Кінець 1940-х років був особливо важким для моподих 17-18-річних хлопців. Війна закінчилася, але неоголошена війна проти українського народу тривала. Терор, вбивства, арешти, виселення кращих синів і дочок – це не запишало байдужими юнаків, шо навчалися тоді в Перегінській СШ. Вони об”єдналися в таємну організацію «УКРАЇНСЬКІ МАЙБУТНІ ТВОРЦІ НАРОДНОЇ ВОЛІ» (УМТНВ),  розповсюджували антирадянські листівки, таємно видавали і читали журнали «Тріумф» та “Із гір” національно-патріотичного змісту. Але про це дізналися енкаведисти. 28.06.1950 р. всіх хлопців було заарештовано. На допитах, не зважаючи на те, що майже всі були неповнолітні, ніхто не просив про помилування, всі трималися гідно і з достоїнством. Їм дали по 25 років з конфіскацією майна.

003       002

До рук НКВС потрапив один з журналів, який читали в дорослому підпіллі. Учнів вичислили по почерку.

 Зошит пісень

Ця тетрадь належить мені в якому я в квітні 1950р. написал нахадящися в ній пісні о бандеровцах і передал її Вашкур Ярославу в чом і розписуюся Вагилевич Олекса 2.04.1950р.

Цей зошит дав мені Вагилевич у маю місяці який передав бандітам Вашкур Ярослав    13 липня 1950р.

1.Вашкур Ярослав Васильович, 1931 р. н. Проживав у с.Сливки, учень. Заарештований 28.06.1950 р. Псевдо «Грізний», член УМТНВ. Писав статті до націоналістичного журналу «З гір»,  «Тріумф». 8.08.1950р.  засуджений на 25 років з конфіскацією майна. Реабілітований 3.10.1991р.

2.Вагилевич Олексій Володимирович, 1932 р.н., с.Сливки, освіта неповна середня, кочегар. Псевдо «Довбуш», член УМТНВ. Заарештований 30.06.1950р. – 25 років позбавлення волі з конфіскацією майна. Реабілітований 3.10.1991р.

3.Близнюк Федір Миколайович, 1933 р.н., с.Сливки, вантажник Перегінського ліспромгоспу.  Член УМТНВ, псевдо «Дуб». Зберігав націоналістичну літературу,  писав і поширював націоналістичні статті. Заарештований 28.06.1950р. ». 8.08.1950р.  засуджений на 25 років з конфіскацією майна. Реабілітований 3.10.1991р.

4.Глушко Василь Костянтинович, 1930р.н. , селище Перегінське, помічник токаря Ріпнянського нафтопромислу. Член УМТНВ. Зберігав літературу антирадянського змісту. 21.11.1950р. засуджений на 25 років і 5 років пораження в правах. Реабілітований 1.02.1993р.

5.Мельник Дмитро Юрійович, 1933 р.н., селище Перегінське, освіта середня, рахівник. Заарештований 30.06.1950р. Псевдо «Чорнота». 8.08.1950р. засуджений на 25 років. Реабілітований 3.10.1991р.

6.Неборак Богдан Федорович, 1933 р.н., с.Сливки, освіта наповна середня, учень школи. Член УМТНВ, псевдо «Забіяка». Писав вірші націоналістичного змісту. 8.08.1950р. засуджений на 25 років позбавлення волі.

7.Небарак Степан Федорович, 1932 р.н., с.Сливки, учень Перегінської СШ. Член УМТНВ, псевдо «Залізняк». Керував виданням журналів «З гір», «Тріумф» . 8.08.1950р. засуджений на 25 років позбавлення волі.

8.Петреній Василь Йосафатович, 1933 р.н.,  селище Перегінське. Член УМТНВ, псевдо «Надія» . 8.08.1950р. засуджений на 25 років позбавлення волі.

9.Рараговський Василь Васильович, 1934р.н., с.Сливки. Член УМТНВ, псевдо «Явір». Писав антирадянські статті. 8.08.1950р. засуджений на 25 років позбавлення волі.

10.Тринів Дмитро Миколайович,1933р.н.,  селище Перегінське. Член УМТНВ, псевдо «Пімста». Керував випуском журналів «З гір», «Тріумф» . 8.08.1950р. засуджений на 25 років позбавлення волі.

001h

 

 

 

Мельник Дмитро Юркович (1933-2010)

012

Народився 6.08.1933р. В сім”ї було троє синів,  Дмитро був найстарший. Ходив у школу, добре вчився і закінчив 8 класів.

В 30.06.1950 р. був заарештований і 8.08.1950р. засуджений на 25 років те, що “був із бандерами”: писав листівки, розповсюджував їх, переписував вірші про вільну Україну. Один рік був у СІЗо, у камері 4 на 5 м  було по 20 чоловік або і більше. Видавали по 100 гр хліба і похльобку. При рості 165 см важив 46 кг. Після суду відправили до Перми в Росію. Там засуджені копали рови під  будівлі. Розповідав, що були випадки, що у ровах засипало засуджених, і ніхто їх не відкопував. Вже тоді було зрозуміло, що вони нікому не потрібні. Далі привезли до Омська. У бараках була мінусова температура, хворіли, від недоїдання і важкої роботи покривали воші і короста. Дмитро теж захворів, одужати допомогла медпрацівниця. Він також добрим словом згадував Ігнатія, який був з Івано-Франківщини, засуджений як «бандерівець» і взяв підлітка Дмитра під свою опіку та допомагав по роботі.

В 1955 році був звільнений по «малолітству». Після повернення додому було важко знайти роботу. В 1956 році взяли в лісокомбінат. Дмитро був грамотний, добре знав математику, виконував роботу майстра. У 1957 році одружився, мав шестеро дітей. Пізніше навчався в Кременчуцькому училищі на лісотехнічному факультеті на заочному відділенні. Працював в лісовому господарстві.

В 15 жовтня 1999 року став членом Всеукраїнського Братства ветеранів ОУН-УПА ім.Романа Шухевича. Був головою організації, допомагав відшукувати братські могили воїнів УПА.

Помер Мельник Дмитро Юркович 29 липня 2010 року.

Записано зі слів дружини Мельник Юлії Яківни 12 вересня 2016 року.

Вашкур Ярослав Васильович (1933-

Народився 1931 р. в с.Сливки Рожнятівського району. Освіта неповна середня. Навчався в Перегінській СШ . Заарештований 28.06.1950 року. Він розповсюджував антирадянські листівки, разоом з товаришами таємно видавали і читали рукописний журнал «Тріумф» національно-патріотичного змісту.

Вашкур Ярослав випадково загубив журнал, який потрапив до рук НКВС. Почалося слідство. Він писав статті націоналістичного змісту до підпільних журналів «З гір» і «Тріумф».

Засуджений 8.08.1950 р. військовим трибуналом військ МВС Станіславської обл. на 25 років позбавлення волі з конфіскацією майна.

Реабілітований 3.10.1991р.

 

Тринів Дмитро Миколайович (1933-2000)

40-001-%d0%ba%d0%be%d0%bf%d0%b8%d1%8f

Народився1933 р.  в Перегінському. Ще в ранньому дитинстві він залишився круглим сиротою. Виховували хлопця його бабуся та дідусь по маминій лінії. Дмитрові доводилось дуже важко працювати, але, поміж тим, він надзвичайно багато читав, у тому числі і заборонену літературу.

40-002-%d0%ba%d0%be%d0%bf%d0%b8%d1%8f

Любов до України, мабуть, влилась у його душу ще “з материнським молоком “, оскільки вся родина Тринівих була дуже патріотичною і не погоджувалась із тодішнім режимом. У 16 років Дмитро вступає до таємної організації, за участь у якій і був засуджений на 25 років у свої неповні сімнадцять. Як говорили тоді – “без следствия”. Покарання вIдбував у Мордовській СР. Напевно, саме там його туга за рідним краєм вилилась у такі зворушливі рядки:

Лети, мій листе, на Україну до моїх рідних

I розкажи їм мойого серця руїну:

В неволі в’яну, наче квітка,

Сумує моє серце і карі очі плачуть,

Що поля, і села, і високих Карпат не бачать.

Плаче і з горя рида:

Де ж моя доля поділась?

Ще із дитинства її у мене нема?..

Серед чужих людей живу я одинокий,

Мати не вміла долі дати,

А заховала її далеко десь в душі глибокій.

Але обставини склались так дивно, що всього за кілька кілометрів відбувала покарання його двоюрідна сестра Тринів Софія Василівна (1927 р.н.) .Світ не без добрих людей, і цим двом нещасним одиноким в’язням організували зустріч у далекій чужині. Про цю зустріч вони зі сльозами на очах будуть згадувати до кінця своїх днів.

Будучи добре обізнаним і знаючи багато законів тодішнього СРСР, Дмитро не сидів, спокійно склавши руки, а писав про помилування, оскільки він був засуджений неповнолітнім. Тож після семи років ув”язнення був звільнений. Та це був непоодинокий випадок, бо після смерті Сталіна було звільнен багато в”язнів.

402-%d0%ba%d0%be%d0%bf%d0%b8%d1%8f

Проте повертатись на рідну землю Дмитрові було суворо заборонено, тому він вирішив здобути освіту у чужому краї. Хлопець наполегливо вчився, вступив до інституту іноземних мов у Омську, успішно закінчив його, а потім там і працював. Після захисту дисертації одержав запрошення з Англії на викладацьку роботу. Але виїхати Дмитру Миколайовичу не дозволили.

Нелегкою була його кар’єра, постійно знаходились “доброзичливці”, які нагадували, хто він і звідки. Але незважаючи ні на що, Дмитро Тринів став проректором із навчальної роботи. У Омську він організував Конгрес українських націоналістів, проводив велику громадську роботу, пропагував національну ідею, вболівав за життя на Україні.

 

Ставши успішною людиною, Дмитро намагався завжди “викроїти” час для поїздки до рідного Перегінська.40-%d0%ba%d0%be%d0%bf%d0%b8%d1%8f

Як пригадус сестра Євдокія, він часто говорив: “Так люблю свою Радову, як ніхто в світі!” А ще сетра каже, що “так любив Карпати і ліс, шо годі було його втримати».40

%d0%bb%d0%b8%d1%81%d1%82-%d1%82%d1%80%d0%b8%d0%bd%d0%bb%d0%b8%d1%81%d1%82-%d1%82%d1%80Лист додому

Помер Дмитро Миколайович у листопад1 2000 року.

 

Рараговський Василь Васильович (1934-1996)

Народився 9 вересня 1934 року в селі Сливки. Коли був малим хлопчиком, кінь вдарив його по голові. Батько, запрягаючи коні говорив: “Або коні загинуть, або я його живого привезу до Калуської лікарні”. Там дитині зробили операцію, але травма залишилася на все життя. В 1947 В. Рараговський вчится в Перегінській школі і вступає до молодіжної організації. В 1950 р. її розкривають, роблять обшук, арештовують всіх членів і засуджують на 25 років.

На момент арешту Рараговський В. В. був учнем 8 класу. Разом з ним була репресована вся сім’я з конфіскацією майна. Василя як малолітнього відправляють у Мордовію, де відбував покарання до 1954 р. Після указу про звільнення неповнолітніх, В.Рараговський не їде додому, а в Томську область, де були виселені його батьки. У 1960 році разом  родиною повертаються на батьківщину.

Пан Василь працював у деревообробному цеху. У 1968 одружується з Софією Дмитрівнов Дуткою зПерегінського. Вони виростили і виховали двох дітей і дочекалися онуків. У 1982 році у Креховичах при розвантажуванні дерева одержав травму хребта, після лікування продовжував пацювати в цеху.

В. Рараговський бере активну участь у перших політичних мітингах у Рожнятові, Ланцюгу Єднання в 1991 році. Він був членом Братства вояків УПА, Руху. Разом з побратимами їздив до пам’ятника Степана Бандери, в Iвано — Франківськ, Липу, де загинув окружний Провідник Роберт, брав активну участь у різних політичних акціях, шо проводилися на Рожнятівщині.

У 1991р. 6ув реабілітований і дуже радів з того, шо Україна отримала незалежність.

Помер 24.12.1996р.

 

Близнюк Федір Миколайович (1933-1998)

Народився 1933 р.н., с.Сливки, вантажник Перегінського ліспромгоспу.

28.06.1950 р. заарештований за розповсюдження антирадянських листівок та за читання та видавництво рукописного журналу «Тріумф».

Його тримали у Станіславській тюрмі, де сильно били. Військовий трибунал засудив на 25 років позбавлення волі. Три роки сидів у таборі в Караганді, де працював на цегельному заводі і будівництві м”ясокомбінату. Пережив страшенні морози, голод, на роботу ходив пішки 10 км. Пізніше був перевезений у Воркуту на будівництво теплоелектростанції.

Після смерті Сталіна всі табори Воркути оголосили страйк і вимагали 8-годинного робочого дня, покращення умов праці та життя, переписки з рідними. Пвстання було придушено розстрілами, а Близнюка Федора за участь у страйку перевезли до найстрашнішої каторжної тюрми в м.Володимирі на один рік. Але, не зважаючи на страшні умови проживання, там теж бере участь у страйку. Після того його повернули у Воркуту, де тяжко працював у шахті до 1956 р. Його батьків виселили у Томську обл., і Федір після 6-річної каторги переїхав до них, а в 1960 р. всі разом повернулися в Сливки. Пропрацював водієм  38 років.

Реабілітований 3.10.1991 р.

Помер 1998 р.

Вагилевич Олексій Володимирович (1932-2006)

005-%d0%ba%d0%be%d0%bf%d0%b8%d1%8f

Народився 5.05.1932р. в с.Сливки. Його батьки, особливо тато, були активними членами “Просвіти”. В їх будинку з 1936 по 1939 р.р. знаходилась читальня “Проосвіти”. Тому хлопець з малих літ чув українське слово, тримав у руках Шевченків “Кобзар”, рано навчився читати. Батьки також сприяли навчанню дітей. Тому Олесій закінчив семирічну школу в Сливках і продовжив навчання у Перегінській середній школі.

30.06.1950 року Олексія заарештували. Звинувачення: член УМТНВ. Військовим  трибуналом військ Станіславської  області 06.06.1950 року засуджений на 25 років позбавлення волі з конфіскацією майна. Вагилевич О.В. був відправлений у концтабір в Караганду. Потім перевели в інший табір, де каторжани будували місто Норильськ. Робота на будівництві була дуже важкою, працювали по 12 год на добу, а ще дошкуляли сильні вітри та морози. Додому можна було писати лише два листи на рік. Не витримавши тортур і каторжної праці, в 1952 році ув’язнені повстали, вимагаючи покращення умов праці та проживання. Повстання жорстоко придушили, а активістам та його організаторам, в тому числі і Вагилевичу О.В., загрожував розстріл. Його перевели в табір «Надежда» на Колимі, звідки майже ніхто не повертався живим.     Умови     праці     були     ще     важчими,  в умовах вічної мерзлоти каторжани видобували золотоносну руду .

005Колима, 1-й зліва Вагилевич О.В.

Батьки Олексія, особливо мати – Ольга, не могли змиритися з тим, що син відбуває покарання. Жінка оббивала пороги обласних начальників, писала просьби про помилування в Москву Хрущову М.С. I в 1954 році таки добилася свого: сина помилували і відпустили додому. Повертаючись до рідних країв, він на кожній станції чекав, що зайде конвой і його знову заарештують.

Після відбування каторги Вагилевич О.В. залишився проживати в рідному селі. Разом з дружиною Стефанією виховали трьох дочок. Все життя пропрацював у лісовій галузі, заслужив повагу і авторитет у колег по робот.

Реабілітований  25.09. 1991 року.

Помер Олексій Володимирович 16 травня 2006 року.

 

Глушко Василь Костянтинович (1930-1965)

001

Народився 1930р. в Перегінську . На момент арешту працював помічником токаря Ріпнянського нафтопромислу. 21.11.1950р. засуджений на 25 років прозбавлення волі з конфіскацією майна.

Був дуже принциповий. Після перебування в “камері-одиночці”  і нелюдських умовах, захворів на туберкульоз. Після повернення з тюрми проживав у Перегінську.

003

Помер в січні 1965 р.

 

 

 

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ