Степан Андрійович Бандера народився 1 січня 1909 року в селі Старий Угринів (тепер Калуського району Івано-Франківської області). Його батько був греко-католицьким священиком, а мати донькою священика, тому виховувався Степан в умовах націонал-культурного патріотизму.
Ще з дитинства він ставав неодноразовим свідком війни, оскільки через його рідне село чотири рази (1914-1917) проносилися фронти першої світової і територія Галичини постійно переходила від одного окупанта до іншого. Саме у ті бурхливі роки відбувалися драматичні спроби відбудови та становлення української незалежної держави.
Батько Степана, Андрій, мав велику бібліотеку та брав активну участь у суспільно-політичному житті Галичини в період формування Західноукраїнської Народної Республіки (1918-1919). Він був послом від Калущини до парламенту республіки — Української Національної Ради. Під час українсько-польської війни (1919) був військовим капеланом в Українській Галицькій Армії. Також на Наддніпрянщині воював з білогвардійцями та більшовиками. Повернувся до дому Андрій Бандера в 1920 році.
Зі слів самого С. Бандери в ті роки, “пережив хвилюючі події відродження і будови української держави”.
В 1919 році Степан вступає до Стрийської гімназії де бере активну участь у пластунських організаціях та учнівських гуртках спротиву польській владі, що діяли під егідою УВО (Українська Військова Організація — нелегальна військова революційно-політична формація на чолі з Євгеном Коновальцем).
У 1929 році він стає активним членом ОУН (Організація Українських Націоналістів) де успішно займається нелегальною агітацією революційно-визвольної боротьби, ціль якої — встановлення незалежної української держави. І вже у 1931 році Степан керує усією пропагандою ОУН у Західній Україні.
Основною принциповою ціллю ОУН, як і інших націонал-патріотичних організацій того часу, була повна незалежність України від будь-яких загарбників.
У 1933 році Бандера піднімається до крайового провідника та під його керівництвом відбувається низка каральних заходів проти польської окупаційної адміністрації. Зокрема, 16 червня 1934 року, здійсьнюється вбивство одіозного міністра внутрішніх справ Польщі Броніслава Пєрацького, який прославився кривавими акціями терору проти українців. Пєрацький був автором та безпосереднім керівником плану “на зніщенє Русі”, ціль якого — умиротворення жителів Західної України.
За день до вбивства Бандеру арештовують, і, 13 січня 1936 року, після довгого слідства та судової тяганини, йому та двом його соратникам виносять смертний вирок, який згодом був замінений довічним ув’язненням.
У 1939 році, після захоплення Польщі, Степана з в’язниці визволяють німці. І саме з цього моменту біографії нашого героя починається неоднозначне та суперечливе трактування його ролі в українській та світовій історії. Одні історики та політичні діячі доводять його героїчний патріотизм та величезну позитивну роль в утвердженні української державності, інші — колабораціонізм та злочини проти власного народу.
Одразу після виходу на волю, у вересні 1939 року, він очолює революційний провід ОУН та одразу ж веде переговори з військовим керівництвом гітлерівської Німеччини про спільну боротьбу проти російсько-більшовицьких окупантів, які, на той момент, згідно таємного Пакту Молотова-Ріббентропа, окупували західноукраїнські землі. Основною ціллю Бандери при співпраці з німцями було створення незалежної української держави.
Використавши протиріччя всередині гітлерівської адміністрації створюється північний український легіон “Нахтігаль”, командир Роман Шухевич, та південний “Роланд”. Ці військові утворення, за задумом ОУН, повинні були стати основою української армії після проголошення незалежності. З початку війни вони офіційно не входили до складу німецької армії, мали відмінну форму, носили тризуб та йшли в бій під синьо-жовтим прапором.
22 червня 1941 року гітлерівська Німеччина, порушивши умови Пакту Молотова–Ріббентропа, нападає на Радянський Союз. А вже 30 червня 1941 року, легіон “Нахтігаль”, на чолі з Романом Шухевичем, входить до Львова, захоплює стратегічні об’єкти міста, і в той же день відбувається проголошення Акту відновлення Української державності. Голові Національних Зборів Ярославу Стецьку було доручено організувати українські владні структури.
На такі дії українських незалежників німецька влада відповіла, спочатку, ультиматумом негайно скасувати Акт, а коли вони відмовилися виконати умови гітлерівців, проти них був застосований масовий терор. Сотні учасників так званої “Бандерівської диверсії” були арештовані та кинуті у тюрми. Така сама доля спіткала і Степана Бандеру, його заарештували у Кракові. Двох його братів Василя та Олексу було на смерть замордовано у польському концтаборі Auschwitz. Обидва українські легіони “Нахтігаль” та “Роланд”, після відмови підкорятися німцям, були розформовані та роззброєні. Але, незважаючи на це, саме вояки цих підрозділів пізніше стануть ядром УПА (Української Повстанської Армії).
Через несприятливий хід війни, німці, в грудні 1944 року випускають Степана з під варти та починають переговори про спільні дії проти більшовиків. Основними вимогами Бандери залишалися визнання Німеччиною Акту відновлення Української державності, та можливість створення незалежної української армії. Але дані цілі не були реалізовані, оскільки радянські війська невдовзі захопили Західну Україну, а 7 травня 1945 року гітлерівська Німеччина підписала Акт про капітуляцію.
Подальша боротьба за незалежність розгорнулася на теренах Західної та Великої України вже проти радянської окупаційної влади, та активно продовжувалася до 1955 року . Керував антирадянським спротивом Бандера з-за кордону.
Вбивство Бандери.
15 жовтня 1959 року в Мюнхені в під’їзді будинку №7, розташованого на вулиці Крайтмайр, в 13:05 за місцевим часом знайшли закривавленого, але ще живого Степана Бандеру. Проте незабаром він помер.
Результати проведеної медичної експертизи показали, що причиною смерті Бандери стала отрута. Як виявилося, пізніше, його вбивця, Богдан Сташинський, вистрелив в обличчя Бандері зі спеціального пістолета, зарядженого ціаністим калієм.
Через два роки після смерті Бандери, судові органи Німеччини оголосили, що Сташинський діяв за наказом Хрущова і Шелепіна. Вбивця був засуджений на 8 років позбавлення волі. Пізніше Німецький Верховний суд проголосив, що винним у смерті Степана Бандери є уряд СРСР у Москві.
Похорон Бандери пройшов 20 Жовтня 1959 року в Мюнхені.
Могила С.Бандери у Мюнхені
У 2014 році вандали намагались підірвати її, внаслідок чого був зруйнований пам’ятник (великий кам’яний хрест) та пошкоджена сама могила, можливо, через спробу викопати труну. За рік місце поховання відновили, українська діаспора в Німеччині встановила новий пам’ятник. А аутентичний вирішили перевезти в Україну, на малу батьківщину Степана Бандери – село Старий Угринів Калуського району.
17 жовтня 2015 року було освячено новий пам’ятник провіднику “Організації Українських Націоналістів” Степану Бандері у Мюнхені
