Колядки із зошита Римик Анни та Володимира (брата Римика Богдана сотенного “Ханенка”).
Чи чуєш ти, брате?
Чи чуєш ти, брате, сумную новину?
Закували у кайдани нашу Неньку-Україну.
В кайдани закули в тюрми посадили,
Жертв невинних тисячами до гробів зложили.
Ісусе маленький, дай нам сили нині,
Хай засяє Злотий Тризуб по всій Україні.
Синьо-жовтий Прапор на вкраїнськім полі,
Щоб не було на Вкраїні ворогів ніколи.
Ісусе маленький, змилуйся над нами,
Дай нам сили і надії в борьбі з ворогами.
Сумний святий вечір в 46 році
Автор колядки «Сумний святий вечір в 46 році» можливо є Михайло Дяченко – «Боєслав», знана по всій Галичині у різних варіантах і виконувана на мотив „Нова радість стала”. Її появу дослідники датують навіть 1943 роком. Вона була настільки актуальна та органічна для післявоєнних поезій, що у первісному варіанті змінювали спочатку тільки рік Святого Вечора, залишаючи текст коляди недоторканим, а відтак часто доповнювали деякі її місця так, що вона згодом стала народною.
Сумний Святий Вечір
В сорок шостім році,
По всій Україні,
Плач на кожнім кроці.
Села руйнували,
По тюрмах саджали,
Так Московії катюги
Україну мордували.
В кайдани кували,
Щоб ми їх носили,
Люд невинний тисячами
Заганяли у могили.
Сіли до вечері
мати з діточками,
Замість мали вечеряти
Вмились дрібними сльозами.
Заплакану матір
Діточки питають
Мамо, мамо де наш тато
З нами чом не вечеряють.
Тато наш далеко
В холоднім Сибіру,
Споминає Святий Вечір,
Українську нашу віру.
Споминає волю,
Переносить муки,
А його зболіле серце
Плаче від розлуки.
Ісусе наш Боже,
Зглянься Ти над нами,
Дай побачити всіх рідних
За святковими столами.
А в боях померлих,
Наших всіх Героїв,
Прийми Боже милосердний,
Жити вічно в Царстві Твоїм.
Сумний Святий Вечір
В сорок шостім році,
По всій нашій Україні,
Плач на кожнім кроці.
Так Сумний Святий вечір співали в Перегінську:
Чи ви чули, люди, про сумну новину?
Закували у кайдани нашу славну Україну.
В кайдани скували, в тюрми посадили,
Люд невинний тисячами в сиру землю посадили.
Сумний Святий вечір в сорок сьомім році,
По всій нашій Україні плач на кожнім кроці.
Мати з діточками сіли до вечері,
Замість мали вечеряти – залились сльозами.
Плаче стара мати, а діти питають:
-Мамо, мамо, де наш тато, чом не вечеряют?
-А наш тато, діти, в далекій чужині
Споминає Святий вечір в нашій славній Україні.
О, Ісусе милий, змилуйсь над народом,
Даруй волю, даруй долю, даруй щастя і свободу.
***
Сумний Святий вечір в сорок сьомім році,
По всій нашій Україні плач на кожнім кроці.
Сіли вечеряти мати з діточками,
Доки стали вечеряти, вмилися сльозами.
Сіли до вечері, діти ся питают:
«Мамо, мамо, де наш тато, чом не вечеряют?»
«Наш тато в Сибіру, в далекій чужині,
Споминає Святий вечір по всій Україні».
А там стара мати за синами плаче,
Трьох їх мала, як соколів, вже їх не побачить.
Синів повбивали, села попалили,
Мов татари, дикі орди руїни лишили.
На полях могили сльозами облиті,
В тих могилах спочивають герої убиті.
***
Душевний лад поета-підпільника «Боєслава» дивним чином збігся із думами і настроєм народу, а тому його коляди були дуже популярні серед людей і виконувалися впродовж десяти років.
Найбільш запам’яталася в народі коляда «На столі на сіні». Нестерпний біль проймав душу, хто слухав коляду, бо трагізм знищення українських родин контрастував із світлою мелодією „Нова радість стала”, на мотив якої і виконувалась коляда Михайла Дяченка-„Боєслава”.
„На столі на сіні”
На столі на сіні
Свічка сльози ронить,
Сумно у хатині –
Мати б’є поклони:
О, змилуйся, Христе.
Зглянься, Божа Мати, –
Замініть мої Ви сльози
І тяжке прокляття.
Де ж ти, любий сину?
Де ж ти, мила дочко?
І цілує, к серцю тулить
У крові сорочку.
На Різдво уранці
Сніжок пролітає,
Сива мати, мов зозуля,
З горя умліває…
Вислухай молитву,
Боже щедрий, Боже! –
Хай блаженна зброя
Ката переможе!