На землях хутора «Панське», де сьогодні стоїть одиноко, як сиротина, одна єдина хата, у 1880 році жив багатий пан Михайло Петровський. Він мав шестеро синів, яких у 1914 році, з вибухом Великої війни, забрали в Австро-угорську армію. П’ятеро його синів повернулися з війни, а один – загинув. Петровський мав багато поля, тримав худобу – волів, корів, коней, мав гуральню. Через те цю місцевість й назвали «Панське».

Перед Першою світовою війною на «Панському» було більше як 20 хат. Коли почалася війна, через хутір проходила перша лінія оборони, а друга – через с.Рошняте (ще й тепер в селі віднаходять то рештки австрійської каски, то багнету, зіржавілі патрони). Коли проходив фронт, деякі хати були зруйновані. Мабуть тому на початку 1940-х років на «Панському» було всього 12 хат.

Одна жінка з с.Ловаги, що в ті роки була зв’язковою, говорила, що восени 1944 – в 1945 роках сюди, в с.Ловаги, і на хутір «Панське» часто заходили сотні, а то й цілі курені з Чорного Лісу. Одного разу з куренем «Прута» прибув і командир «Чорного Лісу» «Грегіт» – Андрусяк Василь. Відпочивали в хатах с.Ловаги і на хуторі «Панське». Навесні 1944 р. на хуторі побувала сотня УПА «Журавлі» «Грізного» – Стурка Юліана. Повстанці помітили німців, що підходили до «Панського», і сотня відступила через р. Лімницю у ліс біля с.Ловаги. Німці обстріляли відділ з мінометів, внаслідок чого було поранено двох повстанців… Ця жінка розказувала, що на «Панському» постійно перебували відділи УПА, різні теренові боївки, збиралися на наради провідники ОУН.

Тиждень по Йордану, дня 25(26) січня 1945 р., на хутір «Панське» прибула чота «Жбурая» – Процяка Федора (з Перегінська) із сотні «Загроза».

Процяк Федір “Жбурай”

Чота переходила вночі біля Радови, полями, в обхід Перегінського. Повстанці йшли слід в слід, а останній тягнув за собою смерічку, – щоб замести сліди. Коли прийшли на «Панське» під ранок, але було ще темно. Полягали відпочити, а чотовий «Жбурай» виставив три стійки. Одну стійку – від с.Рошняте, другу – від с.Вільхівка, а третю – в напрямі від райцентру Перегінськ. Чотовий припускав, що в разі чого, швидше за все енкаведистів можна чекати з Перегінська. Вранці, коли вже розвиднілося, стійкових поміняли… .

Того ж ранку, енкаведисти, що їхали з Рожнітова до Перегінська, побачили на снігу побіч дороги дивну смугу з ледь помітними заглибинами від слідів і зрозуміли, що тут проходили повстанці, скоріше за все – на «Панське». За іншою версією, колишній чотовий «Загрози»  – «Ненаситець», який в тому часі вже співпрацював з більшовиками, повідомив райвідділ НКВД-НКГБ про те, що цього дня на «Панському» буде нарада станичних, жандармерії та керівників місцевих самооборонних кущових відділів (СКВ). Силами збірного загону із працівників партактиву, райвійськкомісаріату, райвідділів НКВД і НКГБ, та прикордонників було проведено спецоперацію. Непомітно, пересуваючись лугами вздовж берега р. Лімниці, вони наблизились до хутора. Це бачив один хлопець з Перегінська, який їхав конем на «Панське», – як виявилося згодом. Операція із захоплення та ліквідації керівників підпілля ОУН та повстанців згідно радянських даних розпочалась в 11.00 год. В цей час повстанці за командою чотового «Жбурая» чистили зброю…

«Біля крайньої хати стояв стійковий з далековидом, щоб постійно оглядати місцевість, а господар Кулик Михайло, який свого часу був стрільцем УСС, закликав стійкового, щоб той підкріпився, а сам став на його місце під черешню. Тим часом військо НКВД підсунулося під Панське. Вважалось, що це сталося тоді, коли стійкового з далековидом замінив господар дому, який міг і не побачити ворога здалеку. Стійкового вбили і стрільці чоти почули постріл. Вороже військо крикнуло “Ура!”. Це спричинило деяку паніку, але не всі цьому піддалися. Стрілець із Замлинівки Ярослав Мельник і ще один стрілець виставили кулемети у вікна і не дали можливості противнику вести прицільний вогонь. Своїм життям вони врятували чоту від знищення» – пригадував колишній стрілець сотні «Заморського» «Дорошенко» – Соломчак Василь (з Перегінська).

 «У тому бою від­значилася кулеметна ланка, яка, отворивши вогонь, поклала відразу п’ятьох большевиків трупом. Большевики запальними набоями запалили хату присілка. Геройська кулеметна ланка залягла між горючою хатою й купою гною і вогнем свойого кулемета уможливила відступ «Загрозі». Як довго горіла хата, большевики не могли нічого зробити кулеметній ланці, доперва коли вогонь почав пригасати, знищили цю геройську ланку. В тому бою з боку «Загрози» було дев’ять убитих…» – написав у своїх спогадах Степан Фрасуляк – «Хміль».

Зауважимо тільки, що героїчну оборону тримали дві кулеметні ланки – «Сокола» – Мельника Ярослава і «Недолі» – Ридвана Михайла (обидва з Перегінська) які на деякий час зуміли стримати більшовицький наступ (цей факт підтверджує і радянський звіт за наслідками проведеної операції). Інші повстанці за той час зібрали зброю і, відстрілюючись, почали відступати в напрямку сс.Слобода Рівнянська і Лдзяне (Вербівка). «Сокіл» – Мельник Ярослав загинув у бою, а амуніційний – помічник був важкоранений і лежав за гноянкою. По деякому часі, коли бій вже стих, вояк запитав жінку, що була неподалік: «Чи вже пішли совіти?». Москалі стояли збоку і все чули. Підійшла до раненого енкаведистка і каже: «Ми здєсь, бандєро!»,  – і добила повстанця з пістолета…

В тім бою загинули 9 вояків з чоти «Жбурая» та декілька чоловік, які переховувалися на власну руку на «Панському» від мобілізації в Червону армію, але й в УПА теж не спішили. В одній із двох запалених на початку бою хат загинув Василь Петровський: як тільки він почав виходити з хати, енкаведист застрілив його прямо на порозі, де він і згорів. Загинула тоді і дівчина, років 12, яка бігла за коровою, яку забрали “совітські” солдати.

«…Під час бою убито 15, скільки поранено невідомо. Всього там перебувало біля 40 чол. Трофеї: 2 кулемети, 14 гвинтівок, кілька гранат, більше 2000 патронів і 2 біноклі» – звітувало радянське керівництво району в область.

«Хутір знаходиться за 5-6 км від району і завжди був притулком бандитських верховодів… За впертий спротив, хутір Панський за згодою РК КП(б)У і РВК було спалено за винятком 3 хат червоноармійців» – подає інший звіт.

Родини, що мешкали на хуторі, були пограбовані (у людей позабирали нажите тяжкою працею майно, худобу й реманент) і виселені.

Вісьмох полеглих в тому героїчному бою вояків УПА згодом поховали в спільній могилі на Заріцькому цвинтарі в Перегінську. На високому березовому хресті табличка:

«Тут спочивають загинуті за Україну в 1945 р.:

Ридван Михайло Л., 1922,

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

Коцан Федір М., 1922,

Мельник Ярослав М., 1922,

Кулик Павло М., 1922,

Патрійчук Володимир Ф., 1923,

Полич Микола В., 1920,

Глинка Костянтин М., 1922,

Петровський Василь Й., 1908»

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

 

Вічна пам’ять Героям, полеглим у боротьбі за волю України!

Кому відома інформація про загиблих вояків УПА, їх побратимів, про бій на «Панському» просимо писати на нашу електронну адресу або звертатися до Музею.

Слава Україні !!!