Не забуті герої гори Заплата із сотні “Бистриця”

Проходячи військову службу в рядах Червоної армії Василь Цабан був поранений на фронті. При переправленні поранених солдатів у госпіталь Василь вискочив з поїзда в Креховичах і втік до рідного дому. Після повернення додому перейшов до  УПА і вже на двадцять третьому році життя прийняв геройську смерть.

С.Фрасуляк так описав той бій: …на протязі кількох днів сотню Бистриця переслідував ворог. 11. 12. 1946 р. частина сотні по глибокому снігу відійшла на гору Заплата, а вслід за ними біля півдня підійшли під гору й більшовики. Здалека запримітивши дим з повстанської кухні, ворог висунув уперед обидва свої крила, намагаючись оточити повстанців. Відступ по снігу був надзвичайно важкий. Густо відстрілюючись, повстанці впродовж двох годин не могли відв’язатися від ворога. Деяким повстанцям, зокрема автоматникам, почало бракувати набоїв. Двом кулеметним ланкам — вістунам Жуко­ві й Перемозі, стрільцеві Зозулі та інтендантові Снігу­рові — сотенний наказав вогнем своїх скорострілів прикривати відступ підвідділу. Кулеметники, заліг­ши в снігу, більше як півгодини стримували банду зі 120 емведистів. Згинули всі. Відновивши переслідування, енкаведисти вже смерком на присілку Гута ввійшли в контакт із задньою охороною повстанців. „Спецбанда” енкаведистів переслідувала повстанців ще три дні, та підвідділ більше втрат не зазнав.                                                                       Бунчужний сотні “Бистриця” псевдо “Тиса” у своїх спогадах описував як прощалися повсанці, що відходили, з чотирьма українськими героями, які залишились прикривати іх відхід. Хлопці шерегою проходили повз кулеметників і один одному дивились останній раз у вічі. 

Тіла загиблих так і залишились на місці бою. Коли зійшли сніги, то небайдужі односельчани і родичі відправились на те місце, щоб поховати підпільників. Василя знайшли прошитого кулями, рани  він затикав хлібом, щоб боротися до останнього подиху. Ще двох повстанців з села Пороги знайшли неподалік, що сталось з четвертим повстанцем невідомо. Так як забирати тіла в село було небезпечно, то  вирішили поховати їх на тій горі. Тіла перенесли на поляну, що за кількасот метрів від місця бою, викопали там три ями і встелили їх смерековою корою. Був при тому присутній і молодший брат Василя – Володимир, який також був вояком УПА і загинув у 1948 р.