1 жовтня в с. Погорілець відбулося віче з нагоди 71 річниці загибелі сотенного “Довбуша” Депутата Володимира (1918-1946 р.р.).

 

Народився 1918р. у  Перегінську в багатодітній сім»ї Дмитра Депутата. Після школи столярував.

В 1938 році було проголошено Закарпатську Україну на чолі з Августином Волошиним. Патріотичні організації відправляли добровольців на допомогу сусідам. В одній із груп був майбутній сотенний, Патрій Володимир, Кулик Кость та ін.. Але Володимира Депутата, як наймолодшого не взяли з собою.

Зліва направо: Патрій Володимир, Шпилька Леон, Депутат Володимир

В 1939 році польську владу на Західній Україні змінила радянська. В 1940 році Володимира забирають в Червону Армію.

Депутат Володимир,1940 рік

В Приморському краї, м.Омськ він пройшов вишкіл молодого бійця і був направлений на курси шоферів.

1940 рік, м.Омськ. Другий зліва – Депутат Володимир

Виявився здібним учнем і після курсів сів за кермо нової автомашини. Війна 1941 року 0застала його в одній частині з односельчанином Стурком Юліаном, який пізніше теж командував сотнею та його братом Костем. Переходячи лінію фронту вони потрапили в полон до німців, Кость був ранений.

В 1943р. Володимир перебував у дивізії «СС-Галичина».

1943 рік, дивізія СС “Галичина”, другий справа – Депутат Володимир

Навесні 1944 став чотовим у сотні УПА “Журавлі”, влітку тимчасово виконував обов’язки командира цього відділу.

Командний склад сотні «Журавлі», весна 1944 рік: 1. Чотовий «Довбуш» – Депутат Володимир            2. Зброяр «Вівчар» – Паньків Микола      3.Інструктор «Рубач» – Щикульський Іван            4. Військовий референт «Клименко» – Дуб Яків     5. Бунчужний «Малина» – Макаровський Володимир                                                           6. Інструктор-чотовий «Заморський» – Панчук Роман                                                                   7. Ймовірно, референт СБ «Панас» – Паньків Дмитро

Восени 1944 очолив сотню “Опришки” у ступені старшого булавного УПА.

Двічі відзначений Бронзовим Хрестом бойової заслуги (1.02.1945, 22.01.1946), підвищений до ступеня хорунжого, відтак поручника УПА з датою 22.01.1946 (наказ ГВШ ч.1/46 від 15.02.1946, наказ КВШ УПА-Захід ч.20 від 15.08.1946).

Третій зліва – сотенний “Довбуш”

В ніч з 3 на 4 жовтня 1946 біля с.Погорілець Рожнятівського р-ну загинув. З “Довбушем” полягли учасники його почту, але деякий час більшовики помилково вважали, що серед вбитих був командир тактичного відтинка УПА Ярослав Косарчин-“Байрак”, а самого “Довбуша” титулували “курінним”.

Опис воєнних дій по ліквідаціїї бандгрупи “Довбуша” в с.Погорілець з 3 на 4 жовтня 1946 року
Опис воєнних дій по ліквідаціїї бандгрупи “Довбуша” в с.Погорілець з 3 на 4 жовтня 1946 року
Схема дії рейдгрупи по ліквідації “Довбуша” 

У доповідній записці секретаря Станіславського обкому КП(б)У про бойові дії українських повстанців у 1946 році, яка подавалась секретарю Центрального комітету КП(б)У микиті Хрущову в 1947 році під грифом «совершенно секретно», згадується і Довбуш. Там записано: «Довбуш – уродженець Перегінського району Станіславської області – командир куреня Журавлі. В 1944 році (насправді в 1941 році)  дезертирував із Червоної армії і пішов у банду УПА, де весь час займав керівні командні пости. Його куренем, по неповних даних тільки з червня 1945 р. по вересень 1946р. на території нашої області вчинено 11крупних диверсій і терористичних актів.» («Літопис нескореної України»,с.289, том 2).

Очевидно, що сотня Довбуша виглядала куренем по своїх діях, бо жоден із очевидців цих подій не сказав, що Довбуш командував куренем. Це була тільки сотня Опришки.

Вбитих трьох товаришів привезли до Пергінська для споглядання і на страх живим. Де похований точно невідомо. Можливо, в Рожнятові.

Пам’ятний знак сотенному “Довбушу” в Перегінську

Степан Фрасуляк-“Хмель” писав про «Довбуша»:

Сотенний „Довбуш” походив із села Перегінська з родини середньо заможних селян. Коли організувалися повстанчі відділи, він зголосився до сотні „Журавлів” як чотовий – інструктор. Під час хороби сотенного „Журавля” він заступав його місце. За большевицької окупації припоручено йому зорганізувати нову сотню „Опришків”. „Довбуш” як сотенний виказував не тільки організаційний, але більш бойовий хист. Що до бойовості, то його сотня стояла на третому місці. Терен його операцій – це ціла Калуська Округа. Його псевдо знало також і Закарпаття. Коли в одному місці наробив большевикам пакости, переходив у друге. Було так, що сотні які на одному місці засиділися та спокійно консумували харчі, боялися „Довбуша” як вогню, щоб він на новому терені знова не зробив якусь акцію, чим викликав би реакцію зі сторони большевиків. Останні в погоні за „Довбушем” натрапляли на постої неактивних відділів, – а „Довбуш” з „Опришками” був уже далеко.

Пригадую собі одну відправу, на якій були сотенні та бунчужні відділів: „Опришків”, „Журавлів”, „Загрози” і „Снігурів”. Кожний сотенний здавав звіт з переведених акцій. З черги здавав звіт сотенний „Довбуш”. По звіті я запитав його:

– Друже „Довбуш”, скільки виносить стан вашої сотні?

– 118 повстанців.

– Друже „Довбуш”, чи вас в школі вчили рахунків?

– Но так.

– То помножіть пересічні ваші щомісячні втрати 15 повстанців через 12 місяців.

„Довбуш” подав число 180.

– Бачите, до вісім місяців ваша сотня перестане існувати.

– Друже командир, як я маю розуміти ваші слова?

– А так, щоб повстанчі відділи мали як найменші втрати, а ворог як найбільші.

Правдоподібно „Довбуш” взяв собі мої слова до серця, бо від того часу мав менші втрати, хоч його сотня виказувала більше активності.

Як кожна людина і „Довбуш” не був без гріха. Залюбився в одній санітарці. Він не знав і навіть не припускав, що його гарна „Оленка” то крупний большевицький провокатор. Нераз інші звертали йому увагу, що поступування „Оленки” є підозріле, щоб не говорив з нею про службові справи. „Оленка” – це був фатум „Довбуша” і „Опришків”. Куди б „Довбуш” не пішов, всюди його стрічали большевики, всюди робили засідки. Наша Служба Безпеки заінтересувалася гарною „Оленкою”. Виявилося, що „Оленка” – то злий демон „Довбуша”, яка чигала не тільки на „Довбуша”, але і на інших командирів та сотень згубу. Одного разу „Оленка” навела большевиків на табір „Опришків” на гору Люту. Коли „Довбуш” припертий до стіни (стрімкий спад гори), зі жертвами в людях проривався з кільця большевиків, в тім часі його „Оленка” кілька сот метрів дальше уживала любощів з енкаведистом… Вістка, що його „Оленка” – це большевицький агент, потрясла ним глибоко. „Довбуш” – це чесний хлопець, не міг пережити, що його особисті почування до „Оленки” могли наробити тільки лиха йому, „Опришкам” та УПА. Зі встиду хотів застрілитися, але його повстанці, які свого командира любили, потрапили його розрадити.

В 1946 р. бачив я „Довбуша” два рази. Раз весною, коли в мене була велика біда, осередок був розконспірований, два мої добрі повстанці з почоту упали, не було харчів. Другий раз я його стрінув в осені. То вже було по смерти „Оленки”. „Довбуш” висповідався перед мною як перед батьком, як сильно потрясла ним відомість, що його „Оленка” була агенткою, як було йому стидно, що особа яку любив так низько морально впала. Я його розрадив, та наказав, щоб цей гріх, який плямив його чесне ім’я, змазав пімстою на большевиках і в той спосіб себе регабілітував. Більше я його не бачив. Цього самого місяця, в вересні 1946 р., „Довбуш” враз з трьома повстанцями згинув у селі Підсухім. Його трупа большевики привезли до Перегінська. Там лежав він як цінна добич ворога через кілька днів. Повстанці дуже жалували за своїм командиром, доказом того є уложена ними пісня:

Зайшов „Довбуш” на кватиру, став кватирувати,

І тут стали комуністи хату обступати.

„Довбуш” не знав що на нього комуна готує,

Він у хаті преспокійно з почотом жартує.

По вечері „Довбуш” каже: „Будем відходити,

Бо на серці мені важко, не можу сидіти”.

І почали славні хлопці з хати виходити,

Як почали скоростріли сумно гомоніти.

Тут почався батько – „Довбуш” славно відбивати,

Та почало його хлопців у бою меншати.

І закричав славний „Бульба”, на землю схилившись,

„Умираю за Вкраїну, а ще не нажився”!

А ранений „Дорошенко” стався відбивати,

Може вдасться командира хоч уратувати.

Малий „Юрчик” повалився, та став промовляти:

„Слава ненці Україні”… тай став умирати.

А комуна заміряє „Довбуша” зловити,

Та він став їх цільним стрілом на землю валити.

Далі бачить, що вороги його окружили,

„Ще добитись… бо ранений”… Ледви стало сили…

Лежить „Довбуш” у поросі із своїм почотом,

Пращає мати сльозами, а ворог – реготом.

Його життя коротке, бурхливе, як пристало на карпатського легеня – героя. Як у XVIII столітті гуцульський ватажок опришків Олекса Довбуш був пострахом ворогів, так і сучасний „Довбуш” зі своїми „Опришками” гуляв по Бойківщині та Закарпатській Україні. У відношенні до своїх зверхників був він бездоганний, до підлеглих – лагідний і поблажливий, до ворогів – безоглядний, в серцевих справах – чесний.

Про партизанські подвиги „Довбуша” подаю у другій частині спогадів.

Історія багато розписується про Термопілі, грецьких героїв ставить як взір вояцької чесноти. А скільки героїв знає наша історія? Кожна доба показує нам героїчні постаті. В сучасному змагу їх дуже багато. Скільки то відважних людей, здібних провідників, командирів дала хоча б мала частина України – Галичина. Для українських повстанців не має іншого кредо як: „Здобути Українську Державу, або згинути в боротьбі за неї”. І не тільки провідники та командири, але члени ОУН на низьких організаційних постах і молоденькі бійці УПА, щоб не попасти живими в руки ворога, стріляють або розривають себе гранатою. Історія УПА знає і такий випадок:

Бувший гранатомеччик зі сотні „Опришків”, повстанець „Зірка” (Василь Рошпа з Новошина) при розмінуванні терену стратив праву руку. До сотні був вже не здібний. Організація дала йому працю в станиці Н. Під час ворожого наскоку на районного провідника СБ „Лісового”, ранено і „Зірку” в ногу. „Зірка”, щоб не попасти живим в руки ворога, розбезпечив зубами гранату і себе розірвав.

Гарні приклади геройства стрічаємо у відділі „Опришків”. Дня 25 березня 1945 р. одна чота „Опришків” зробила акцію в селі Кропивнику. В часі стрілянини був важко ранений чотовий „Наливайко” і повстанець „Луна”. Перший добив себе з пістолі, а другий розірвав себе гранатою. По ворожій стороні було трьох вбитих, в тому числі начальника Вигодського МГБ. Абсольвента другого турнусу „Оленів”, чотового „Наливайка”, знав я особисто. Був він не тільки гарний з обличча, але також ходяча доброта. До своїх зверхників – прив’язаний і послушний, до підчинених – авторитетний і привітний, до ворогів – відважний і запальчивий.

З кінцем лютого 1945 р. курінний „Журавель” одержав наказ вирушити з чотирма відділами: з „Журавлями”, „Загрозою”, „Опришками” і „Хортами” в рейд по Стрийщині. Перед рейдом „Журавлі” понесли в Кадовбнянському лісі великі втрати, так що в Карпатах мусіли гоїти рани. В тім часі большевики зробили облаву на відділ „Загрозу”, якої стан так змалів, що до рейду не надавалася. Треба було занятися набором нових повстанців до двох потерпілих відділів. Тому курінний „Журавель” вирушив в рейд в Стрийщину лиш з двома відділами: „Опришками” і „Хортами”. Перший відділ очолював сотенний „Довбуш”, другий чотовий „Ханенко” в заступництві сотенного „Бея”. Півкурінь дійшовши до села Брязи, наткнувся на велику облаву, яку большевики започаткували в березні 1945 р. в Дрогобиччині і Самбірщині. Облавові війська Червоної Мітли посувалися в Стрийщині з другими облавовими військами – Сталінськими Дітьми і Червоної Рубахи. Курінний „Журавель” наказав півкуреневі завернути. Він мав замір перебути облаву в Карпатах, або дістатися до Чорного Ліса і там з іншими повстанчими відділами боротися з облавовими військами.

Дня 31 березня 1945 р. півкурінь і чота „Пирога”, перебуваючи під горою Лисою, недалеко села Новошина, одержала розвідку, що кількасот большевиків підсуваються в сторону гори Лисої, щоб окружити наших. Положення півкуреня було прикре. З двох сторін ворог, а ззаду засніжене мінне поле. Курінний дав наказ відступати. Старший вістун „Коцур” розмінував кілька мін на горі Лисій, і тою люкою перейшли сотні. На Погорілому прилучився один сотенний, який прийшов із села Вишкова. Всі разом перейшли дорогу Вигода – Вишків, ріку Свічу, та в зворі під горою Ясенівцем закватирували. Рано о четвертій годині вислано стежу в напрямі села Ілем’я, яка мала наготовити вечеру для відділів. В три години пізніше наші застави завважили большевиків, які з трьох сторін намагалися окружити півкурінь. Одна частина большевиків дісталася поміж заставами до табору „Опришків”, де кватирував почот курінного. Курінний наказав „Опришкам” заняти становища на горі та прийняти бій. Ворог зібрав всі сили та вдарив на „Опришків”, але коли сотня отворила сильний вогонь, большевики маневруючи, почали обходити її праве крило. Тоді чота „Хортів” ударила по крилі большевиків. На щастя літаки, які співдіяли з ворогом, почали скидати бомби таки на самих большевиків. Сотні скориставши зі замішання, що повстало поміж большевиками, відв’язалися від ворога. З нашої сторони впало п’ять повстанців та шість було ранених. Большевики мали більше як шістдесять убитих. Курінь подався лісами далеко на схід. Нашим було трудно продиратися, бо в лісі був ще сніг, військо було перемучене і голодне. На Федоровім півкурінь стрінувся зі сотнею „Журавлів”. Півкурінь залишив ранених в бувшому осередку поручника „Хмеля”. Стежа що вернула з Ілем’я донесла, що вечері для війська не заготувала, бо село заблокували облавні частини. На другий [день] на Дощичках (коло Суходола) сотні мали бій, в якому втратили коня. Курінь минаючи село Липовиці, через присілок Кам’янець прийшов рано дня 7 квітня 1945 р. до села Прислопа. Курінний „Журавель” розставивши застави, скликав сотенних на відправу. Нараз на заставі від села Порогів далися чути стріли. То 260 большевиків ідучи з Порогів до Прислопа, наткнулися на нашу заставу. Частина большевиків старалася вогнем знищити заставу, а решта почала наступати на ту частину села, де квартирували „Опришки”. Положення „Опришків” було безнадійне. Ворог заняв на горі вигідні вогневі становища, звідки бачив як на долоні вибігаючих із хат повстанців з відділу „Опришків”, та стріляв до них з кулеметів. Тоді то сотня „Журавлів” ударила з лівого крила та змусила ворога опустити добрі вогневі становища. В тім часі „Хорти” заняли ззаду край ліса та уможливили „Опришкам” відступ без втрат. Ворог відступивши почав бити з мінометів калібер 81. Стрільна падали вбік і нашим не шкодили. Курінь відступив в напрямі села Майдану, залишаючи 12 ворожих трупів. З нашої сторони були 3 вбиті, 2 ранені та 2 залапані.

Бойові акції відділу „Опришки”:

Дня 4/10. 1945 р. одна чота зробила засідку на машину вузькоторівки в селі Тисів. Із забезпечення колейки 3-ох ранено, 2-ох заловлено живими (між ними начальника ліспромкомбінату). Машинку цілковито знищено. Тор зірвано. Червоноармійця (з Засяння) відпущено зі зброєю і вирядом. Здобуто 3 шинелі, 2 блюзи, 2 куртки, 2 пари чобіт, 500 штук набоїв до ППШ.

Дня 10/10. 1945 р. стежа в силі 3-ох стрільців зустрілась з групою большевиків 9 чоловік, що приїхали стягати контингент до села Нягрин. Вив’язалась перестрілка. На допомогу стежі надбігла чота. Большевики втекли залишаючи для повстанців 2 коні і бричку.

Дня 14/10. 1945 р. чота „Опришків” спалила 2 тисячі кубометрів дров на складі між селами Грабів та Ілем’я. Дерево було закуплено цукрозаводом в Ходорові.

Дня 23/10. 1945 р. одна чота перевела наскок на нафтокопальні у селі Слобода Дубенська. Ворожі сили 35 бійців. У висліді бою спалено 6 шибів та 1 кітловню. Ворожі втрати в людях 9 вбитих.

Дня 13/11. 1945 р. на відділ „Опришків”, що таборував в лісі біля села Ілем’я о годині 6-тій рано наскочили большевики в силі около 180-200 (навів провокатор). Відділ під командою „Довбуша” пішов в протинаступ. Праве крило пробивається крізь кільце ворога, ліве під переважаючим вогнем ворога подається в бік. Відділ розсипається на групки та під обстрілом ворожих застав дістається у глибину ліса. Власні втрати: 2 вбиті (ройовий „Всеволод”, заступник чотового – добився сам та вістун „Гай”), 7 ранених. Власних ранених забрано зі собою. Вбитих похоронено щойно слідуючого дня на горі над селом Ілем’я. Втрати ворога – 6 вбитими і більша кількість ранених.

Дня 15/11. 1945 р. наша стежа зустрілась з ворожою групою на шляху Вигода – Вишків. Вістун „Палій”74 ранив 2-ох большевиків. Власних втрат не було.

Дня (відчитати важко, „23” або „28” – упор.) /11. 1945 р., година 10-та, одна чота під командою сотенного „Довбуша” зробила засідку на шляху Вигода – Вишків. Ворожа автомашина із 30 пограничниками над’їхала ще вчасі затягування засідки. Прямо зустрічний бій. Большевики пробували відбиватися вживаючи важкого кулемета та 2 міномети. Вистріляли по кілька мін, але на м’ягкому грунті вибухли тільки 2. Большевики під сильним вогнем повстанців залишили поле бою. Власних втрат не було. Втрати ворога в людях: 4 вбиті (між ними 2 сєржанти) та більша кількість ранених. Втрати ворога в майні: 2 міномети, 1 станковий кулемет „Максим”, 4 кріси, 1 ППШ, 1 ракетник, ракети, магазинки до кулемета Дегтярова, 1300 штук крісових набоїв, 4000 набоїв до ППШ, 30 бохонців хліба.

Дня 25/12. 1945 р. відділ зробив засідку на групу енкаведистів, що вертались з арештованими селянами з села Липи і Слободи Болехівської. У висліді 3-годинного бою ворог втратив 7 вбитими і кількох ранених (між ними старший лейтенант). Арештованих відбито.

Дня 28/12. 1945 р. на большевицьку засідку в лісі біля села Нягрин попав стрілець „Павленкі”*. Важко ранений в груди почав тікати, але червоні дігнали, пробили штиком та забрали до Вигоди. На цю саму ворожу засідку найшла стежа, але відстрілюючись вийшла без втрат.

Дня 9/1. 1946 р. відділ спалив лісничівки в селах Кальна і Церківна приготовані на ворожі опірні пункти.

Дня 30/1. 1946 р. о годині 10-тій рано, большевицький спецвідділ, що робив облаву, потрапив на заставу відділу „Опришків”, який таборував на горі Лиса (Вигодський район). Відділ не знаючи сил ворога, відступив дальше в гори, не зв’язуючись боєм. Ворог пішов по слідах відділу прискореним кроком. Щоб уможливити відступ відділові, один рій зайняв становища, маючи на полі обстрілу чисту поляну. Вив’язався бій між роєм повстанців і ворожим спецвідділом. Ворог вперто наступав, рій вдержав поле бою 2 години і остаточно ворога відбив, а опісля долучив до відділу. Наші втрати 2 ранені. Ворожі втрати не устійнені. Слідуючого дня помер від ран стрілець „Незломний”75.

Дня 31/1. 1946 р. ворог збільшив свої сили та дальше підходив за відділом по слідах на снігу. Зв’язкова стежа між стійками в силі 3-ох стрільців зустрілася з розвинутою вже розстрільною ворога. Пропав без вісті один стрілець, 2 долучили до відділу.

Дня 26/2. 1946 р. відділ маневрує перед постійно наступаючим на п’яти ворогом. О годині 10-тій відділ задержується на відпочинок в ярі під горою Стовба. О годині 12-тій зорець повідомляє, що зближається ворог. Відділ відходить на гору Стовбу та півколесом затягає засідку. Один рій відходить дальше промістити дорогу по глибокому снігу. Ворога допущено на віддаль 10 метрів та обстріляно сильним вогнем. Він панічно утікає, залишаючи на полі бою вбитих. Відділ не зорієнтований про стан ворожих сил (боїться окруження іншими ворожими частинами), перевіряє тільки малу частину поля бою, де знаходить 1 ППШ. Як твердить населення, ворог мав втрати: 19 вбитими і багато раненими. Ті большевики, що вийшли ціло з бою стягалися опісля до доколичних сіл протягом кількох днів. Були випадки, що зблудивши в лісі, дострілювали себе або розривалися гранатами, головно ранені. Наших втрат не було.

Дня 2/3. 1946 р. о годині 4-тій ранком відділ перейшов на нове місце постою. О годині 10-тій застава відділу УПА відкрила вогонь з близької віддалі по наступаючому ворогові та долучила до відділу, який відступав дальше. По короткому часі ворог, що йшов по убитому вже снігу, догонив відділ. Тилове забезпечення відділу в силі одного роя здержує погоню і уможливлює відділові відступ, опісля долучує до відділу. При переході одного звора відділ ділиться на дві частини. Переслідуючий ворог ділиться також на дві частини та йде далі в погоню. Підвідділ під командою „Довбуша” робить засідку на горі біля присілка Кам’янець над рікою Лімниця. Після 2-годинного запеклого бою, в якім повстанці здецидовані були битись до останнього, щоб вже тільки не відступати, ворожу групу в силі 70 бійців розбито. Цілого поля бою не вдалося перевірити, бо на відголос бою прийшов на допомогу ворогові другий відділ червоних, що гналися за іншим підвідділом УПА. Власні втрати: вбитий чотовий „Мрія”76 і ранений стрілець „Соловій” і стрілець „Ворожбит”77. Вбитого підібрано, а ранених вивезено. Втрати ворога: 10 вбитими, 16 раненими, 2 ранених большевиків захоплено в полон. Відділ УПА здобув: 1 кулемет, 4 магазинки, 1 ППШ, 200 штук набоїв, взуття і одяг. Друга чота долучила до відділу „Журавлів” та по кількох днях знова зв’язалася з відділом „Опришків”.

Дня 21/3. 1946 р. за зв’язком до надрайонного провідника відійшли чотовий „Хмурий” і стрілець „Граб” разом з районним провідником другом „Максимом” та боєвиком „Музикою”. На їх слід натрапила ворожа стежа в силі 20 чоловіків та заскочила їх на умовленому місці зв’язку. На місці впав друг „Максим”, стрілець „Граб”78 здався живим. Чотовий „Хмурий” і боєвик „Музика” втікали ще кілька кілометрів, але знесилений великими снігами чотовий „Хмурий” заняв становище та в боротьбі по геройськи згинув. Боєвик „Музика” вийшов ціло.

Дня 26/3. 1946 р. відділ відступає перед наступаючим в слід ворогом. Коло села Кропивник (Вигодський район), відділ дістав вогонь в ліве крило, з якого відбиваються 5 повстанців.

Дня 8/4. 1946 р. стежа в силі 6 бійців зустрічається з большевиками в селі Кропивник. 3 стрільців вертаються до відділу, один стрілець „Сорока”79 попадає живим в руки ворога. Як опісля стерджено, цей стрілець споровокував місце постою відділу.

Дня 9/4. 1946 р. ранком відділ змінює місце постою, побоюючись провокації стрільця „Сороки”. О годині 9-тій відділ задержується на короткий відпочинок під горою Біла Розтока. Ще відділ не розтягнув стійок, а вже окружили його червоні. Починається запеклий бій, вояцтво малими групами пробивається з окруження. Власні втрати: 5 вбитих (стрілець „Грушка” ранений розірвався гранатою), 3 ранені, 3 заловлені живими. Як подає розвідка, ворог втратив 32 вбитими і багато раненими.

В днях від 5-12/7. 1946 р. відділ „Опришків” маневрував по поблизьких селах Карпатської України.

Дня 5/7. 1946 р. один рій забрав з села Колочава Горб 700 штук баранів, що їх большевики пограбували в місцевих селян.

Дня 12/7. 1946 р. за повертаючим відділом з Карпатської України ішов слід в слід відділ військ НКВД в силі 180 чоловік. При переході бувшої границі між Галичиною і Карпатською Україною тилове забезпечення було обстріляно сильним ворожим вогнем. Втрати відділу УПА: вбитий стрілець „Голий”, ранений стрілець „Лоза”, заловлений живим стрілець „Сіромаха”.

Дня 30/7. 1946 р. стійковий відділу задержав переходячих попри постій відділу двох озброєних людей. Після перевірки стверджено, що це розвідчики гвардійської дивізії призначеної на боротьбу проти українського революційного руху. Здобуто 2 ППС.

Дня 28/8. 1946 р. командир „Довбуш” з 4-ма своїми стрільцями при допомозі одного роя відділу „Бистриці” перевів акцію на гарнізон стибків в селі Струтин Нижний. Згідно з пляном, повстанці вдерлися до середини будинку (поверховий), де кватирували стрибки, з метою розброїти їх. Стрибки відповіли вогнем (мабуть під натиском районного начальника стрибків Приходька). Бій тривав одну годину, а коли стверджено, що стрибкам іде підмога з райцентру, спалено будинок. Як донесла опісля розвідка, в вогні важко попікся Приходько, згоріла вся зброя.

Про сотенного “Довбуша” складено багато пісень:

Василь Депутат «Отаман» писав вірші про брата:

Ой кувала зозулина, ой на полонині.

Ходив «Довбуш» із друзями і вночі, і в днині.

Іде «Довбуш» із друзями горами-лісами.

Прийшов «Довбуш» на Вкраїну: всі є друзі з нами?

Ой іди ти, «Отамане», додому, додому,

Бо ти маєш ой родину, не лишай нікому.

Прийшов мій брат ой додому тай переживає

Ци не зрадить провокатор, що собі гадає.

Уважай ти, ой мій брате, не дайся зрадити.

Бо ти маєш ой родину – комуністів бити.

Ой дав «Довбуш» приказ «Бульбі»: не дайся зрадити.

Бо можемо цироз тебе та добре бідити.

Ой нащо ся признавати перегінській шельмі?

Тілько с пішов з Перегінська – москалі за дверима.

Ой нащо ся признавати такі зщвидиници.

Вна має звязь з москалями усе у Новици.

Воював «Довбуш» ой шість років, зброя в руках була.

Ой уже в тім сорок шостім біда не минула.

Ой у лісі на полянці ой сотня стояла,

Обступили комуністи на самого Йвана.

Крикнув «Довбуш»: мої друзі,, швидко залягайте,

Розкладаймо кулемети тай ся відбиваймо.

Кулемети розложили зачали стріляти,

Комуністи як учули, зачали тікати.

Будемося відбивати, ночами не спати.

Та будемо за Вкраїну москалів ганяти.

Не жалуйте, мої браття, ци я буду жити.

Я ся буду за Вкраїну до остатного бити.

Каже «Довбуш»: поховайте ой у горах, там дуже сумненько,

Поховайте на вершечку, аби домів видненько.

І зробіт ми могилоньку із скали цілої,

Бо там нема родиночки ні тої, ні тої.

Покладіт ми ой у горах, ой хрест березовий,

Ой повісьте мені прапор чорно-малиновий.

Дайте мамі, дайте братам, та дайте їм знати,

Аби знали де у горах ой мене шукати.

Буде прапор ой висіти, та буде маяти.

Буде наша Вкраїночка, буде панувати.

Ой як він став ой ранений: що має робити.

Закричав: за Вкраїну! Мусив себе вбити.

Може птахи розтягають, бо то вночи було.

Ой бо то ся ой до нині ніяк не забуло.

Привезли вни йго додому, що маєм робити?

Ой уни вже всіх бандерів хотят обманити.

Ой «Довбуше», «Довбушеньку», та де твоя слава?

Ой ходив ти по Вкраїні, уна ни пропала.

Віднайшовим тото місце, де кров йго стікала.

Буду й Костів ой шукати і старшого Йвана.

Загинув мій брат в польській війні, ми нічо не знали.

Ой то ми ще ой і нині могилу шукали.

З книги «Життя української родини. Хроніка» О. Поляк, О. Поляк (Депутат) Чернівці, 2004 р. с.56-58.

Пісня про сотенного “Довбуша”     записана  Вірстою Володимиром

псевдо “Іскра”                                           

Минають дні минають ночи, минає лютая зима,

Накрила смерть повстанські очі , друзів на світі вже нема.

Згинув наш Довбуш та ще й Дніпренко, і наш Жбурай і Ростислав.

Нехай не плаче стара мати, бо син за Україну впав.

Зложили вни своє життя у милій Вкраїні ,

Остатні слова промовили : «Слава Україні!»

Ой Україні Слава! Пімистиш за мня брате,

Що я тутка помираю дай дівчині знати .

А дівчина довідалась, що Довбуша вбили –

В ріднім селі коло церкви тай похоронили.

В ріднім селі коло церкви,родина не знає.

Вна го має за живого, всьо му передає.

Ой ви друзі, українці , нічо не думайте ,

Тіко беріть зброю в руки, свого здобувайте.

Настала ніч на Україні, багряна річка протіка,

А на прапорах синьо-жовтих чорная лента повіва.

 

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ