8 жовтня 2017 р. члени Братства УПА Рожнятівського району, працівники Мшанського лісництва, монах Сергій  Святоандріївського скиту в урочищі Лужки та отець Йона  (церква Архістратига Михаїла у Львові) освятили хрест на місці загибелі «Булевара», «Богдана»-«Кумпановича» та інших повстанців, які загинули в 1947 р. на території теперішнього Мшанського лісництва. Хрест було встановлено заздалегідь – 1-го липня.

Зранку була відправлена Служба Божа у церкві св.Андрія Первозванного у Лужках.

  

 

Освячення хреста на місці загибелі окружного проводу ОУН Закарпаття

Мельник Тарас Йосипович зачитав нам статтю нашого земляка Сергія Адамовича “Останній бій окружного проводу ОУН Закарпаття біля Осмолоди” (http://www.galychyna.if.ua/publication//ostannii-bii/print.html)

Відповідно до структурного поділу 1944 р. на Закарпатті мав існувати Закарпатський край ОУН.Оскільки в роки окупації угорці в області заарештували фактично весь керівний склад ОУН, то Закарпатський край не мав адміністративного поділу, а складався із мережі невеликих підпільних груп. Навесні 1945 р. у зв’язку з реорганізацією підпілля Закарпатський край ОУН переведений у Закарпатський окружний і діяв на території Берегівського, іршавського, Виноградівського і Хустського районів та організаційно підпорядковувався Карпатському краю ОУН. У травні 1947 р. радянські каральні органи фактично ліквідували Закарпатську округу ОУН («Срібна»), проте вже в липні вона відновилася, в тому числі й зусиллями окружного провідника «Булевара» (Олексій Безкоровайний, 1919 р. н., уродженець с. Потоку Козівського району Тернопільської області, який у 1945 р. був керівником зв’язку проводу ОУН під псевдами «Бистрозор», «Маркіян» та «Олесь». Восени того ж року «Бистрозора» було відсторонено від посади через самовільне читання секретної пошти,

http://avr.org.ua/index.php/viewDoc/24763/

скеровано у Карпатський край, де невдовзі призначено провідником ОУН Вигодського району під псевдом «Войнар», а відтак переведено на Закарпаття, де він був відомий як «Булевар») і районного референта пропаганди Закарпаття «Богдана» («Кумпановича»).

На початку жовтня 1947 р. на території Перегінського і Вигодського районів було проведено чекістсько-військову операцію силами внутрішніх військ МДБ під керівництвом відрядженого із управління контррозвідки МДБ Білоруського військового округу майора Дудка і заступника командира 215-го стрілецького полку внутрішніх військ МДБ майора Макарова, за участю спецгрупи МДБ під керівництвом старшого оперуповноваженого управління МДБ старшого лейтенанта Гулянова. У результаті операції 1-3 жовтня 1947 р. у гірсько-лісистій місцевості Перегінського району було знайдено підпільників, які пропозицію здатися відхилили та розпочали збройний супротив і майже всі були вбиті. Як виявилося, це були «Булевар», «Богдан» та господарчий Закарпатського окружного проводу ОУН з охороною.

1 липня 2017 р. члени Братства УПА Рожнятівського району встановили хрест на місці загибелі «Булевара», «Богдана»-«Кумпановича» та інших повстанців, які загинули в 1947 р. на території теперішнього Мшанського лісництва.

Здавалося, свідків-повстанців, які брали участь у бою, не залишилося. Однак матеріали кримінальної справи Миколи Васильовича Роїва, які зберігаються в Галузевому державному архіві СБУ в івано-Франківській області, розкривають нам деталі бою біля злиття річок Молодої і Мшани неподалік Осмолоди та обставини трагічної смерті повстанців.

Микола Роїв народився 1922 р. у с. Надієві Долинського району, працював у власному господарстві. В серпні 1944 р. він повернувся додому з примусових робіт у Німеччині, а в березні 1945 р. через рідне село Миколи проходила сотня «Юрка» («Грозного»), і він вступив в УПА під псевдо «Рубан» та перебував у сотні аж до її розформування у квітні 1947 р. Влітку 1945 р. двічі брав участь у боях. Сотня налічувала в той час більше 100 осіб.

Зиму 1946-1947 рр. сотня «Юрка» у складі 28 бійців провела в бункерах у лісі «Петріс» за 60 км від с. Перегінська. У квітні 1947 р. сотню розформували, а стрільців розподілили в особисту охорону провідникам ОУН. «Юрко» залишив собі 5 стрільців і очолив охорону керівника референтури пропаганди Карпатського крайового проводу ОУН Степана Слободяна — «Єфрема», «Клима».  «Рубана» було переведено охоронцем пропагандиста сотні «Богдана», який став референтом із пропаганди на Закарпатті.

На Закарпатті у «Богдана» зв’язків з ОУН не було, а тому він з охороною здійснив три рейди по краю, під час яких проводили пропагандистські мітинги і роздавали листівки. Перед відходом на Закарпаття «Богдан» передавав естафети станичному с. Ясеня Перегінського району «Вітру», і той забезпечував загін продуктами. Харчами повстанцям допомагали також місцеві жителі Закарпаття.

Маршрут повстанців пролягав по долині р. Лімниці через с. Гриньків на Закарпаття. Зокрема, перший рейд пропагандистів відбувся у квітні 1947 р. і проходив через села Руську Мокру, Німецьку Мокру, Колочаву, другий — у травні, а третій — у серпні 1947 р. У с. Колочаві «Богдану» вдалося заручитися підтримкою місцевого священика, який взявся розповсюджувати листівки.

Після рейдів «Богдан» у районі гори Заплати біля с. Гринькова зустрічався і звітував про роботу «Климу». Останній їхній контакт відбувся на початку вересня 1947 р. Організаційно з «Климом» були зв’язані журналіст «Всеволод», друкарка, комендант охорони і охоронці: «Яструб», «Тарас», «Чорнота», «Кремінь», «Хмара», «Грізний». «Богдан» також зустрічався з «Булеваром» в с. Сеничеві за участі станичного села «Манька».

3 жовтня 1947 р. під час зіткнення з підрозділами Червоної армії їхня група була розбита, а Роїв отримав поранення і потрапив у полон.

З показів Роїва слідчим ми можемо відтворити події 3 жовтня 1947 р. Група мала з собою 2 коней, бричку, 4 мішки картоплі і 2 мішки борошна. 1 жовтня «Богдан» взяв «Рубана» з «Мироном», який був охоронцем «Булевара», і вони пішли в район ріки Мшани на 12 км західніше хутора Гринькова, щоб організувати склад продуктів на зиму. О 7 годині ранку повстанці прийшли на місце, зупинилися в лісі Мала Мшана, розпалили вогонь і почали варити гриби для сніданку. Через дві години вони зазнали нападу радянських спецзагонів, у результаті бою «Богдана» і «Мирона» було вбито, а «Рубана» поранено, він потрапив у полон. У той же день «Черемош» і «Дунай», які були в охороні «Богдана», привезли на це ж місце продукти та теж були вбиті. Обставини смерті «Булевара» Роїв не описує, бо не був їх свідком.

В акті від 2 жовтня 1947 р., який підписали заступник командира 215-го стрілецького полку внутрішніх військ МДБ майор Макаров, командир взводу молодший лейтенант Мігушин та низка солдат, значилося: «У лісі Мала Мшана, східніше села Ясень Перегінського району, помічена група бандитів — 5 осіб, яка вчинила збройний опір, — вбито 4 бандитів («Богдан», «Булевар», «Мирон», «Черемош»), 1 — поранений. Вилучено: 4 автомати, пістолетів — 3, гвинтівок — 1, гранат — 1, картоплі — 4 мішки, 2 мішки борошна і документи «Богдана» і «Булевара»; 2 коней».

Роїв подає під час слідства також словесні портрети упівців та інформацію про них:

«Булевар» — середнього зросту, кругле лице рожевого кольору, ніс малий. Кирпатий, волосся руде, зачісує назад, очі сірі, у верхній щелепі рота — металеві коронки на двох зубах, років 28. Озброєний автоматом ППШ і пістолетом «Вальтер».

«Богдан» — середнього зросту, шатен, худорлявий, лице продовгувате. Ніс нормальний з помітною пухлиною на лівому боці, очі карі, волосся темно-русе, зачісує назад, років 22. Озброєний автоматом ППШ і угорським пістолетом.

«Мирон» — уродженець Вигодського району.

«Черемош» — уродженець с. Розтоків Вигодського району, був в охороні «Богдана».

«Ромко» — перебував в особистій охороні «Булевара», років 24.

У живих з боївки, ймовірно, залишився лише «Довбуш» — уродженець с. Колочави, пастух овець. Він якраз пішов за продуктами в Колочаву. А самого Миколу Роїва було засуджено до 25 років позбавлення волі, в 1956 р. термін покарання було зменшено до 10 років ув’язнення. Під час хрущовської відлиги «Рубан» уже працював на полегшеному режимі.

Гурт “Бандери” виконав патріотичні пісні

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ