На початку 1944 року німецько-фашистські війська відступали на захід під рішучим натиском Червоної Армії. А тут ще й не давали спокою місцеві повстанці-націоналісти у їхньому тилу. Щоб знешкодити партизанів, гестапо вдалося до різноманітних каральних акцій. Особливо поширеним був метод виявлення учасників опору за допомогою інформаторів зрадників.
Наприкінці січня 1944р. гестапівці викликали на співбесіду активістку с.Дуба Ганну Чопей і запропонували їй скласти список сільських «активних українських патріотів» для т. зв. «співпраці». Не запідозрюючи нічого лихого, молода жінка згодом подала такий список із шести осіб. До того ж, внесла до нього навіть свого чоловіка Ярослава Чопея, попередньо не узгодивши з ним таке рішення.
Отримавши достовірну інформацію, німці невдовзі заарештовують: хлопців Володимира Борика та Василя Тунківа, шойно одружених Михайла Белея і Дмитра Шикора, батька трьох маленьких дітей Михайла Кучера і вище згаданого Ярослава Чопея.
Спершу їх доправили у Долину, де під час допитів у гестапо застосовували нелюдські жорстокі тортури. Знесилених, замордованих до невпізнання, із зв’язаними колючим дротом руками, привезли їх вантажівкою у Перегінське на тамтешній старий єврейський цвинтар, який знаходився при в’їзді в село. Страту проводили 10 лютого показово при велелюдному здвигу місцевих жителів. Полонених вишикували у шеренгу й зачитали смертний вирок. Після вистрілів п’ятаро впали на землю, а поранений Василь Тунків почав тікати. Але його наздогнали і добили кількома пострілами.
Відтак наказали перегін чанам викопати на кладовищі могилу, у якій і поховали розстріляних. Згодом рідні перепоховали загиблих у братській могилі на т. зв. нижньому цвинтарі Перегінського.
Ганну Чопей повстанці запідозрили у навмисній зраді й невдовзі знищили.
Іван Іванишин, Новини Підгір’я, 7 лютого 2014 р.
