10 жовтня ми провідали останнього повстанця сотні Заморського «Загроза» стрільця на псевдо «Іскра» Володимира Семеновича Вірсту і його дружину Юлію Яківну Вірсту, з селища Перегінська, які записали для майбутніх поколінь повстанські пісні.

Повстанські пісні від останнього партизана УПА сотні " Загрози"

img_20161009_160433img_20161009_165038img_20161009_171617img_20161009_174631

 


Пісня про сотенного «Довбуша»    

 Минають дні минають ночи, минає лютая зима,

Накрила смерть повстанські очі , друзів на світі вже нема.

Згинув наш Довбуш та ще й Дніпренко, і наш Жбурай і Ростислав.

Нехай не плаче стара мати, бо син за Україну впав.

 

Зложили вни своє життя у милій Вкраїні ,

Остатні слова промовили : «Слава Україні!»

Ой Україні Слава! Пімистиш за мня брате,

Що я тутка помираю дай дівчині знати .

 

А дівчина довідалась, що Довбуша вбили –

В ріднім селі коло церкви тай похоронили.

В ріднім селі коло церкви,родина не знає.

Вна го має за живого, всьо му передає.

 

Ой ви друзі, українці , нічо не думайте ,

Тіко беріть зброю в руки, свого здобувайте.

Настала ніч на Україні, багряна річка протіка,

А на прапорах синьо-жовтих чорная лента повіва.

                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                      У неділю вранці                                                                                                                                                                                                                                                           У неділю вранці дзвони задзвонили,

                                     Як кати на Сливках двох повстанців вбили.

                                     Сиділи в криївці тай так говорили,

       Щоб не прийшли кати щоби нас не вбили.

Сиділи в криївці, пуцували зброю ,

 Вни ся несподіли зради над собою.

 У неділю вранці кулемети грають ,

     Червоні сатари повстанців шукають.

Червоні сатари дуже сумні стали,

           Що живих повстанців живих не дістали .

 Молоді повстанці довго не думали,

Витягли гранати тай ся розірвали .

        А москаль проклятий до бункру влізає ,

        Неживих повстанців з бункра витягає .

   З бункра витягає на сани зложили ,

 Перед гарнізоном фіру встановили.

Фіру встановили і людей ловили,

 Щоби пізнавали кого вони вбили.

       Люди як уздріли повстанців на санях ,

                                       Ще гіршу ненависть на катів дістали.

Колись то було літо, тепер – біла зима.

Любила я повстанця, а тепер його нема.

Любила я повстанця і карії очі,

Шинеля розпущена, граната при боці.

 

І вискочив на коня повстанець молодий,

І подарив дівчині перстень золотий.

І подапив дівчині перстень золотий,

Щоби не виходила за іншими вночі.

 

-Дивися котрий час, бо може я з тобою,

З тобою стою останній раз.

І поїхав повстанець за зелений гайок,

І подарив дівчині вишиваний платок.

 

Іде дівчина з гаю і стука в вікно,

А мати відзивається: – Не сплю, доню, давно.

Ой, доню, ж моя,  доню, де тобі ніч була?

Очка твої заплакані, розпущена коса.

 

-Ой, мамо,ж моя, мамо, була я у гаю,

Коса моя розплетена, в розлуці я жию.

Коса моя розплетена, в розлуці я живу,

Я з милим розпрощалася в вишневому саду.

Чи чуєш ти друже-юначе

Чи чуєш ти, друже-юначе,

Чи чуєш ти братських кайдан?

Як нарід голодний твій плаче ,

О скільки страждання, о скільки печалі?

 

Чи чуєш Дніпро висихає,

Пороги шуміти стають,

Зозулі по деревах сідають,

Вкраїні недолю кують?

 

Чи чуєш, як грають гармати,

Як стогне стражденна земля,

Як плачуть зранені Карпати?

Ми йдемо до бою пора.

 

Ми йдемо до бою за волю.

Тюрми і неволі вже край.

А як я упаду в тім бою,

Ти друже мене поховай.

 

Скажи, як заплаче дівчина.

Скажи, щоя вбитий лежу,

І виросте наді мною калина

І вкриє головоньку мою.

 

Десь там серед поля видніє

Висока могила з хрестом,

А хрест березовий схилився,

Прибраний зеленим вінком.

 

Скоріше, друзі, поспішайте

Скоріше, друзі, поспішайте,

Бо москалі за нами йдуть.

І скоро вскочили Суходіл,

І градом стрілоньки падуть.

 

А чотовий крикнув: «Хлопці!»

Вни до бою стали

І москаля проклятого

Вогнем привітали.

 

Ой почався бій кривавий,

Почали стріляти,

Та й почали большевики

Назад відступати.

 

Відступили вни в Липовицю

Та й стали казати,

Що будемо всіх «бандерів»

В тюрми забирати.

 

Липівчани, як то вчули

Та й стали казати:

«Незадовго ти, москалю,

Тут будеш конати».

 

Ану, чекай ти, москалю,

Так довго не буде,

Незадовго Україна

Самостійна буде.

 

Незадовго ти, москалю,

Сам конати будеш.

Гімн і прапор український

Вже навіки буде.

 

А Чупін та й Синьків

По горах блукають,

Та й молодих партизанів

По лісах шукають.

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ