Для залякування населення німецька окупаційна влада активно використовувала практику показових страт. Існувало навіть таке собі правило, якщо десь буде вбито українськими підпільниками одного німця чи того хто на них працює, то тоді буде знищено десять наших співвітчизників.

Колись вже писалось про розстріл учнів торгівельної школи в Калуші серед яких було троє вихідців з Перегінська – Ярослав Глушко, Ярослав Панько,  Iгор Писар.

Розстріл учнів у Калуші 4 листопада 1943 року

В подальшому жителі Рожнятівщини ще не раз засуджувались на кару смерті. Нижче кілька історії про декого з них.

“Шаріка”

14.11.1943 р. під час прем’єри оперети Ярослава Барнича “Шаріка” у приміщення українського театру, нині – приміщення Івано-Франківської обласної філармонії, ввірвалися німецькі окупанти, маючи інформацію, що у залі зібралися українські націоналісти, і заарештували 140 людей.
Арештованих по одному виводили на сцену, де перевіряли документи і обшукували. Звільнених садили в залі, а підозрілих відводили в канцелярію. Серед затриманих був уродженець Петранки – Дякон Ігор.
(Народився 1926 року, батько був директором школи і хорунжим УГА. З 1935 року вчився в школі імені М. Шашкевича в Станіславові. Потім в гімназіях Львова і Станіславова. З 1944 року – у підпіллі, був у сотні “Бея”, далі в обласному проводі. В 1946 році поступив у медінститут, а наступного року арештований і засуджений на 10 років таборів)
Також замітним був збліднілий блондин – Йосип Дідоха з Нижнього Струтина – перевірка якого все ж пройшла спокійно, але коли він вже сходив зі сцени з-за завіси його схопила за куртку чиясь рука. Як пізніше виявилось, це була рука провокатора, який весь час підглядав за перебігом дій. В тому часі хлопець підніс руку до рота і щось проковтнув.
Німаки відразу його закували, зав’язали шарфом рот і почали бити. Хлопець впав на підлогу та почав руками відсувати з рота шалик. Тоді німці вхопили його за голову і спробували розкрити йому рота, але Йосип зі страху міцно зціпив зуби. Тоді закликали лікаря, розрізали одяг і зробили кілька уколів в руку. Коли лікар почав випитувати яку він вжив отруту, Йосип зрозумів, що це робилось з метою не дати йому померти від отруєння. Далі на всіх арештованих в гардеробі наділи спільні кайданки і двома партіями по по п’ять чоловік відвели до в’язниці. Окремо вели тільки Йосипа то його товариша Андрія.
В тюрмі всіх арештованих відправляли до канцелярії, а далі по збірних камерах, і тільки Дідосі з товаришем дістались одиночні камери. Йосипа кілька разів викликали на допити, де сильно били, а один раз навіть відправляли на електричне ліжко, яке являло собою звичайне металеве ліжко на яке ложили ув’язненого і періодично вмикали електричний струм в перервах між чим також били.
17 листопада 1943 року знову ж таки в театрі відбувся суд, після якого 27 членів ОУН розстріляли неподалік від будівлі нинішньої філармонії – біля стін синагоги, прив’язавши їх до стовпів.
Тих кого смертна кара оминула відправили назад і тюрму, де вони сиділи в спільній камері. 23 листопада до тієї камери привели і закованого Дідоху. По обличчю і розбитому вигляді замітно було те, що він перейшов сильні тортури. Тут Йосип оповідав, як проходили його допити, показував рани, отримані на електричному ліжку та заявляв що нікого не здав, але сильно сумнівається чи зможе й надалі витримувати катування.
27 листопада до розстрільного списку потрапляють решта 12 засуджених. Наступного дня 10 з них страчують, але Йосипа знову оминає смертна кара. Та все ж за кілька місяців життя молодого юнака обривається під час публічної страти на Долинщині.

602_01.JPG

 

Розстріляли маму з сином

З активізацією підпілля, восени 1943 р. вахмайстер жандармерії в Долині Ярош спрямовує всю працю німецької поліції на боротьбу з українськими націоналістами. Крім того він тісно співпрацює з німецьким підпіллям і постійно заявляє що “винищить всіх бандерівців“. З допомогою поляків жандармерія знала про кожен крок підпільників в Долині і Вигоді.

Найактивнішими поліційними прислужниками були Мацьків Михайло зі Спаса, фольксдойч Шпіс з Долини і Вельган Василь з Лоп’янки, кожен з яких мав власну налагоджену сітку донощиків. 25 вересня Мацьків побоюючись помсти від підпільників разом з родиною передбався жити в інше місце. Коли він переїжджав, то жандармерія весь час охороняла довкола, щоб ніхто не дізнався де його нове житло. Того ж дня довкола Лоп’янки і Грабова робили розвідку переодягнуті гестапівці, які передтим приїхали з Дрогобича в Долину. Як пізніше стало відомо німці мали на меті цілковито знищити ці два села, щоб в такий спосіб залякати і здобути покору в інших жителів повіту. Какож був випадок, коли німці заїхали в Іванівку та ще кілька сіл Долинщини і проводили фотографування довколишніх гір, лісів, лісових доріг і навіть крайніх хат, готуючись в такий спосіб до боротьби з УНС або каральних акції.

11.9.1943 р. пройшла хвиля арештів. У Грабові арештували чотирьох людей, двоє з яких утікло після затримання, а двох забрали в Долину. Після Грабова німці переїхали в Лоп’янку і арештували волосного війта Гелина і крамаря кооперативу Лешка Миколу. Також шукали за священником Юліаном Оришкевичем, але не застали його вдома. Схожі акції відбувались в наступні місяці в Спасі, Погорільці і Підсухах. Під час облави 21 листопада в Верхньому Струтині був важко поранений і помер станичний села Рудий Богдан Миколайович, (1920 р.н.) коли втікав через вікно дякової хати.

Всіх арештованих було відправлено до Долини а звідти в тюрму Дрогобича.

29 листопада 1943 року в селі Гординя, Самбірського р-ну було страчено десять українців. Причиною був напад підпільників на лігеншафт (німецький аналог колгоспу) в Гордині, який стався 26 листопада. Серед десяти страчених шестеро було вихідцями з Рожнятівщини, ті яких впіймано під час згаданих облав:

  1. Мусянович Володимир, нар. в Камені, українець, проживав в Погорільці, звинувачення – за вербунок до бандитів,
  2. Чоп Антін, нар. ?.01.1920 р. в Грабові, українець, проживав в Грабові, будинок № 125, звинувачення – за приналежність до бандитської групи та носіння пістоля,
  3. Мазничка Микола, нар. 27.11.1921 у Верхньому Струтині, українець, проживав у Верхньому Струтині, звинувачення – за участь в нелегальних зборах,
  4. Дубровний Степан, нар. 1920 р. в Підсухому, українець, проживав в Підсухому, будинок №52, звинувачення – за попирання бандитів,
  5. Дубровна Софія, нар. 1883 р. в Струтині, українка, проживала в Підсухому, будинок №52, звинувачення – за попирання бандитам,
  6. Магас Настуня, нар. 1920 р. в Грабові, українка, проживала в Кривій, звинувачення – за піддержування бандитів.

Страта в Долині

На Водохреща 1944 р. в Верхньому Струтині невідомі напали на хату одного господаря, в якого відбувалася забава, побили всіх учасників та забрали двох з них, а саме Мацьківа Михайла (німецького вислужника, про якого згадується вище) та Урядку з Долини і відійшли з ними в невідомому напрямку.

На наступний день у тій справі приїжджало гестапо та кріпо з Долини, допитали кілька людей, і повернулись назад.

26 січня до Нягрина (зараз с.Підліски, Долинського р-н.) вночі приїхало дві автомошини з німціми. Вони оточили хату одного господаря, де відбувалось весілля та арештували 20 хлопців, з них 14 з Нягрина, 4 з Долини і 2 з Максимівки. Їх доставлено до Долини. При обшуку знайдено три револьвери.

28 січня приїхало до Спаса два військові авта німців і арештували 6 осіб. Вертаючись зі Спаса по дорозі зупинились а Верхньому Струтині і арештували двох осіб, одного комуніста, а другого господаря в якого гостював пропавший Мацьків.

Того ж дня німці заїхали в Князівське. Перед полуднем вони зайшли до хати одного господаря в якого жив ройовий Сокіл. Вій побачивши їх вискочив через вікно на двір. Німці почали обшукувати хату, а Сокіл за той час знову зайшов до хати і кинув в них гранату, але вона не спрацювала. Тоді він почав по хих стріляти, але не мміг поцілити, бо облавники сховались за піч. Один з німців також кинув гранату, яка розірвала Сокола.

Десятьох жителів Верхнього Струтина, Спаса і Нягрина затриманих під час тих облав стратили 5 лютого 1944р. в Долині. Про ту подію зберігся короткий спогад:

При розстрілах українців в Долині, в січні 1944 р.. німці катували кожного засудженого, що кри­чав “Слава Україні”.

Катували до втрати притомности й щойно тоді вішали.

Були масові випадки, що в’язні перед екзекуціями пращалися зі світом патріотичними вигуками, як

“Хай живе Україна! Хай живе УПА! Слава ОУН! Воля українському народові!”

а найпопулярніше “Слава Україні!”.

Одним з страчених був Бачкур Микола Петрович, 1919 р.н. з Верхнього Струтина.

Розстріли в Перегінську

Того дня що і в Долині (5.02.1944 р.), страта десятьох українців пройшла і в Перегінську. Причиною було вбивство одного з німецьких службовців.

29 січня 1944 року німці робили велику облаву в Ціневі і хотіли заарештувати 20 людей, яких мали на списку, але не зловили нікого, бо всі повтікали в ліс. В Ціневі сильно шукали за одним чоловіком, вчителем Романом Хортівим, який перебував на німецькій службі, і його забрали невідомі люди. Цього чоловіка підозрювали в контакті з комуністами. Того самого дня відбулися такі ж облави в Дубі і Іванівці. Під час облав люди повтікали і нікого не зловили. Скрізь німці роблять обшуки і випитують за партизанами.

За кілька днів їм всеж вдається схопити ряд жителів Рожнятівщини, і засудженими на смертну кару стають шестеро українців з Дуби, троє з Ціневи, і по одному з Ясеновця і Ріпного. Спочатку їх відвезли до Долини на допити, які супроводжувались катуванням.

Після, привезли до Перегінська, де і відбутись страта на очах у великого здвигу людей.

5 лютого напівживих бранців, зв’язаних дротом, постягали з автомашини і вишикували в ряд під стіною одного з будинків в центрі Перегінська (сьогодні в приміщенні знаходиться Ощадбанк). Далі пролунав залп і всі мертвими попадали на землю. Тільки одного з них, Василя Тунківа куля тільки поранила. Він отримавши шанс на життя почав втікати поміж будинки і сховався в одному з туалетів, але німці все ж знайшли його і добили кількома пострілами.

Тіла загиблих було наказано поховати на єврейському цвинтарі в Перегінську, так як в німців це вважалось зневагою.

За кілька місяців родичі всеж розкопали ту могилу і декого забрали у рідне село, а решту поховали у спільній могилі на т.зв. Заріцькому цвинтарі Перегінська.

Згідно з основною версією, німцям вдалось хитрістю дізнатись про тих кого потрібно стратити. Вони звернулись до двох жительок Дуби з пропозицією подати список найактивніших краян, яких вони знають для того щоб чи то нагородити їх чи то для співпраці для спільної розбудови України. Жінки нічого не підозрюючи склали такий список, навіть одна з них записала туди свого чоловіка. Пізніше тих жінок, за підозрою в зраді було знищено українським підпіллям.

Про Івана і Михайла зі Сваричева 

11 січня 1944 року німецька поліція арештувала в Сваричеві за підозрою в приналежності до УПА місцевого крамаря Михайла Туза (нар. 21.8.1917 р.).

В кінці січня Михайло разом із Стрембіцьким Іваном потрапляє до розстрільного списку. Список складався з 20 українців засуджених до кари смерті за те, що 14 січня 1944 року в Стрию було вбито керівника верстату Брика Василя. Так як існувало правило, згідно з яким за одного німця чи їхнього прислужника вбивали десять українців, то і відповідно тільки десять перших у списку було страчено. Іван Стрембіцький якраз був десятим… Страта відбулась 24.01.1944 р. в Стрию. На той час йому було 22 роки.

Михайлові того разу пощастило. Він був під номером 11. Його разом з дев’ятьма іншими помилували. Але він всеж вони залишались під наглядом, бо існувала умова – якщо на протязі трьох місяців станеться знову вбивство когось із німців або тих хто на них працює, то помилування буде скасовано.

На початку лютого в с.Городище і с.Крансберг на Самбірщині стались напади на поліційні станиці в результаті чого загинуло кілька поліцаїв. Як відплату за те, цього разу вже 30 чоловік з раніше помилуваних були засуджені на смерть. 15 лютого 1944 р. десятьох з них стратили в Городиці, а 27-річного Михайла Туза і ще дев’ятнадцятьох в Крансбергу, сьогодні частина Дублян. По собі Михайло залишив в Сваричеві дружину й дітей.

Помилувані

За одного вбитого німця страчували десять українців, ті хто перебував у розстрільних списках після десятого номеру отримували помилування, але на певних умовах і через кілька місяців знову могли отримати смертельний присуд. Серед таких були:

Дмитрів Іван з Берлогів, арештований за допомогу підпіллю, мав бути розстріляний 2.10.1943 р. в Івано-Франківську.

Лутчин Микола з Лоп’янки, арештований за приналежнісь до підпілля, мав бути розстріляний 2.10.1943 р. в Івано-Франківську.

Гвоздецький Іван, нар.15.02.1897 в Кривій, гаєвий в Красному, арештований за сприяння підпільникам і членство в ОУН, мав бути розстріляний 2.05.1944 р. в Дрогобичі.

Гвоздецький Микола, нар.29.11.1923 в Завадці, помічник гаєвого в Красному, арештований за сприяння підпільникам і членство в ОУН, мав бути розстріляний 2.05.1944 р. в Дрогобичі.

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ