати цю проблему.
Із розповідей відомо, що у фундаменті від об»їзної дороги замуровані списки людей, які зробили пожертви на будівництво НД.
Кожний член “Просвіти” отримував посвідчення:
Права і обов»язки члена «Просвіти»
(§ 51 статуту)
1)Кожний член читальні «Просвіти» бере участь у Зборах читальні: забирає голос, ставить внесення, голосує, вибирає членів Виділу, предложені Зборові Читальні.
2)Читає книжки, часописи і всякого роду письма, що є в читальні.
3)Позичає книжки додому під услівями Виділом читальні постановленими й оголошеними.
4)Платить до читальні вкладки, які ухвалить Загальний збір читальні.
5)Приєднує нових членів, словом і ділом причиняється до сповнення цілей Товариства, а особливо старається поширити просвіту в своїй громаді.
6)Приходить в означених днях на спільне читання пожиточних книжок і письм, як також на наради в привітно-культурних справах.
7)Взагалі користає з помочі і добродійства, які читальня своїм членам буде давати.
( § 15 статуту)
1)Членом перестає бути той, хто:
а)зречеться прав на лежання до читальні;
б)застане правосильно засуджений за який знеславляючий злочин;
в)Буде виключений з членів читальні з причини шкідливої для читальні діяльности або з причини нечесного чи неморального поведення;
г)не платив вкладки через рік мимо упімнень Виділу читальні під загрозою вичеркнення з членства читальні.
( § 17 статуту)
1)Хто перестав бути членом, може знову вступити в члени тільки на підставі рішення Виділу читальні по зложенню членської вкладки.
Кождий член «ПРООСВІТИ» повинен знати й пам»ятати, що:
1)»ПРОСВІТА» – це найкращий вартовий українського духа.Тому обов»язком кожного громадянина ставати в її ряди, других закликати й робити просвітне діло.
2)Не повинно бути ні одного в громаді, який не був би членом «ПРСВІТИ». Належанням до «ПРОСВІТИ» причинюємося до розбудження духа народу.
3)Хто не в рядах «ПРСВІТИ» – той дезертир.
4)»ПРОСВІТА» визволить нас усіх із темноти. Тому обов»язком кожного з нас допомогти її змаганням. А допоможемо, коли станемо її членами.
5)Цілі міліони наших братів заждуть освіти-знання і чекають на нашу поміч. А допоможемо, коли станемо діяльними членами «ПРОСВІТИ».
6)День 8 грудня є днем уродин «ПРОСВІТИ».
7)Книжка є найкращою зброєю, бо вона вчить, як належить боронитися і здобувати. Книжка і тільки книжка допоможе всім нам добути і закріпити КРАЩУ БУДУЧНІСТЬ.
8)Чоловік, родина, а далі цілий нарід бе книжки – це німі сотворіння.
9)Дім, в якому нема книжки, подібний до чоловіка, який не має душі.
10)»ПРОСВІТА» відкриває темним очі і виводить їх із неволі темноти на сонячний шлях.
УВАГА: 1)На основі нового закона не вільно належати до товариства шкільній молоді (з виїмкою університецької). Тому там, де дотепер шкільна молодь належала до товариства, треба її ви черкнути, щоби не наражувати товариства на відповідальність за порушення цього припису.
2)Молодь не шкільна у віці 14-18 років може належати до товариства за згодою своїх родичів чи опікунів, але не сміє ані брати участи в голосуванню, ані брати участи у виборах Виділу. Присутними на зборах можуть бути.
3)Членами основателями і членами Виділу можуть бути лише ті особи, що мають 21 років та не є обмежені в правах.
4)Отже, паво голосувати мають лише члени від 18 років, а бути вибраними можуть члени від 21 років.
На даний час в приміщенні знаходиться: Народний Дім, бібліотека для дорослих та дитяча бібліотека.
