28 грудня 1945 року після численних допитів і катувань протягом дев’яти місяців у внутрішній тюрмі НКВД УРСР, виснажений знущаннями, побоями, недосипаннями, голодом помер у лікарні Лук’янівської в’язниці  79-літній єпископ-ординарій д-р Григорій Хомишин.

Григорій Хомишин народився 25 березня 1867 р. у селянській родині в с. Гаденківці Тернопільської області. З дитинства мріяв присвятити життя духовній службі, тому після закінчення Тернопільської гімназії вступив на богословський факультет університету у Львові. 18 листопада 1893 р. був висвячений на священика і направлений помічником єпископа у Станіславську єпархію.

Після закінчення студій у Відні, у 1899 р. отримав ступінь доктора богослов’я. Повернувшись до Станіслава, деякий час був священиком, а потім призначений душпастирем у Коломию. У 1902 р. очолив греко-католицьку духовну семінарію у Львові.

Чотири роки Станіславська дієцезія залишалася без єпископа, оскільки колишнього Станіславського єпископа Владику Андрея Шептицького, у 1900 р. було іменовано Галицьким митрополитом. Кандидатські змагання тривали досить довго. З 16 квітня 1904 р. цісар Франц-Йосиф своєю постановою іменував 37-літнього Григорія Хомишина єпископом Станіславської єпархії. Новопризначений митрополит Шептицький теж видав послання для вірних єпархії, у якому подавдо відома, що Станіславським єпископом іменований ректор Львівської духовної семінарії о. д-р Григорій Хомишин .

Обрання на єпископський престол Г. Хомишина, життєвим кредом якого було богослужіння, беззастережна відданість Апостольському престолу та вірність католицькій церкві, не було випадковістю.

Владика відзначався сильним духом, суворою внутрішньою дисципліною та душевною покорою. Ця постать визначала життя греко-католицької церкви в Галичині, отримавши високу місію очолити українську єпархію в часи загальної духовної, економічної та політичної кризи.

Обійнявши Станіславський престол, Г. Хомишин здійснював релігійно-культурницьку діяльність в екстремальних умовах трьох окупацій: польської, німецької та російсько-більшовицької. Занепад української культури і освіти, поширення атеїзму та сектантства, загальне зубожіння серед віруючих стали головними проблемами єпископа Г. Хомишина.

Григорій Хомишин був представником окцидентальної ідеологічної течії в УГКЦ, виразником консервативного напряму в українському громадсько-політичному русі. Суспільні та релігійні ініціативи єпископа пояснювалися, перш за все, його глибоким бажанням якомога більше віддалити галицьких українців від російських впливів та наблизити їх до західноєвропейських культурних цінностей.

Посилення прокомуністичних впливів на західноукраїнських землях спонукали Г. Хомишина до створення культурно-просвітницьких організацій (Українська католицька народна партія (УКНП; з 1932 р. –Українська народна обнова), товариство «Скала»). Головним завданням нових структур було згуртування свідомих католиків-українців та виховання їх у католицькому дусі.

Хоча прихильником радянського ладу Г. Хомишин ніколи не був, проте жодну з очолюваних ним організацій не можна назвати суто політичною і антирадянською. Він завжди залишався вірним своїм принципам: лояльно ставитися до пануючої влади та не порушувати її законів.

З приходом радянських військ на західноукраїнські землі, опинившись в нових умовах тоталітарної і атеїстичної держави, перед УГКЦ і її найактивнішими діячами постало завдання вижити. Церковні ієрархи обрали, як здавалося, єдиний вихід – пристосування, шляхом відсторонення від надто небезпечної громадської і політичної діяльності. Тому заради уникнення загострення стосунків з радянською адміністрацією, Владика намагався дотримуватися якомога нейтральної, аполітичної позиції, зосередившись на релігійній діяльності.

Але оперативним групам НКВС СРСР, які вступили разом із частинами Червоної армії на територію Західної України, віддали наказ виявляти та ліквідовувати політичних опонентів. Відразу по прибутті оперативних груп на Західну Україну, греко-католицьке духовенство потрапило до категорії тих осіб, чиє життя почало пильно відстежуватися чекістами. Так, у листопаді 1939 р. Управління НКВС по Станіславській області завело агентурну справу “Чума”. Назву страшної хвороби одержала агентурна розробка 20-ти священнослужителів та мирян Станіславської єпархії. Обґрунтуванням для заведення справи послужила інформація, що з 1932 р. до вересня 1939 р. в Галичині діяла політична партія під назвою “Українська національна обнова” (УНО), до складу якої входило багато священиків Станіславської єпархії УГКЦ та представників місцевої української інтелігенції. Зазначалося, що ініціаторами створення партії виступали єпископ Григорій Хомишин та адвокат Осип Назарук. Кілька членів партії обиралися депутатами польського сейму.

У м. Станіславові з 45 служителів культу, що перебували на обліку, 12 раніше належали до УНО, або, як називали чекісти це об’єднання, “партія єпископа Хомишина”. Облікові дані НКВС створювали враження про середовище священнослужителів, як табір непримиренних політичних противників радянської влади.

Реалізація агентурної справи “Чума” була ретельно спланована в НКВС УРСР і розпочалася в 1945 р. Відповідно, поставало завдання арештувати “ворожий” єпископат і почати підготовчу роботу по возз’єднанню уніатської церкви з православною.

Полковник НКДБ УРСР С.Карін 5 26 березня 1945 р. підписав ухвалу про застосування запобіжних заходів щодо керівника Станіславівської єпархії єпископа Григорія Хомишина. З 11 квітня 1945 р. Владика перебував у в’язниці. Разом з ним заарештовали його заступника Івана Лятишевського .

Заарештованого Владику було доставлено у внутрішню в’язницю НКДБ УРСР. Переслідувачі УГКЦ цинічно стверджували, що єпископа заарештували не за те, “що він правив службу, а за політику”. У постанові НКДБ УРСР про арешт від 11 квітня 1945 р. Г. Хомишину інкримінували важкі злочини: антирадянська пропаганда, пособництво німецьким загарбникам, шпигунство на користь Ватикану, націоналізм, проведення пропольської політики, зміцнення позицій уніатської церкви на західноукраїнських землях та сприяння у розповсюдженні католицизму на Схід.

Працювали з Хомишиним досить інтенсивно. Допити тривали з 21 квітня до 11 вересня 1945 р. Було оформлено 36 протоколів. Менше ніж за місяць відбулося 9 допитів, найтриваліший з яких відбувався понад 11 годин. Часто допити проводились у нічний час, про що свідчать помітки на протоколах з визначенням часу початку і завершення допиту. У який спосіб слідчий вів бесіди з арештантом, можна тільки здогадуватися. Але вивчення цих протоколів, їх характер, спосіб відтворення, стилістика наводять на думку, що проводились вони безсистемно і формально.

Про поневіряння у тюрмі по вул. Короленка, 33 у своєму “Заповіті” згадував Блаженніший Йосиф Сліпий: “Мене водили на слідство день і ніч, так, що я буквально падав з ніг і мене мусили підтримувати, ведучи до слідчого судді, при тому голодував, бо давали на день трошки юшки і 300 грамів хліба. Одного разу ранком, вертаючись з допиту, бачив я на коридорі єпископа Григорія Хомишина, згорбленого і похиленого, як вертався з умивалки. А голодування, безсоння і часті довготривалі допити можуть допровадити людину до безум’я, то велика ласка Божа, що я витримав ті всі муки” .

Опікувався єпископом начальник відділення слідчої частини НКДБ УРСР капітан Дубок . Перший допит, датований 21 квітня 1945 р., мав загальний характер: біографія, ставлення до радянської влади. Згодом почалося розслідування “антирадянської діяльності” Г.Хомишина.

Слід звернути увагу, що, за виключенням перших допитів, мовний стиль всіх послідуючих протоколів слідства дуже нагадує мову офіційної радянської пропаганди, а не відповіді духовної особи.

Слідчим так і не вдалося змусити єпископа погодитись із сфабрикованими обвинуваченнями і підтвердити обвинувачення у нібито скоєних вчинках, котрі радянським правосуддям кваліфікувалися як найтяжчий злочин (за артикулом 54-1 “а” Карного кодексу УРСР, що інкримінувався Григорію Хомишину, “зрада Батьківщини”).

Останній раз допитували єпископа Хомишина 11 вересня 1945 р. Строк його перебування у в’язниці офіційно закінчувався 16 жовтня 1945 р.13, але ув’язнення єпископа продовжувалося. Жахливі тюремні умови, виснажливі довготривалі допити, мізерна їжа вкоротили віку 78-літній людині. 18 вересня лікар внутрішньої тюрми НКДБ УРСР визнав непридатність заарештованого до фізичної праці з огляду на його похилий вік. 21 грудня 1945 р. з внутрішньої в’язниці НКДБ УРСР Хомишина було переведено до тюремного шпиталю, а 28 грудня, не витримавши тюремних тортур, він помер, про що було складено акт, засвідчений лікарем внутрішньої в’язниці.

http://dspace.nbuv.gov.ua/bitstream/handle/123456789/40050/18-Serdyuk.pdf?sequence=1

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ